Лікарська алергія: тактика ведення пацієнтів

Лікарська алергія – підвищена специфічна імунна реакція на лікарські препарати, що супроводжується загальними або місцевими клінічними проявами. Лікарська алергія обумовлена ​​виробленням антитіл або появою T-лімфоцитів, специфічних до препарату або його метаболітів, і виникає навіть за призначення препарату в низьких дозах. Алергічними є лише реакції, опосередковані імунними механізмами.

Алергії на ліки завжди передує період сенсибілізації, коли відбувається первинний контакт імунної системи організму та медикаментів. Між першим застосуванням препарату й появою лікарської алергії зазвичай проходить кілька діб. Лікарська алергічна реакція розвивається лише на повторне введення (контакт) препаратів. При цьому слід пам’ятати, що хворі можуть не знати про те, що вони вже приймали будь-який препарат, наприклад, при вживанні м’яса, що містить пеніциліни.

Існують дві категорії хворих на лікарську алергію. В одних вона виникає як ускладнення при лікуванні певного захворювання (переважно алергічного за природою), істотно обтяжує його перебіг, а іноді стає навіть причиною інвалідності та смертності. В інших лікарська алергія є професійним захворюванням – основною, а часом і єдиною причиною тимчасової чи постійної непрацездатності. Як професійне захворювання лікарська алергія виникає у практично здорових осіб у зв’язку з тривалим контактом з медикаментами (лікарі, медичні сестри, фармацевти, працівники заводів з випуску медичних препаратів).

Клінічні прояви

У розвитку алергічних реакцій на ліки можуть брати участь чотири типи імунологічних механізмів ушкодження тканин. Відповідно, ці механізми прояву лікарської алергії можна розділити на такі види:

• негайні;
• цитотоксичні – зазвичай це гематологічні реакції (гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія).
• імунокомплексний тип – типовим прикладом є синдром сироваткової хвороби.
• уповільнені – обумовлені клітинним типом гіперчутливості.

Реакції першого типу – анафілактичні (реагінові, IqE-залежні).

Алергічні реакції, спричинені лікарськими препаратами, за швидкістю свого розвитку поділяються на три групи:

• реакції, що виникають миттєво або протягом першої години після потрапляння ліків до організму (анафілактичний шок, гостра кропив’янка, набряк Квінке, бронхоспазм, гостра гемолітична анемія);
• алергічні реакції підгострого типу, що розвиваються протягом першої доби після введення ліків (агранулоцитоз, тромбоцитопенія, макуло-папульозна екзантема, лихоманка);
• реакції затяжного типу, що розвиваються протягом кількох діб до тижня після введення ліків (сироваткова хвороба, алергічні васкуліт і пурпура, артралгії та поліартрити, лімфаденопатії, ураження внутрішніх органів – алергічні гепатит, нефрит тощо).

Шкірні висипання

Дерматити є найпоширенішим клінічним проявом лікарської алергії. Вони можуть виникати внаслідок зовнішнього впливу медикаментів (контактні медикаментозні дерматити) або при введенні ліків внутрішньо або парентерально (токсидермії). З’являються найчастіше на 8-й день після початку прийому препарату, часто супроводжуються свербежем (іноді він може бути єдиним проявом алергії) і зникають через кілька днів після скасування лікування.

Найчастішою причиною медикаментозних алергічних дерматитів є антибіотики (особливо пеніцилін), сульфаніламіди, аміназин, новокаїн, похідні хінолінового ряду, препарати миш’яку, барбітурати, антипірин, препарати ртуті. Контактні алергічні дерматити можуть бути спричинені такими препаратами, як псоріазин, антипсоріатикум, сірчані та дігтярні мазі, деякі барвники (урсол, азофарби) тощо. Лікарські дерматити, особливо токсидермії, в більшості випадків – висипи поліморфні: еритематозні, екземоподібні, кореподібні, скарлатиноформні, уртикарні, геморагічні, ексфоліативні, еритродермічні, бульозні тощо. У деяких випадках вони нагадують рожевий лишай, червоний плоский лишай, багатоформну ексудативну еритему та інші дерматози. Іноді токсидермії виявляються у вигляді множинних розсіяних різко пігментованих плям.

Алергічна кропив’янка

Гостра кропив’янка характеризується раптовим початком, появою сильної сверблячки, печіння та висипань на будь-яких ділянках шкірного покриву, а також на слизових оболонках губ, язика, м’якого піднебіння, гортані. Пухирі можуть бути різних розмірів та обрисів, можливе їх злиття, що супроводжується порушенням загального стану (кропив’яна лихоманка, артралгії). Іноді кропив’янка супроводжується ангіоневротичним набряком (набряк Квінке). Гостра кропив’янка частіше зумовлена ​​лікарською (пеніцилін, стрептоміцин та інші антибіотики) або харчовою алергією, парентеральним введенням ліків, сироваток, вакцин, переливанням крові. У деяких хворих кропив’янка є лише одним із симптомів при сироваткоподібний реакції, поєднуючись з лихоманкою, головним болем, артралгіями, ураженням серця та нирок.

Набряк Квінке

Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк) – чітко локалізована ділянка набряку дерми та підшкірної клітковини, одна з форм кропив’янки. Як правило, спостерігається в місцях з пухкою клітковиною (губи, повіки, мошонка) та на слизових оболонках (язик, піднебіння, мигдалики). Особливо небезпечний набряк Квінке, який розвивається в гортані, що спостерігається у близько 25% випадків. При поширенні набряку на гортань з’являються захриплість голосу, «гавкаючий» кашель, гучне, стридорозне дихання, наростає ціаноз, може додатися бронхоспазм. За відсутності своєчасної допомоги (до трахеотомії) хворий може померти від асфіксії.

Одне з перших місць за здатністю спричинити розвиток ангіоневротичного набряку займають інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл, раміприл та ін.). Тому протипоказано застосування препаратів цієї групи у хворих з ангіоневротичним набряком будь-якої природи в анамнезі.

Алергічна реакція при застосуванні лікувальних мазей та кремів із вмістом лікарських засобів може бути спричинена не самою діючою речовиною, а наповнювачами, стабілізаторами, емульгаторами та ароматичними речовинами. Важливо відзначити, що кортикостероїди у складі мазі не запобігають контактній сенсибілізації до інших її складових частин, хоча можуть приховувати наявність контактного дерматиту. Ризик сенсибілізації підвищується при комбінації у складі мазі антибіотика з кортикостероїдом.

Фенотіазини, сульфаніламіди, гризеофульвін можуть спричинити фотоалергічні дерматити на відкритих для сонячного опромінення ділянках шкіри.

Алергічні васкуліти

У легких випадках виявляються шкірними висипами (найчастіше еритематозними, макуло-папульозними та у вигляді пурпури, зрідка висипи мають характер уртикарних). При системних васкулітах з’являються лихоманка, слабкість, міалгії, припухлість і біль у суглобах, задишка, біль голови. Іноді спостерігаються симптоми ураження нирок (гематурія, протеїнурія) та кишківника (біль у животі, кров’яні випорожнення). Порівняно з васкулітами нелікарського походження найчастіше відзначається еозинофілія. Алергічний васкуліт спричиняють пеніциліни, сульфаніламіди, тетрацикліни, алопуринол, димедрол, бутадіон, індометацин, йодиди, ізоніазид, мепробамат, дифенін, фенотіазини, пропранолол, гіпотіазид.

Алергічна лихоманка

Може супроводжувати сироваткову хворобу, васкуліти тощо, а у 3-5% хворих є єдиним проявом лікарської алергії. Підвищення температури відзначається зазвичай на 10 день терапії. Про лікарське походження лихоманки говорять при порівняно нормальному загальному стані пацієнта, за наявності даних про лікарську алергію в анамнезі, висипів та еозинофілії, використання препарату з алергенними властивостями (найчастіше пеніцилінів, цефалоспоринів, іноді сульфаніламідів, барбітуратів, хініну).

Ураження органів травлення

Спостерігається у 20% хворих на лікарську алергію у вигляді стоматиту, гінгівіту, глосіту, гастриту, ентериту, коліту (алергічні поразки стравоходу нерідко бувають генералізованими).

У наступній статті поговоримо про анафілактичний шок та заходи профілактики лікарської алергії.