Лікарська алергія: принципи розвитку й чинники ризику

Алергічні реакції на дію лікарського засобу чи біологічного агента (наприклад, вакцини) можуть визначатися як будь-які імунологічні реакції на власне медикамент або його метаболіти, що призводять до розвитку побічних ефектів. В основі лікарської алергії лежать специфічні імунологічні механізми, що визначають підвищену чутливість до препарату. 

Алергічні реакції зазвичай не спостерігаються при першому застосуванні медикаменту, але можуть виникати при тривалому його прийомі. Широко вiдома перехресна чутливість на загальні антигенні детермінанти лікарських препаратів – алергія на лікарські засоби того самого або хiмiчно подібного класу.  

Переважно лікарська алергія (ЛА) спостерігається в осіб віком 31-40 років, потерпають від неї більшою мірою жінки, ніж чоловіки. 

Згідно зі статистичними даними, ризик розвитку алергії  для більшості медичних препаратів становить від 1 до 3%. Серед всіх побічних ефектів алергічні й інші імунологічні реакції становлять 6-10%. У 40-50% випадків причиною алергічних реакцій є антибіотики.

Чинники ризику

Важливо пам’ятати, що алергічні реакції на той самий препарат (лікарську речовину) можуть повторитися навіть через кілька десятиліть.

Чинниками ризику лікарської алергії є частий контакт із лікарськими засобами (сенсибілізація до лікарських препаратів найчастіше спостерігається у медиків, працівників аптек), а також тривале і часте застосування медикаментів (постійний прийом менш небезпечний, ніж інтермітуючий) і поліпрагмазія. Крім того, ризик розвитку лікарської алергії підвищують спадкова обтяженість, грибкові хвороби шкіри, інші алергічні захворювання (поліноз, бронхіальна астма, харчова алергія тощо).

Вакцини, сироватки, сторонні імуноглобуліни, декстрани як речовини, що мають білкову природу, є повноцінними алергенами (спричиняють утворення в організмі антитіл і вступають з ними в імунну реакцію), водночас як більшість лікарських препаратів є гаптенами, тобто речовинами, що набувають антигенних властивостей лише після сполучення з протеїнами сироватки крові або тканин. У результаті такої взаємодії утворюються антитіла, які в разі повторного надходження антигену в організм формують комплекси антиген–антитіло й запускають каскад алергічних реакцій.

Здатність низькомолекулярних речовин спричиняти алергічні реакції залежить від їхньої хімічної будови і шляху введення лікарського препарату. При прийомі всередину ймовірність розвитку алергічних реакцій нижча; ризик зростає при внутрішньом’язовому і є максимальним при внутрішньовенному введенні препаратів. Найбільший сенсибілізуючий ефект має місце при внутрішньошкірному введенні препаратів. 

Псевдоалергічні реакції

Крім справжніх алергічних реакцій, інколи мають місце також псевдоалергічні реакції, які ще іноді називають несправжньоалергічними, неімуноалергічними. 

Не відрізняючись за клінічною картиною, ці типи реакцій на медикаменти мають різний механізм розвитку. При псевдоалергіях не відбувається сенсибілізації до препарату, отже, не розвивається реакція антиген–антитіло, проте спостерігається неспецифічна ліберація медіаторів типу гістаміну та гістаміноподібних речовин.

За псевдоалергічної реакції можливі:

• виникнення реакції після першого прийому препаратів; 
• поява клінічних симптомів у відповідь на прийом різних за хімічною структурою медикаментів, а іноді й на плацебо; 
• повільне введення препарату може запобігти анафілактоїдній реакції, тому що концентрація препарату в крові залишається нижче критичного порогу, тож вивільнення гістаміну уповільнюється; 
• негативні результати імунологічних тестів з відповідним медикаментом. 

До гістамінолібераторів належать:

• алкалоїди (атропін, папаверин); 
• декстран, поліглюкін і деякі інші кровозамінники; 
• десферам (препарат, що зв’язує залізо; застосовується при гемохроматозі, гемосидерозі, передозуванні препаратів заліза); 
• йодовмісні рентгеноконтрастні речовини для внутрішньосудинного введення (можливі також реакції через активізацію комплементу); 
• но-шпа; 
• опіати (опій, кодеїн, морфін, фентаніл тощо); 
• поліміксин В (цепорин, неоміцин, гентаміцин, амікацин); 
• протамін сульфат (препарат для нейтралізації гепарину). 

Побічна дія

Механізми побічної дії ліків можуть бути різноманітними. Розглянемо основні з них, що можуть мати місце в практиці косметологічних салонів та естетичних клінік.

I. Токсичні реакції.

1. Передозування лікарських препаратів. Найчастіше спостерігається в медичній практиці. 
2. Токсичні реакції від терапевтичних доз, пов’язані з генетично зумовленим уповільненим метаболізмом ліків. Клінічні ознаки інтоксикації в осіб з таким анамнезом різноманітні й можуть проявлятися також шкірними висипаннями, що помилково вважаються алергією. 
3. Токсичні реакції, пов’язані з функціональною недостатністю печінки і нирок. При порушеннях функціонування гепатобіліарної системи відбувається зміна метаболізму препаратів з утворенням більш токсичних, ніж власне препарат, радикалів. Недостатність функції нирок призводить до тривалого персистування медикаментів (або продуктів їхнього метаболізму) в організмі. 
4. Ятрогенно зумовлені реакції (поліпрагмазія при лікуванні). 
5. Віддалені токсичні ефекти – тератогенний, канцерогенний тощо. 

II. Небажана дія, зумовлена фармакологічними властивостями препаратів (лейкопенія від прийому цитостатиків, седативний ефект антигістамінних препаратів тощо). 

III. Парадоксальні ефекти, наприклад, стан збудження при прийомі димедролу. 

IV. Реакції, пов’язані з порушенням чутливості рецепторів клітин при нейроендокринних розладах. 

V. Суперінфекції і дисбактеріози. Безпосереднього стосунку до алергії вони не мають, але при запальних процесах шлунково-кишкового тракту відбувається підвищене всмоктування проміжних продуктів розпаду харчових і лікарських препаратів, що може призвести до посиленого виділення медіаторів (гістаміну, серотоніну, брадикініну тощо.). 

VI. Психогенні реакції. Переважно спостерігаються в осіб, що одноразово мали реакцію на медикамент, після чого в них розвивається «непереносимість» до всіх або більшості препаратів різних класів. Найчастіше це проявляється у вигляді вегетативних кризів, що супроводжуються скаргами на запаморочення, головний біль, слабкість, пітливість, припливи тощо. Ці симптоми нічого спільного з алергією не мають і цілком залежать від лабільності психіки хворого. 

VII. Реакції, спричинені неправильним введенням препаратів, наприклад, емболічні після введення депо-препаратів пеніциліну.

VIII. Незвичайні реакції (відмінні від фармакологічних), зумовлені ензимопатіями і псевдоалергіями. У їхньому розвитку велику роль відіграє безпосередньо пряма дія ліків на тучні клітини, а також вивільнення гістаміну й інших медіаторів. Цей ефект є дозозалежним, тобто чим більша доза препарату, тим вища концентрація гістаміну в крові і тканинах, а також яскравіша клінічна картина. 

IX. Справжні алергії – лише ті лікарські реакції, що зумовлені комплексами антиген–антитіло або антиген–сенсибілізований лімфоцит. Зазвичай є непередбачуваними, не пов’язаними з фармакологічною дією і дозонезалежними. 

Характерні ознаки лікарських алергічних реакцій:

• спостерігаються в невеликої кількості пацієнтів;
• для їхнього розвитку необхідний попередній контакт із тим самим або подібним йому препаратом;
• розвиваються незабаром після повторної експозиції. 

Виражені антигенні властивості мають гормони, ферменти, гетерологічні сироватки, білкові препарати крові людини. Більшість же ліків є низькомолекулярними сполуками, тобто неповними антигенами (гаптенами). Для утворення повноцінного антигену вони мають зв’язатися з транспортним білком організму й утворити комплекс білок–ліки. Саме цей комплекс і стимулює розвиток імунної реакції. 

Швидкість розвитку сенсибілізації (підвищеної чутливості) залежить від шляху введення препарату. Місцеве аплікаційне й інгаляційне застосування найбільш часто і швидко спричиняють сенсибілізацію, проте рідше призводять до розвитку небезпечних для життя станів. Внутрішньовенне введення сенсибілізує дещо меншою мірою, ніж внутрішньом’язове та підшкірне. 

Відомо, що хворі на атопічні захворювання, зокрема бронхіальну астму, мають більшу схильність до лікарської алергії, ніж здорові люди. Алергічні ураження шкіри на 35% частіше спостерігаються в жінок, ніж у чоловіків. У дітей, чиї батьки мають в анамнезі алергічні реакції на антибіотики, в 15 разів частіше розвивається алергія на ці препарати, ніж у дітей без такої хронології. 

Загалом будь-який лікарський засіб може спричинити розвиток сенсибілізації, тому вичерпний перелік скласти неможливо. Однак принципи розвитку алергічних реакцій на медикаментозні препарати, основні прояви лікарської алергії і способи їхнього усунення зобов’язаний знати кожен фахівець, що використовує в своїй професійній діяльності різноманітні фармацевтичні та косметологічні засоби.