Алергія та її шкірні прояви: алергодерматози

Термін «алергічні хвороби шкіри» є клінічним поняттям, що означає групу захворювань, які розвиваються після впливу певного агента або алергену. Клінічні прояви алергодерматозів характеризуються різним набором та поєднанням первинних морфологічних елементів (папула, везикула, міхур тощо), що супроводжуються гіперемією, інфільтрацією, набряком, ексудацією. Для одних захворювань характерним симптомом є свербіж шкіри (атопічний дерматит, алергічний контактний дерматит, кропив’янка), для інших – відчуття стягнутості шкіри, біль і печіння (лікарські шкірні ураження: ексудативна багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лаєлла). У цій статті ми зупинимося на першій групі алергодерматозу.

Атопічний дерматит (АД)

Це генетично обумовлене, хронічне, рецидивуюче захворювання шкіри, яке клінічно проявляється первинним свербінням, ліхеноїдними папулами (у дитинстві папуловезикулами) і ліхеніфікацією. Причини АД невідомі, і це відбито у відсутності загальноприйнятої термінології. Термін «атопічний дерматит» – найпоширеніший у світовій літературі. Використовуються його синоніми: конституційна екзема, пруриго Беньє і конституційний нейродерміт.

Етіологія

Поширена теорія виникнення алергічного АД, що пов’язує появу захворювання з вродженою сенсибілізацією та здатністю до утворення реагенових (IgЕ) антитіл. У хворих на АД різко підвищується вміст загального імуноглобуліну Е, який має як антигенспецифічні IgE-антитіла до різних алергенів, так і молекули IgЕ. Роль пускового механізму відіграють загальнопоширені алергени, що проникають крізь слизову оболонку.

Серед етіологічних факторів, які призводять до розвитку захворювання, зазначають сенсибілізацію до харчових алергенів, що пов’язано з вродженими та набутими розладами функцій стравоходу. Сенсибілізація до пилкових, побутових, епідермальних і бактеріальних алергенів більш характерна для старшого віку.

Однак реагеновий тип алергічної реакції не єдиний у патогенезі АД. Пильна увага останніми роками приділяється порушенням у клітинно-опосередкованій ланці імунітету. Відомо, що у хворих на АД спостерігається дисбаланс Тh1/Тh 2-лімфоцитів, порушення фагоцитозу, інших неспецифічних факторів імунітету, бар’єрних властивостей шкіри. Це пояснює сприйнятливість хворих на АД до інфекцій вірусного, бактеріального та грибкового походження.

Цікава також гіпотеза про внутрішньодермальне всмоктування стафілококових антигенів, які спричиняють повільне, підтримуюче вивільнення з опасистих клітин гістаміну безпосередньо або за допомогою імунних механізмів.

Значну роль у патогенезі АД можуть відігравати також розлади вегетативної нервової системи. Помітне місце відводиться ендокринопатіям, різним обмінним патологіям. Визначається безперечна причетність ЦНС, що відбивається у нервово-алергічній теорії походження АД.

Клінічні прояви та лікування

Клінічні прояви АД надзвичайно різноманітні й залежать переважно від віку, в якому проявляється захворювання. Почавшись у дитинстві, АД, найчастіше з ремісіями різного періоду, може тривати до статевого дозрівання, інколи до кінця життя. Захворювання розвивається сезонно, з покращенням у літній період. У важких випадках АД перебігає без ремісій, іноді нагадуючи картину, характерну для еритродермії.

Основні клінічні ознаки атопічного дерматиту: свербіж шкіри, типова морфологія та локалізація висипу, тенденція до хронічного рецидивуючого перебігу, особистий або сімейний анамнез атопічного захворювання, білий дермографізм.

Сьогодні пропонується велика кількість методів та засобів для лікування АД (кортикостероїди, цитостатики, інтал, алергоглобулін, специфічна гіпосенсибілізація, ПУВА-терапія, плазмаферез, акупунктура, розвантажувально-дієтична терапія тощо), проте перед початком терапії доцільно звернути увагу на прояви й супутню патологію. Зовнішнє лікування також здійснюється з урахуванням гостроти запальної реакції, зони ураження, віку та супутніх ускладнень місцевою інфекцією.

Зовнішня терапія має відповідати таким вимогам:

• усувати або зменшувати свербіж;
• купірувати запальні реакції та стимулювати репаративні процеси шкіри;
• запобігати й усувати вторинне інфікування;
• зволожувати та пом’якшувати шкіру;
• відновлювати захисні властивості шкіри.

У тих випадках, коли АД є проявом атопічного синдрому (супроводжується астмою, ринітом тощо) або спричинений розладами функцій інших органів та систем, потрібно забезпечити корекцію виявлених супутніх захворювань.

Алергічний контактний дерматит

Виникає під впливом факультативних подразників в осіб з підвищеною чутливістю до них і є алергічною реакцією уповільненого типу. Як правило, розвивається внаслідок повторних впливів на шкіру речовин, які можна віднести до чотирьох груп: лікарські препарати, косметичні засоби, одяг та шкідливі професії.

Найбільш поширені алергени:

• професійні алергени, вплив яких поширюється на представників будівельних професій, перукарів, медичних працівників, садівників;
• топічні медикаменти – неоміцин, антисептики (йодисті – ртутні), місцеві кортикостероїди, перуанський бальзам, лейкопластир;
• косметичні засоби, що є насамперед причиною алергії на обличчі у жінок (вміст віддушок, консервантів, емульгаторів, сонцезахисних фільтрів);
• фотоалергени, що спричиняють фотоалергічний контактний дерматит;
• одяг (барвники, шкіра, гума тощо);
• біжутерія, що містить нікель.

Клінічні прояви та лікування

Зміни шкіри при алергічному дерматиті (фото 6) виникають після прихованого періоду, який триває від 7-10 днів до місяця та більше. Клінічна картина алергічного дерматиту подібна зазначеній при гострій екземі, у зв’язку з чим у його перебігу розрізняють еритематозну, везикульозну, мокнучу, пробкову і сквамозну стадії. Процес супроводжується свербінням.

При встановленні діагнозу алергічного дерматиту звертають увагу на локалізацію ураження. Найчастіше це відкриті ділянки шкіри – кисті, обличчя. Нерідко для підтвердження діагнозу вдаються до алергопроб. Перше, що потрібно зробити, – усунути подразник. Далі залежно від стадії проводять медикаментозну терапію за принципами лікування гострої екземи (гіпосенсибілізуюча терапія, антигістамінні препарати, імунокорегуючі засоби, засоби для покращення мікроциркуляції, за потребою – ферментні препарати і пробіотики). Зовнішнє лікування також залежить від стадії. При вираженій еритемі з набряком показані примочки та кортикостероїдні мазі, за наявності інфікування – мазі з антибіотиками.

Кропивниця

За даними дослідників, 15–20% населення нашої планети хоч раз у житті стикаються із цим захворюванням. Найчастіше це захворювання алергічної природи з характерними шкірними проявами у вигляді сверблячки та висипу (фото 7–8). Внаслідок алергічної реакції у шкірі виділяється активна хімічна речовина – гістамін, який підвищує проникність стінок кровоносних судин (капілярів), що призводить до надмірного надходження рідини з крові в навколишні тканини. На шкірі з’являються бульбашки, оточені ділянками почервоніння.

Уртикарна реакція перебігає у три етапи:

• дегрануляція мастоцитів імунологічного та неімунологічного походження;
• вивільнення гістаміну, простагландинів, лейкотрієнів, цитокінів та ін.;
• запальна інфільтрація, що є наслідком судинних змін – розширення кровоносних судин і підвищення їхньої проникності.

Кропив’янка може бути спровокована різними причинами: підвищеною чутливістю до деяких продуктів харчування (суниця або молюски), непереносимістю деяких медикаментів (пеніциліну), укусами комах, зараженням паразитами (гельмінтами, кліщами). Вона може розвинутися як реакція на речовини, що вдихаються (деякі види пилу, пилок рослин тощо), на матеріали, що безпосередньо контактують зі шкірою (шовк, шерсть, хутро), на фізичні впливи (ультрафіолетове опромінення або холод). В окремих випадках причиною є емоційні стреси.

Клінічні прояви та лікування

Кропив’янка може перебігати в гострій та хронічній формах. При гострій формі висипання з’являється на невеликій ділянці шкіри або поширюється по всьому тілу, розмір висипів варіює від дрібних одиночних до великих осередкових. Коли до патологічного процесу долучаються як поверхневі, так і глибоко розташовані судини, утворюються великі бульбашки – так звана гігантська кропив’янка. При гострій кропив’янці висипка швидко з’являється і так само швидко зникає, не залишаючи слідів, такий стан може тривати від декількох годин до доби. При хронічній формі висипка спостерігається тривалий час або виникає періодично протягом декількох тижнів або навіть місяців.

Як правило, найкращим способом лікування та профілактики кропив’янки є усунення всіх причин алергії. Для цього призначають антигістамінні препарати. У важких випадках, а також якщо захворювання не зазнає лікування цими препаратами, використовують кортикостероїдні сполуки.