Алергічні захворювання шкіри: симптоми, причини, діагностика

Шкірна алергія – це гіперреакція шкіри при контакті з певною речовиною, до якої хворий має чутливість і яка є абсолютно безпечною для тих, у кого ця чутливість відсутня. Інакше кажучи, це змінена, підвищена чутливість до чужорідних для організму речовин. Люди, схильні до алергії, часто можуть мати таку реакцію на кілька різних речовин. Причина цього – не шкідливість або отруйність алергену, а гіперактивна відповідна реакція імунної системи на контакт із ним.

Близько 25% хворих, які звертаються за консультацією до алергологів та дерматологів, страждають на ті чи інші алергічні захворювання, що перебігають зі шкірними проявами.

Ці захворювання становлять групу алергодерматозів і спостерігаються в більшості хворих у загальній структурі алергопатології. У дитячому віці алергодерматози посідають перше місце, на їхню частку припадає майже половина всіх форм алергічних захворювань, серед яких переважає атопічний дерматит.

Чинники алергії

Безпосередньою причиною алергії є алергени. Це речовини, які при потраплянні до чутливого щодо них організму спричиняють алергічну реакцію, що призводить до ушкодження тканин та органів.

Алергени можна умовно розділити на дві групи:

• екзоалергени (існують у зовнішньому середовищі);
• ендоалергени (утворюються безпосередньо в організмі).

Неінфекційні екзоалергени мають в розвитку алергічних захворювань найбільшу вагу і,  своєю чергою, поділяються на кілька груп:

• побутові (головний серед них – домашній пил);
• харчові (рослинного і тваринного походження);
• пилкові;
• епідермальні;
• хімічні.

До інфекційних екзоалергенів належать бактеріальні, вірусні та грибкові. 

Крім впливу власне алергену, для розвитку алергічного захворювання дуже важлива наявність сприятливих чинників: спадково обумовленої схильності до алергії, що проявляється особливостями системи імунітету, обмінних процесів, нейроендокринних механізмів, а також впливів зовнішнього середовища.

Алергічна реакція

У патогенезі алергії можуть брати участь алергічні реакції різних типів.

Існують чотири типи таких реакцій:

• I тип (анафілактичний, реагіновий, негайний) пов’язаний з формуванням антитіл-реагінів, що асоціюються з наявністю IgЕ. Взаємодія алергену і реагіну на поверхні клітин, переважно тучних, призводить до викиду ними біологічно активних речовин: гістаміну, повільно діючої субстанції анафілаксії тощо. Вплив цих речовин на тканини й органи визначає клінічну картину того чи іншого алергічного захворювання. Цей тип реакцій найчастіше спостерігається в дітей і властивий здебільшого неінфекційній атопічній алергії. 
• II тип (цитотоксичний, цитолітичний) перебігає за участі IgЕ й IgМ, які тісно зв’язуються із клітинними мембранами. Наступна взаємодія антитіла з алергеном призводить до руйнування клітин. Цей тип реакції характерний для імунних форм захворювань крові.
• III тип (імунокомплексний, напівуповільнений), як і попередні, є гуморальним і пов’язаний переважно з утворенням преципітуючих антитіл, які належать до IgG. У процесі реакції формуються імунні комплекси, що ушкоджують судини. 
• IV тип (клітинний, уповільнений) пов’язаний з утворенням сенсибілізованих лімфоцитів, що вибірково та специфічно ушкоджують тканини, подібно до антитіл. Цей тип реакції властивий здебільшого для інфекційної алергії. 

Різні патологічні стани, як правило, пов’язані з тим чи іншим типом алергічної реакції. Однак у патогенезі алергії можуть одночасно або послідовно брати участь реакції різних типів, що ускладнює її перебіг і терапію.

Шкірні прояви алергії

Термін «алергічні хвороби шкіри» є клінічним поняттям, яке позначає групу захворювань, що розвиваються після впливу певного агента чи алергену. 

Клінічні прояви алергодерматозів характеризуються різним набором і поєднанням первинних морфологічних елементів (папула, везикула, пухир тощо), що супроводжуються гіперемією, інфільтрацією, набряком, ексудацією. Для одних захворювань характерним симптомом є шкірний свербіж (атопічний дерматит, алергічний контактний дерматит, кропив’янка), для інших – відчуття стягнутості шкіри, біль та печіння (лікарські шкірні ураження: ексудативна багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла). Усі алергодерматози тією чи іншою мірою супроводжуються порушенням сну, загального стану, розвитком невротичних розладів, зниженням або втратою працездатності, соціальною дезадаптацією, що суттєво впливає на якість життя.

Розглянемо деякі алергічні хвороби, що перебігають зі шкірними проявами.

Атопічний дерматит (АД)

Це генетично зумовлене, хронічне, рецидивуюче захворювання шкіри, що клінічно проявляється первинно виниклим свербежем, ліхеноїдними папулами (в дитинстві папуловезикулами) і ліхеніфікацією. Захворювання часто поєднується з особистим або сімейним анамнезом алергічного риніту, астми або полінозу.

Клінічні прояви

Надзвичайно різноманітні і залежать переважно від віку, в якому проявляється захворювання. Розпочавшись у дитинстві, АД, найчастіше з ремісіями різного періоду, може тривати до статевого дозрівання, а іноді й до кінця життя. Захворювання розвивається сезонними нападами, з поліпшенням або зникненням проявів у літній період. У тяжких випадках АД перебігає без ремісій, іноді нагадуючи картину, характерну для еритродермії. 

Основні клінічні ознаки атопічного дерматиту:

• свербіж шкіри; 
• типова морфологія і локалізація висипу; 
• тенденція до хронічного рецидивуючого перебігу; 
• особистий або сімейний анамнез атопічного захворювання; 
• білий дермографізм.

Лікування

Сьогодні пропонується велика кількість методів і засобів для лікування АД (кортикостероїди, цитостатики, інтал, алергоглобулін, специфічна гіпосенсибілізація, ПУВА-терапія, плазмаферез, акупунктура, розвантажувально-дієтична терапія тощо), однак перед початком терапії доцільно звернути увагу на вік, клінічні прояви та супутню патологію. Зовнішнє лікування також проводиться з урахуванням гостроти запальної реакції, зони ураження, віку й супутніх ускладнень місцевою інфекцією.

Зовнішня терапія має відповідати таким вимогам:

• усувати або зменшувати свербіж;
• купірувати запальні реакції і стимулювати репаративні процеси шкіри;
• запобігати й усувати вторинне інфікування;
• зволожувати й пом’якшувати шкіру;
• відновлювати захисні властивості шкіри.

У тих випадках, коли АД є проявом атопічного синдрому (супроводжується астмою, ринітом тощо) або спричинений розладами функцій інших органів та систем, слід забезпечити корекцію виявлених супутніх захворювань.

Алергічний контактний дерматит

Виникає під впливом факультативних подразників в осіб з підвищеною чутливістю до них і патогенетично являє собою алергічну реакцію уповільненого типу. Як правило, розвивається внаслідок повторних впливів на шкіру речовин, які можна віднести до чотирьох груп: лікарські препарати, косметичні засоби, одяг та шкідливі професії.

Найпоширеніші алергени:

1. Професійні алергени, вплив яких поширюється на:

• представників будівельних професій;
• перукарів (фарби, розчини для хімічної завивки, рукавички);
• медичних працівників (антисептики, рукавички);
• садівників (хризантеми, примули, пестициди, рукавички).

       2. Топічні медикаменти – неоміцин, антисептики (йодисті – ртутні), місцеві кортикостероїди, перуанський бальзам, лейкопластир.

       3. Косметичні засоби, що є насамперед причиною алергії на обличчі в жінок (вміст запашок, консервантів, емульгаторів, сонцезахисних фільтрів).

       4. Фотоалергени, що спричиняють, наприклад, фотоалергічний контактний дерматит.

       5. Одяг (барвники, шкіра, гума тощо).

       6. Фантазійні прикраси, що містять нікель.

Клінічні прояви

Зміни шкіри при алергічному дерматиті, на відміну від звичайного, виникають після прихованого періоду, що коливається в межах від 7-10 днів до місяця і більше.

Клінічна картина алергічного дерматиту подібна до такої при гострій екземі, в зв’язку із чим у його перебігу розрізняють еритематозну, везикульозну, мокнучу, коркову та сквамозну стадії. Процес супроводжується свербежем. Запальні явища можуть виходити за межі ділянки шкіри, на яку наноситься подразник.

При встановленні діагнозу алергічного дерматиту звертають увагу на локалізацію ураження, здебільшого це відкриті ділянки шкіри – кисті, обличчя. Нерідко для підтвердження діагнозу вдаються до алергічних шкірних проб.

Лікування

Перше, що необхідно зробити, це усунути подразник. Далі залежно від стадії проводять медикаментозну терапію за принципами лікування гострої екземи (гіпосенсибілізуюча терапія, антигістамінні препарати, імунокоригувальні та засоби для поліпшення мікроциркуляції, за необхідності – ферментні препарати та пробіотики).

Зовнішнє лікування також залежить від стадії. При вираженій еритемі з набряком показані примочки та кортикостероїдні мазі, за наявності інфікування – мазі з антибіотиками. 

Кропивʼянка

Захворювання, найчастіше алергічної природи, з характерними шкірними проявами у вигляді свербежу та висипу. Як і інші види алергії, зумовлене підвищеною чутливістю тканин до певних речовин, як правило, нешкідливих для організму. У результаті алергічної реакції в шкірі виділяється активна хімічна речовина – гістамін, який підвищує проникність стінок кровоносних посудин (капілярів), що призводить до надмірного надходження рідини із крові в навколишні тканини. На шкірі з’являються пухирі, оточені ділянками почервоніння, тобто формується характерний для кропив’янки висип. 

Уртикарна реакція відбувається в три етапи:

1. Дегрануляція мастоцитів із численними механізмами активації:

• дегрануляція імунологічного походження, що може бути наслідком реакції гіперчутливості I типу (присутність алергену, що сприяє виробленню специфічних IgЕ, які, прикріплюючись до мастоцитів, спричиняють вивільнення гістаміну);
• дегрануляція неімунологічного походження – вивільнення мастоцитарних медіаторів здійснюється за допомогою прямого впливу чужорідної субстанції на мастоцит, вивільняючи його ензимний вміст.

       2. Вивільнення медіаторів:

• гістаміну – за допомогою мастоцитів та інших клітинних видів (базофільні гранулоцити, лімфоцити, макрофаги);
• інших медіаторів: простагландинів, лейкотрієнів, цитокінів тощо.

       3. Запальна інфільтрація (поява набряку, що містить лімфоцити, нейтрофільні й еозинофільні гранулоцити), що є наслідком судинних змін – розширення кровоносних судин і підвищення їхньої проникності.

Кропив’янка може бути спричинена різними причинами:

• підвищеною чутливістю до деяких продуктів харчування, наприклад, суниці чи молюсків;
• непереносимістю деяких лікарських препаратів, наприклад, пеніциліну;
• укусами комах;
• зараженням паразитами (гельмінтами, кліщами);
• як реакція на вдихувані речовини (деякі види пилу, пилок рослин тощо);
• як реакція на матеріали, що безпосередньо контактують зі шкірою (наприклад, шовк, вовна, хутро);
• як реакція на фізичні впливи (наприклад, ультрафіолетове опромінення чи холод);
• в окремих випадках причиною є емоційні стреси. 

Клінічні прояви

Кропив’янка може перебігати в гострій та хронічній формах. При гострій формі висип з’являється на невеликій ділянці шкіри або поширюється всім тілом, розмір висипань варіює від дрібних поодиноких до великих вогнищевих. Коли до патологічного процесу долучаються не лише поверхневі, а й глибоко розташовані судини, утворюються великі пухирі, так звана гігантська кропив’янка. Найчастіше біля пухирів шкіра набуває червонуватого відтінку. При гострій кропив’янці висип швидко з’являється і так само швидко зникає, не залишаючи слідів, і подібний стан може тривати від кількох годин до доби. При хронічній формі висип спостерігається тривалий час або виникає періодично протягом кількох тижнів або навіть місяців. 

Лікування

Як правило, виключення всіх причин алергії – найкращий спосіб лікування та профілактики кропив’янки. Для усунення або полегшення виниклих симптомів призначають антигістамінні препарати. У тяжких випадках, а також коли захворювання не піддається лікуванню цими препаратами, використовують кортикостероїдні сполуки.