Ускладнення та побічні ефекти після проведення мезотерапевтичних процедур

Вивчаємо можливі ризики для пацієнта після мезотерапії.

Logo

Після всіх ін'єкційних процедур існує ризик розвитку непередбачених реакцій, і мезотерапія – не виняток. На наслідки процедури впливають різні чинники, багато з них залежить від організму пацієнта. Тому для фахівця важливо знати не тільки про користь процедур, а й про всі можливі наслідки.

Юлія Злотницька , директор навчально-методичного центру Aesthetics Hall

Олексій Данилов , директор Навчально-методичного центру Este Plaza


Побічні ефекти

Основній фармакотерапевтичній дії лікарських засобів можуть супроводжувати додаткові ефекти, які не становлять фармакологічної цінності і тому вважаються небажаними. Такі ефекти позначають як побічні. Вони прогнозовані, не призводять до погіршення стану пацієнта та проходять самостійно, без будь-якої терапії. Зокрема, побічними ефектами є симптоми запалення, що розвивається у шкірі у відповідь на механічну травму голкою – відбувається активація клітинних структур, які забезпечують бар'єрну функцію шкіри. Запалення завжди має чітку та послідовну стадійність:

  1. альтерація (пошкодження шкіри);

  2. ексудація (активація та викид біологічно активних речовин);

  3. проліферація (завершальна стадія).

У стадії ексудації в ділянку пошкодження шкіри мігрують лімфоцити та макрофаги. Ці клітини мають високу резорбційну активність і здатність до фагоцитозу. Вони містять широкий набір гідролітичних ферментів та здійснюють внутрішньоклітинне перетравлення чужорідних антигенів. Активізуються та кількісно збільшуються плазмоцити – імунні клітини, які продукують антитіла-імуноглобуліни.

При мезотерапії можна спостерігати такі побічні ефекти:

Біль

Причиною болю є як вкол - механічна травма шкіри, так і введення препарату з нефізіологічним рівнем pH (найкомфортнішими будуть суб'єктивні відчуття пацієнта при введенні розчинів з рН 7,0-7,5). Больовий поріг - поріг больового відчуття - це не константа, він залежить від індивідуальних особливостей особистості, психологічного стану, локалізації ін'єкцій, фази менструального циклу та інших факторів. На моє глибоке переконання, якщо ми говоримо про алопатичну дермальну мезотерапію, то при проведенні аnti-age маніпуляцій пацієнтові не повинно бути боляче. Слід зазначити, що є групи препаратів, введення яких супроводжується вираженими больовими відчуттями, незважаючи на якісну анестезію.

Нерви шкіри поділяються на дві групи:

  • вегетативні (є дендритами спинномозкових гангліїв) - регулюють роботу залоз, судин і м'язів;
  • цереброспінальні (беруть початок від спинного мозку, є аксонами нейронів передніх та бічних рогів спинного мозку) - відповідають за різні види чутливості. Нейрорецепторами, що відповідають за больову чутливість (ноціорецепторами), є вільні нервові закінчення в дермі.

Біль – це механізм контролю цілісності тканин. Біологічне призначення шкірного болю - забезпечити захисну функцію шкіри, тобто попередити мозок про наявність загрозливого впливу та запобігти пошкодженню організму травмуючим агентом. Больове роздратування викликає ланцюгову реакцію, що складається з вегетативного, дихального та поведінкового (включаючи психічний) компонентів.

Відчуття болю може виникнути в результаті:

  • подразнення механорецепторів поверхневих шарів шкіри та поширюватися по мієлінізованих А-дельта волокнах (епікритичний біль з чітким диференціюванням її локалізації);
  • впливу обмінних і токсичних факторів, що порушують діяльність клітин та передаватися по немієлінізованих С-волокнах (протопатичний біль грубого, тупого характеру, не диференційований по локалізації).

Електричні імпульси від больових рецепторів по аферентних волокнах йдуть у зону I задніх рогів спинного мозку, а звідти по аксонах нейронів, що містяться там, через спиноталамічний тракт в таламус.

Біль - це суб'єктивне відчуття, його інтенсивність індивідуальна.

Залежно від локалізації джерела болі прийнято розділяти на:

  • соматичну (поверхневу - шкірну і глибоку - що виходить від м'язів, зв'язок і кісток);
  • вісцеральну, джерелом якої є спазм або ішемія порожнистих органів.

У відповідь на больовий імпульс у дермі відбувається активація клітинних структур, що забезпечують бар'єрну функцію шкіри – у «небезпечну» зону мігрують лімфоцити та макрофаги. Ці клітини мають високу резорбційну активність і здатність до фагоцитозу. Вони містять широкий набір ферментів та здійснюють внутрішньоклітинне перетравлення чужорідних агентів. Активізуються і кількісно збільшуються плазмоції - імунні клітини, які продукують антитіла-імуноглобуліни. Також при пошкодженні шкіри виділяються хімічні сполуки, які розглядаються як медіатор болю. До таких речовин відносяться гістамін, кініни (брадикінін, каллідін та ін.), простагландини (наприклад, ПГЕ2), можливо, ацетилхолін та деякі метаболіти, зокрема іони Н+ та К+. Залежно від концентрації, дані речовини можуть викликати різноманітні за характером і ступенем больові відчуття: поколювання, печіння, біль, що стискає або ріже. Існують спеціалізовані болючі рецептори, або ноцирецептори, які являють собою вільні нервові закінчення, розташовані в шкірі. Медіатори болю впливають на дані рецептори, у результаті формується больовий (ноцицептивний) сигнал. На відміну від інших рецепторів, ноцирецепторы нездатні до адаптації.

Крім ноцицептивної, діє антиноцицептивна система, що має власні функціональні та нейрохімічні механізми та забезпечує придушення болю. Антиноцицептивна система пригнічує проведення ноцицептивних сигналів всіх рівнях нервової системи та послаблює формування больового відчуття. До антиноцицептивної системи належать утворення, що знаходяться в різних відділах ЦНС: соматосенсорної області кори головного мозку, ядрах таламуса, гіпоталамуса, навколоводопровідній сірій речовині, хвостатому ядрі, ядрах шва, желатинозної субстанції в спинному мозку.

Виникнення болю може бути пов'язане з фармакологічними особливостями речовини, що вводиться - наприклад, вегетативний біль при введенні препаратів судинної дії пов'язана зі спазмічною вазоконстрикцією або вазодидятацією (різким скороченням або розтягуванням судинної стінки). За характером вісцеральний біль в результаті введення ангіопротекторів - пізній (виникає в дермі через 1-2 секунди, в гіподермі - через 20-30 секунд), чітко локалізований, швидко проходить, пацієнт визначає її як відчуття печіння. Виникнення болю при введенні ДМАЕ розчинів, що містять, пов'язане з недружнім рН і осмолярністю розчину ДМАЕ. Вплинути на механізм виникнення подібного больового відчуття або змінити його характер на сучасному етапі розвитку медицини, на жаль, неможливо.

Механізми виникнення болю різноманітні, підсумувати можна лише наступним: максимально знеболюйте!

Ерітема

У відповідь на численні вколи під час проведення сеансу мезотерапії розвивається первинна еритема. Її інтенсивність залежить від анатомо-фізіологічних особливостей шкіри (рівень реактивності судин, вазомоторна нестійкість тощо) та є симптомом запалення, що виникло внаслідок травми (уколів). У ряді випадків причиною еритеми може бути також фармакологічна дія препарату, що вводиться - якщо в його складі містяться речовини, що викликають вазодилятацію. Тобто причини розвитку еритеми дві: механічна та фармакологічна. Ця еритема короткочасна та проходить самостійно через деякий час після процедури. Але еритема також може бути симптомом алергічної реакції або інфікування: якщо вона зберігається більше доби та супроводжується додатковою симптоматикою, то мезотерапевт повинен трактувати її як ускладнення, провести диференціальну діагностику, виявити причину та призначити відповідне лікування.

Гематоми

Мезотерапія - сліпий метод, множинні вколи, безумовно, можуть супроводжуватися випадковим травмуванням судини та утворенням мікрогематом. Ускладнюють процедуру порушення мікроциркуляції (набряклість, пастозність шкіри, сухість, так звана «пергаментна» шкіра та ін.), підвищена крихкість судин, порушення системи згортання крові, прийом на постійній основі антикоагулянтів і антиагрегантів та багато іншого. З метою профілактики гематом за 2-3 тижні до передбачуваних процедур можна призначити пацієнту в домашньому догляді застосування засобів, що зміцнюють стінки судин: рутин, троксерутин, екстракти гінкго білоба, гірничої арніки, буркуну лікарського та ін.

Ускладнення

Рецидив герпесу

МКБ-10 B00 Інфекції, спричинені ВПГ (Herpessimplex) – є одними з найпоширеніших ускладнень, особливо при роботі в назолабіальній ділянці. В ідеалі, звичайно, при первинній консультації необхідно направити пацієнта на лабораторну діагностику, але на практиці ми зазвичай обмежуємося опитуванням.

У діагностиці герпесу використовують методи виділення та ідентифікації вірусу та виявлення вірусспецифічних антитіл у сироватці крові:

  • вірусологічні методи виявлення вірусів простого герпесу;
  • діагностику ПЛР;
  • методи виявлення антигенів герпесу;
  • цитоморфологічні методи;
  • реєстрація імунної відповіді до вірусу простого герпесу;
  • оцінка імунного статусу

Для визначення вірусу герпесу все більшого поширення набувають методи імуноферментного аналізу (ІФА). Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) впевнено визначає, яким вірусом герпесу – І або ІІ типу – сталося зараження.

Важливо з'ясувати, чи бувають, і, як часто, у пацієнта маніфестації герпетичної інфекції. Її найчастіше викликають віруси простого герпесу (ВПГ) - ВПГ-1 та ВПГ-2, антитіла до яких виявляються у 90-92% дорослого населення планети. Інфікування ВПГ-1 зазвичай відбувається у перші три роки життя дитини, а ВПГ-2 – у період статевого дозрівання. За даними ВООЗ, захворювання, зумовлені ВПГ, посідають друге місце у світі - 15,8%. Правильне розуміння механізмів виникнення та розвитку герпесвірусної інфекції, складнощів взаємодії різних ланок імунітету та особливостей їх реагування дозволяє планувати диференційований підхід до комплексної профілактики захворювання.

Оцінка тяжкості перебігу ВПГ-інфекції.

  • Легкий перебіг: не більше 3 рецидивів на рік, тривалість рецидиву – менше 7 днів, невелика область ураження, загальний стан не страждає.
  • Перебіг середньої тяжкості: від 4 до 6 рецидивів на рік, тривалість рецидиву - 7-14 днів, висипання кілька/«зливні» вогнища, порушення загального самопочуття в момент рецидиву.
  • Тяжкий перебіг: більше 6 рецидивів на рік, епізоди рецидивів - до 2 разів на місяць, тривалість рецидиву - більше 14 днів, порушення фізичного та психічного самопочуття, якості життя при рецидиві та поза загостренням.

Косметолог повинен оцінити тяжкість ВПГ-інфекції і, при необхідності, превентивно (супресивна терапія) призначити пацієнту етіотропний препарат: Ацикловір (Зовіракс), Валацикловір, Фамвір або ін. У більшості пацієнтів, які отримали супресивну терапію, рецидиви на кілька днів коротше, протікають легше. На жаль, останнім часом різко зросла кількість людей, інфікованих вірусами, з стійкістю до лікарських засобів до етіотропних противірусних препаратів, тому повністю виключити ризик розвитку такого ускладнення неможливо.

Алергічні реакції

Це реакції гіперчутливості, які опосередковані імунологічними механізмами. Лікарська алергія схильна до прогресування та виникнення ускладнень, тому за характером проявів та можливих наслідків вона потенційно становить загрозу життю пацієнта. Внутрішньошкірне введення препаратів збільшує ризик сенсибілізації пацієнта. Ретельний збір алергоанамнезу – перший етап профілактики лікарської алергії! Не обтяженою алергією вважається анамнез, якщо пацієнт у минулому не мав якихось алергічних захворювань, добре переносив усі лікарські засоби, харчові продукти та контакти з хімічними речовинами, включаючи косметику.

Другим етапом є постановка алергопробу або, при необхідності, лабораторне обстеження. Якщо в анамнезі є чіткі вказівки на алергію до препарату, то його і препарати, які мають перехресно реагуючі загальні детермінанти, пацієнтові вводити не можна і ставити шкірні проби з цим препаратом не рекомендується. Оцінюючи результатів проб завжди слід пам'ятати у тому, що разі негативного результату можливість алергічної реакції не виключається. Альтернативою проб служить лабораторне обстеження.

Пацієнти з обтяженим алергоанамнезом потребують обов'язкового лабораторного обстеження під контролем імунолога!

Класифікація алергічних реакцій:

Алергічні реакції поділяються на три групи.

До першої групи відносяться реакції негайного типу, що виникають миттєво або протягом першої години після введення ліків:

До другої групи входять підгострі реакції, що виникають протягом першої доби після введення ліків:

  • агранулоцитоз;
  • тромбоцитопенія;
  • макуло-папульозна екзантема;
  • лихоманка.

До третьої групи відносяться реакції уповільненого типу, що виникають протягом кількох діб, тижня, після введення ліків:

  • сироваткова хвороба;
  • алергічний васкуліт та пурпура;
  • лімфааденопатії;
  • ураження внутрішніх органів (алергічний нефрит, гепатит та ін.).

Більшість клінічних проявів алергії на ліки супроводжується наявністю змішаних реакцій різних типів. До алергічних реакцій, що найчастіше зустрічаються в косметології, відносяться свербіж шкіри, кропив'янка і ангіоневротичний набряк.

Алергічна кропив'янка

МКБ-10 L50 Кропивниця – починається з інтенсивної сверблячки шкіри з висипанням ексудативних безпорожнистих пухирів, набрякових, щільних, яскраво-рожевого кольору, що піднімаються над рівнем шкіри, різних розмірів та контурів, нерідко із зоною збліднення в центрі. Пухирі зникають безвісти через 12-24 години (один з критеріїв диференціальної діагностики). При генералізованій алергічній кропив'янці страждає загальний стан пацієнта — з'являються слабкість, нездужання, біль голови, запаморочення, інтенсивний свербіж.

Набряк Квінке

Quinke; (МКБ-10 Т78.3; D84.1 Ангіоневротичний набряк) - чітко локалізована безболісна ділянка набряку дерми та підшкірної клітковини. Найчастіше спостерігається в місцях з пухкою клітковиною (губи, повіки) та на слизових оболонках (м'яке небо, язик, мигдалики). Особливо небезпечний набряк Квінке в області гортані (приблизно 25% випадків) через ризик обструкції дихальних шляхів. На відміну від кропив'янки, свербіж не характерний.

Лікування: сучасні антигістамінні препарати, що мають пролонговану дію, розглядаються як базисні засоби терапії. При необхідності проводиться дезінтоксикаційна терапія. На всіх етапах рекомендується місцево застосовувати препарати, що містять кортикостероїдні гормони (Преднізолонова мазь, Фторокорт, Флуцинар, Лорінден і т.д.).

Кропив'янка та набряк Квінке можуть бути попередниками тяжкого алергологічного ускладнення - анафілактичного шоку (МКБ-10 Т78.2 Анафілактичний шок неуточнений). Клінічна картина обумовлена складним комплексом симптомів та синдромів з боку низки органів та систем організму.

Виділяють 5 клінічних різновидів лікарського анафілактичного шоку:

  • типова форма;
  • гемодинамічний варіант;
  • асфіктичний;
  • церебральний;
  • черевний.

Найчастіше спостерігається типова форма. Стан хворого різко погіршується, з'являються страх смерті, нудота, блювання, кашель. З'являються і прогресують різка загальна слабкість, свербіж шкіри, відчуття припливу до голови, тиск за грудиною, утруднення вдиху, порушення свідомості, аж до його втрати. Пульс частий, ниткоподібний, іноді аритмічний. Артеріальний тиск прогресивно знижується, діастолічний тиск не визначається. Тони глухі. У легенях вислуховуються вологі хрипи, надалі розвивається картина набряку легень. При вкрай тяжкому, «блискавичному» шоці виникає картина раптової зупинки серця.

Гемодинамічний варіант характеризується появою болів у серці, різким зниженням артеріального тиску, глухістю тонів, ниткоподібним пульсом, аритміями. Шкірний покрив блідий, у ряді випадків набуває мармурового відтінку. При правильній своєчасній діагностиці та лікуванні результат у більшості випадків сприятливий.

У клінічній картині асфіктичного варіанта першому плані виступає гостра дихальна недостатність, обумовлена набряком слизової оболонки гортані, бронхоспазмом, набряком легких. Тяжкість захворювання та прогноз визначаються ступенем дихальної недостатності.

Церебральний варіант, що зустрічається значно рідше, характеризується порушеннями ЦНС з ознаками психомоторного збудження, страху, свідомості, судом, дихальної аритмії; іноді спостерігаються явища набряку мозку із картиною епілептичного статусу. Прогноз у багатьох випадках, за правильної лікарської тактики, сприятливий.

Значні діагностичні труднощі може уявити абдомінальний варіант анафілактичного шоку, котрим характерна поява симптомів гострого живота. При цьому спостерігаються неглибоке розлад свідомості, незначне зниження артеріального тиску, відсутність бронхоспазму.

Залежно від клінічних проявів, виділяють три ступені тяжкості анафілактичного шоку: легку, середньотяжку та тяжку.

  1. При легкій течії відчуваються слабкість, запаморочення, біль голови, почуття «здавлення» грудної клітки, тяжкість у голові, шум у вухах, оніміння язика, губ, страх смерті. Може розвиватися свербіж шкіри, гіперемія шкіри, набряк Квінке. Артеріальний тиск різко знижується, пульс ниткоподібний, тахікардія до 120-150 ударів за хвилину.
  2. При середньотяжкому перебігу відзначаються ядуха, нерідко клонико-тонічні судоми, холодний липкий піт, блідість шкірних покривів, ціаноз губ, розширення зіниць. Артеріальний тиск не визначається. Можуть розвиватися носові, шлунково-кишкові та маткові кровотечі.
  3. При тяжкому перебігу пацієнт швидко втрачає свідомість. Відзначається різка блідість шкіри, ціаноз обличчя, губ, акроціаноз, вологість покривів шкіри. Зіниці розширені, розвиваються судоми, свистяче дихання з подовженим видихом. Тони серця не вислуховуються, артеріальний тиск не визначається, пульс не промацується. Незважаючи на своєчасне подання медичної допомоги, пацієнти часто гинуть.

Лікування анафілактичного шоку має бути розпочато негайно. Проводиться комплекс невідкладних заходів, який визначається тяжкістю процесу та наявністю специфічних та неспецифічних ускладнень та синдромів. Важливо дотримуватися певної послідовності заходів, що вживаються.

Медична допомога при лікарській алергії на догоспітальному етапі

Припинення надходження алергену - негайно припинити процедуру, розкрити ампулу з ізотонічним розчином натрію хлориду, витрусити на ін'єктовану ділянку і змити залишки препарату рукою в рукавичці. Якщо процедура проводиться на кінцівках, накласти джгут проксимальніше за місце ін'єкції на 25 хвилин (кожні 10 хвилин його послаблювати). Обколоти папульно місце ін'єкції 0,1% розчином адреналіну (епінефрину) 0,2-0,3 мл 4 мл ізотонічного розчину хлориду натрію (можна в нерозбавленому вигляді). Адреналін є препаратом вибору. Обкласти хладопакетами ділянку, на якій проводилась маніпуляція.

Протишокові заходи: укласти пацієнта на спину, при колапсі ноги повинні бути підняті вище голови, але у випадках тяжких розладів - вентиляції, при відсутності тяжкої гіпотензії становище з піднятим головним кінцем може виявитися кращим. Повернути голову латерально (щоб уникнути аспірації блювотних мас), висунути нижню щелепу, за наявності знімних протезів - зняти їх. Розстебнути та розслабити стягуючі частини одягу, укрити пацієнта, не давати йому жодного додаткового пиття. Рекомендується раннє внутрішньом'язове введення 0,5 мл 0,1% розчину адреналіну всім пацієнтам із клінічними симптомами шоку, набряку дихальних шляхів або утруднення дихання. Вводити адреналін краще дробово по 0,1-0,2 мл в різні ділянки, а не однією порцією, так як, маючи виражену судинозвужувальну дію, він перешкоджатиме і власному всмоктування. Додатково як засіб боротьби з судинним колапсом рекомендується ввести 2 мл кордіаміну або 2 мл 10% розчину кофеїну. Якщо стан пацієнта не покращується, необхідно внутрішньовенно, дуже повільно ввести 0,5-1 мл 0,1% розчину адреналіну в 10-20 мл 40% розчину глюкози або ізотонічного розчину хлориду натрію (або 1 мл 0,2% розчину норадреналіну) . Загальна доза 0,1% розчину адреналіну має перевищувати 2 мл.

Протиалергічна терапія: при набряку Квінку та кропив'янці рекомендовано ін'єкційне застосування антигістамінних препаратів. Антигістамінні препарати першого покоління мають великий спектр побічних ефектів, що змушує відмовлятися від їх призначення тривалим курсом при алергічних захворюваннях. У багатьох розвинених країнах (у тому числі в деяких країнах-виробниках цих препаратів) їх реалізація заборонена. Але в гострий період, коли потрібне парентеральне введення антигістамінних препаратів, і з огляду на те, що до цього часу немає ампульних засобів другого покоління, найбільш ефективним є Тавегіл — 2,0 мл внутрішньом'язово або внутрішньовенно повільно. Він діє тривало, 8-12 годин, не викликає падіння артеріального тиску і має незначну седативну дію. Менш ефективним у таких випадках є Супрастин 1,0-2,0 мл внутрішньом'язово або внутрішньовенно повільно.

Терапію глюкокортикоїдами проводять при генералізованій кропив'янці, набряку Квінке, анафілактичному шоці. Чи не рекомендувала б користуватися препаратами, призначеними для внутрішньовенного введення. У той момент, коли у пацієнта визначається гіпотензія, спалися судини, а у косметолога від хвилювання тремтять руки, проведення внутрішньовенної ін'єкції є проблематичним. Переважно введення внутрішньом'язове. Найбільш ефективні Дексаметазон або Дипроспан у початковій дозі 2,0 мл внутрішньом'язово глибоко. У будь-який доступний великий м'яз, головне — глибоко.

У будь-якому косметологічному маніпуляційному кабінеті має бути аптечка невідкладної медичної допомоги та інструкції щодо невідкладних заходів допомоги.

Основними етапами профілактики лікарської алергії є боротьба з поліпрагмазією (необґрунтованим призначенням великої кількості лікарських засобів), ретельний збір анамнезу та виявлення осіб, схильних до алергії. Як правило, розвитку важких форм лікарської алергії в анамнезі передують легші прояви алергічної реакцію будь-які медикаменти, харчові продукти, укуси комах, продукти харчування.

Реакції уповільненого типу

У пізньому постін'єкційному періоді може розвиватися дерматит (МКБ - 10 L25.0 Неуточнений контактний дерматит, викликаний косметичними засобами) - захворювання, що виникає в результаті повторного впливу алергенів, що містяться в косметичних засобах. Цими речовинами можуть бути альбумін, бентоніт, каолін, біотин, колаген, еластин, гліцерин, ланолін, ліпосоми, екстракти плаценти, пропіленгліколь, маточне молочко, тирозин, сіль, агар-агар, інші хімічні речовини.

Інфекційні ураження м'яких тканин. Теоретично можливий широкий діапазон ускладнень:

  • L01 Імпетіго;
  • L02 Абсцес шкіри, фурункул та карбункул;
  • L03 Флегмон;
  • L05 Пілонідальна кіста;
  • L08 Інші місцеві інфекції шкіри та підшкірної клітковини;
  • L08.0 Піодермія;
  • L08.1 Еритразма;
  • L08.8 Інші уточнені місцеві інфекції шкіри та підшкірної клітковини;
  • L08.9 Місцева інфекція шкіри та підшкірної клітковини неуточнена.

Збудником гнійного процесу найчастіше є стафілокок (як єдине джерело або в асоціації зі стрептококом, кишковою паличкою, протеєм та іншими видами мікрофлори). Причиною розвитку гнійних ускладнень є порушення правил асептики або косметологом під час процедури або пацієнтом у ранній постінвазивний період. Загальні клінічні прояви є типовими для гнійно-запальних процесів будь-якої локалізації: підвищення температури тіла від субфебрильної до 41° (у тяжких випадках), загальне нездужання, слабкість, втрата апетиту, головний біль. Ступінь цих змін залежить від тяжкості патологічного процесу. В основі терапії таких ускладнень лежить своєчасне адекватне хірургічне втручання. Ключове слово - своєчасне: за найменшої підозри на інфекційне ускладнення - негайно кличемо на допомогу хірурга!

Найчастіше у своїй практиці косметологи стикаються з піодермією.

Піодермія (МКБ-10 L08.0 Піодермія) - гнійно-запальні захворювання шкіри, що викликаються, як правило, піококами: стафілококами, стрептококами, значно рідше пневмококами, синьогнійною паличкою та ін. Піодермії складають 30-40. Клінічно характеризуються нагноєнням шкіри, зазвичай протікають гостро, рідше мають хронічний перебіг і, залежно від глибини ураження, можуть закінчуватися повним відновленням шкірного покриву або залишати рубці.

Абсцес шкіри (МКБ-10 L02 Абсцес шкіри, фурункул і карбункул) - обмежене капсулою скупчення гною, що виникає при гострій або хронічній осередковій інфекції і призводить до тканинної деструкції в осередку (нерідко з перифокальним набряком). Особливістю абсцесу є наявність піогенної мембрани - внутрішньої стінки гнійної порожнини, що створюється оточуючими вогнище запалення тканинами (прояв нормальної захисної реакції організму). Піогенна мембрана вистелена грануляційною тканиною, вона відмежовує гнійно-некротичний процес та продукує ексудат.

Флегмона (МКБ-10 L03Флегмона) - розлите гнійне запалення м'яких тканин, що характеризується їх просочуванням гноєм з тенденцією до швидкого поширення та залучення до процесу прилеглих м'язів, сухожиль, жирової клітковини. Цим флегмон відрізняється від абсцесу, при якому є вогнище гнійного запалення, відмежований від навколишніх тканин так званої піогенної мембраною. Флегмона може розвиватися в будь-якій частині тіла, а при бурхливому перебігу захоплювати ряд анатомічних областей, наприклад, стегнову, сідничну, поперекову та ін.

Некроз – це омертвіння, загибель тканин внаслідок токсичного впливу лікарського засобу. У косметологічній практиці може виникнути токсичний (за етіологічним фактором) прямий (за механізмом дії) некроз – внаслідок введення мезотерапевтичного препарату з порушенням правил проведення процедури та у разі неадекватного підбору препарату. Клінічним проявом некрозу може бути млява флегмона або невелика виразка. Важливим симптомом є анестезія шкіри, зумовлена, ймовірно, загибеллю нервів, які у некротично змінених тканинах. Відзначається локальний біль у місці ураження, гіперемія, підвищення температури та набряклість. Страждає загальний стан, прискорений пульс, значне підвищення температури. Найбільш важливим підходом до будь-якої інфекції шкіри є настороженість щодо можливості некротизуючої інфекції. Цей підхід дозволяє своєчасно діагностувати ураження та провести необхідну терапію.

Віддаленими ускладненнями, які можуть виникнути через два-чотири місяці після проведення процедур, є вірусний гепатит та ВІЛ-інфекція. На першому місці серед способів передачі вірусного гепатиту та ВІЛ у медустановах відзначають уколи ін'єкційною голкою. Причому, у більшості випадків, це обумовлено недбалим ставленням медперсоналу до використаних голок та іншого інструментарію. Висока ймовірність зараження обумовлена тим, що віруси стійкі у зовнішньому середовищі, інкубаційний період може тривати шість місяців. До того ж серед пацієнтів достатня велика кількість безсимптомних носіїв. Для того щоб захистити себе від інфікування, слід кожного пацієнта розглядати як потенційного зараженого, оскільки навіть негативний результат дослідження сироватки крові пацієнта на наявність антитіл до ВІЛ може виявитися помилково-негативним. Це тим, що існує безсимптомний період від 3 тижнів до 6 місяців, протягом якого антитіла в сироватці крові ВІЛ-інфікованої людини не визначаються.

Отже…

Як і будь-яка медична маніпуляція, мезотерапія може давати ускладнення та побічні ефекти. Запорукою безпеки процедури є ретельний добір пацієнтів з урахуванням показань/протипоказань, адекватний вибір препаратів, а також ретельне дотримання протоколу процедури та санітарно-гігієнічних норм та правил.

Читайте також