Малоінвазивні методики: мезотерапія

Інтерес до ін’єкційних методик у косметології постійно зростає. Найактуальнішими і доступними омолоджувальними процедурами залишаються контурна пластика і ботулінотерапія – вони дозволяють за одне відвідування змінити зовнішність і приховати ознаки віку. Однак ці процедури ніяк не впливають на якість шкіри і не можуть усунути дермальні зморшки, сухість, покращити колір обличчя. Крім того, вікові зміни – це лише одна з безлічі естетичних проблем (дегідратація, купероз, підвищена чутливість), які потребують втручання у роботу саме шкіри. З цією метою використовуються такі терапевтичні методики, які передбачають інтрадермальне та гіподермальне введення терапевтичних засобів. Розглянемо особливості мезотерапії й техніки її проведення. 

Мезотерапія

Мезотерапія, безперечно, – один із затребуваних методів в арсеналі лікарів естетичної медицини. Передумовами до її появи стали винахід шприца та ін’єкційного способу введення лікарських засобів, отримання Альфредом Ейнхорном 1905 року прокаїну та серія наукових відкриттів у галузі фізіології та нейрофізіології. Доктор Мішель Пістор 1958 року запропонував термін «мезотерапія», 1964 року він заснував Французьке товариство мезотерапії. Концепцію мезотерапії Мішель Пістор визначив короткою фразою: «Мало, рідко і в потрібне місце». 

Основна мета мезотерапії – лікування різноманітних патологічних станів, що полягає у локорегіонарному парентеральному введенні лікарських засобів у дуже низьких дозах, що здійснюється через певні проміжки часу, забезпечуючи таким чином зниження ятрогенних ефектів та підвищення ефективності терапії.

За допомогою ін’єкцій активні речовини в мінімальній дозі доставляють безпосередньо до клітин шкіри, завдяки чому заповнюється наявний дефіцит цих речовин (наприклад, амінокислот, мікроелементів, гіалуронової кислоти), покращується мікроциркуляція і трофіка тканин. Ушкодження цілісності тканин голкою призводить до стимуляції процесів регенерації та подальшого ремоделювання позаклітинного матриксу. 

В межах класичного мезотерапевтичного сеансу використовують кілька технік ін’єкцій, які дозволяють доставити необхідні речовини в епідерміс, дерму та гіподерму. Кожна техніка ін’єкцій є не просто способом доставки препаратів, а й самостійно вирішує низку естетичних проблем. 

Класична техніка («мезопунктура») є основною при проведенні сеансу мезотерапії та забезпечує рівномірний розподіл речовин, що вводяться в дерму. Після цього препарати депонуються в інтерстиціальному просторі дерми, потім поступово поширюються міжклітинним простором, впливаючи на патологічні процеси сусідніх органів і тканин. Класична техніка застосовується з метою отримання рефлекторного, нейрогуморального та максимального фармакологічного ефекту від використання методу, тому вона обов’язково використовується при кожному сеансі мезотерапії та відіграє основну роль, а інші техніки лише доповнюють її.

Техніка наппаж є доповненням до класичного мезотерапевтичного сеансу та застосовується для стимуляції метаболічних процесів, переважно завдяки рефлекторному посиленню кровообігу у шкірі, залежно від виду техніки (поверхневий, серединний або глибокий наппаж). 

Поверхневий наппаж (введення препарату відбувається на рівні епідермісу), використовується для мезопілінгу та запровадження вітамінних комплексів з метою миттєвого поліпшення кольору обличчя. 

Серединний наппаж (введення препарату на рівні дермоепідермальної сполуки) високоефективний при зниженні тонусу шкіри, множинних епідермальних зморшках у поєднанні із сухістю шкіри, при куперозі й інших естетичних недоліках. 

Глибокий наппаж (на рівні дерми) застосовується для обробки ділянок в’ялості шкіри тіла.

Лінійна техніка використовується у разі наявності вікових змін (зморшки, складки, в’ялість шкіри), а також атрофічних рубців. 

Для корекції целюліту, локальних жирових відкладень на обличчі й тілі в естетичній медицині застосовується інфільтрація – техніка введення препаратів, за якої створюється депо речовин у гіподермі.

Сьогодні лікар може підібрати саме той препарат, який необхідно для досягнення вираженого результату терапії, оскільки існує безліч мезотерапевтичних препаратів з різною фармакологічною дією. Фахівець має можливість використовувати монопрепарати, готові коктейлі або змішувати компоненти самостійно, що дає можливість індивідуального підходу до пацієнта й застосування максимально допустимих терапевтичних концентрацій інгредієнтів. 

Препарати, введені поверхнево (внутрішньошкірно), елімінуються значно довше, ніж, наприклад, при внутрішньом’язових ін’єкціях. Завдяки низьким дозам і високій біодоступності лікарські речовини та їх суміші депонуються і впливають у місці введення доти, доки не будуть повністю витрачені клітинами, зруйновані за допомогою міжклітинних ферментів або в результаті гідролізу. Хоча при поверхневому введенні активні речовини повільніше несуть загальний кровоток із створеного депо, тривалість наявності препаратів у тканинах невелика – 1-3 доби.

Слід памʼятати, що невірний вибір препаратів, порушення правил і технік введення можуть спровокувати ускладнення.