Різновиди жирових деформацій і методи їх корекції

Попередником примітивної жирової тканини людини, яку можна визначити вже на четвертому місяці внутрішньоутробного життя, є адипобласт. Ця клітина виявляється в периваскулярній сполучній тканині й надалі диференціюється в адипоцит. Протягом першого року життя людини адипоцит збільшується приблизно втричі, продовжує ділитися і зростає до п’ятирічного віку. В подальшому жирові клітини втрачають мітотичну активність і можуть лише збільшуватися в розмірі. Таким чином, їх кількість у дорослої людини є генетично запрограмованою, виключно індивідуальною і становить у середньому близько 35 мільярдів.

В організмі здорової людини постійно відбуваються дві біохімічні реакції: синтез жирів (ліпогенез) та їх розпад (ліполіз). Процес ліпогенезу полягає в накопиченні жирів у формі тригліцеридів. Особливо інтенсивно цей процес відбувається після прийому їжі та під час її перетравлення. На жир можуть бути перетворені вуглеводи, а також білки, якщо вони надходять у кількості, яка перевищує потреби організму. Процес запасання жирів залежить від активності інсуліну, що сприяє надходженню вуглеводів в адипоцит. Тригліцериди утворюються тільки в тому випадку, якщо вуглеводи в достатній кількості надходять в адипоцит. Надходження глюкози з їжею можна регулювати за допомогою відповідної дієти.

Зворотний процес ліполізу запускає і здійснює фермент тригліцеридліпаза, що активується іншим ферментом – протеїнкіназою А, яка стимулює циклічний аденозинмонофосфат (цАМФ). Саме його внутрішньоклітинна концентрація відіграє ключову роль у регуляції ліполізу. Концентрація цАМФ у клітині залежить від активності двох ферментних систем, розташованих у мембрані адипоцита: 

• аденілациклаза (АЦ), активація якої забезпечує синтез цАМФ;
• фосфодіестераза (ФДФ), активація якої забезпечує розпад цАМФ.

Стимуляція специфічних рецепторів передає «сигнал до ліполізу» G білкам, які активують АЦ, таким чином активуючи специфічний фермент, що розщеплює жири, – тригліцеридліпазу (гормоночутлива ліпаза).

Ліпаза, своєю чергою, гідролізує тригліцериди до вільних жирних кислот та гліцерину. Вільні жирні кислоти в комплексі з альбумінами покривають близько 70% загальних енергетичних витрат людини при голодуванні.

На мембрані жирової клітини розташовуються два типи гормональних рецепторів:

• β1-рецептори – ліполітичні, які чутливі до катехоламінів (адреналіну та норадреналіну) і відповідають за синтез ліпази;
• α2-рецептори – чутливі до інсуліну, блокують ліполіз і є антагоністами β1-рецепторів.

У типових зонах жирових деформацій у жінок (зовнішня верхня третина стегна, сідниці, ділянка живота, навколо коліна тощо) зосереджена найбільша кількість функціонально активних α2-рецепторів (у співвідношенні 6:1 до β1). У чоловіків жирова тканина локалізується переважно на талії, животі й плечах. Традиційна косметична корекція цих «жирових пасток», як правило, є малоефективною. Також не завжди має успіх застосування дієт і фізичних навантажень. 

Різновиди жирових деформацій

Розподіл жирової тканини в організмі людини може відбуватися за кількома типами, що залежить від генетичних чинників, гормонального фону та способу життя.

При переважному відкладенні жиру в підшкірно-жировій клітковині живота, плечей, навколо органів черевної порожнини формується абдомінальний (вісцеральний) тип ожиріння. Найчастіше він спостерігається в чоловіків і називається андроїдним. Жирова тканина в цьому випадку має певні особливості – адипоцити великого об’єму, на мембрані яких представлена значна кількість β1-рецепторів, чутливих до ліполітичних ефектів. Тому можна сміливо стверджувати, що такий тип ожиріння на спроби корекції реагує швидше.

При переважному відкладенні жиру в підшкірно-жировій клітковині стегон і сідниць формується сіднично-стегновий (глютеофеморальний) тип ожиріння. Він характерний для жінок і називається гіноїдним. Особливості жирової тканини тут полягають у домінуванні на мембрані меншого за розміром адипоцита α2-рецепторів, чутливих до ліпогенетичних впливів, обмеженні жирових часточок грубими фіброзними тяжами і збільшенні кількості жирових клітин. Крім того, підшкірно-жирова клітковина передньої черевної стінки, сідниць і верхньої частини ніг складається з двох шарів – поверхневого, утвореного зі щільних конгломератів жиру й уміщеного в добре розвинену фіброзну оболонку, а також глибокого, сформованого з більш пухкого жиру і відмежованого хаотичною сіткою фіброзних перегородок. Існуюче співвідношення β1 до α2, що дорівнює 6:1 у верхній частині тіла, пояснює збереження підшкірного жиру в нижній частині тіла і видалення з верхньої при застосуванні терапевтичних методів корекції фігури в осіб із цим типом ожиріння. 

У дуже гладких пацієнтів може спостерігатися змішаний тип ожиріння. У більшості дорослих людей (80%) деформація контурів тіла супроводжується гіпертрофічним типом ожиріння, за якого значно збільшується розмір жирової клітини, але не кількість самих клітин. Як правило, до цього типу відносять абдомінальне ожиріння. 

Ожиріння, що виникає в дитячому віці, є генетично обумовленим і найчастіше супроводжується збільшенням кількості жирових клітин. Цей варіант гірше піддається терапії та схудненню. Зміна об’ємів відбувається лише в результаті зменшення розміру адипоцитів, а не їхньої кількості. Існує також змішаний гіпертрофічно-гіперпластичний тип ожиріння, що найчастіше спостерігається в дуже гладких людей.

Варто також зазначити, що будь-які жирові деформації, як правило, супроводжуються проявами целюліту.

Ліподистрофія, ліпосклероз, едематозна фібросклеротична панікулопатія – всі ці терміни в науковій літературі вживаються для опису змін стану шкіри та підшкірного жиру, так званого целюліту. Це явище не можна ігнорувати при призначенні курсу корекції жирових деформацій.

Методи корекції жирових деформацій

Прямим радикальним методом відновлення зміненого контуру фігури є ліпосакція. Локальне видалення жирових клітин сприяє тому, що залишені адипоцити не здатні відтворити первісний об’єм завдяки додатковому депонуванню жиру. Приблизно в 20% пацієнтів із критичними формами ожиріння збільшується не лише об’єм, а й кількість адипоцитів (гіперпластичне ожиріння). Подібний стан, як зазначалося вище, резистентний до дієти, фізичних навантажень і фізіотерапевтичних методів корекції. Виходячи із цього, можна припустити, що видалення навіть частини жирових клітин при ліпосакції виявляється ефективним (а іноді єдино можливим) заходом у комплексному лікуванні гіперпластичного ожиріння. У випадках більш поширеного (80%) гіпертрофічного типу метод ліпосакції за безперечної ефективності має низку недоліків та протипоказань, завдяки яким виглядає менш привабливо порівняно з терапевтичними методиками корекції. Незважаючи на розмаїття подібних методик, способів прямого впливу на адипоцит, тобто здатних забезпечити активізацію метаболічних процесів у клітині, існує відносно небагато.

Медикаментозні методи 

У косметології використовуються засоби з вмістом молекул кофеїну й адреналіну, вплив яких можна віднести до прямих стимулюючих чинників. У фармакології створюються лікарські препарати та харчові добавки, які є активаторами β-рецепторів, тобто різноманітні «спалювачі жиру». Як правило, подібні засоби виготовлені на основі рослинної сировини і володіють дренувальною та стимулюючою мікроциркуляцію дією. Водночас використання будь-яких медичних препаратів або харчових добавок загрожує виникненням тяжких та небезпечних побічних ефектів. Проблематичним аспектом залишається також і глибина проникнення цих засобів при їх зовнішньому застосуванні.

Фізіотерапевтичні методи

Для корекції жирових деформацій і целюліту застосовують різні способи впливу: за допомогою електричного струму, механічний, температурний тощо. Однак не всі пропоновані методи забезпечують пряму ліполітичну дію на адипоцит. Великої популярності набули сьогодні програми комплексного впливу.

Методи із застосуванням електричного струму

• Електрофорез – комплексний вплив гальванічного струму та лікарських речовин, що дозволяє створити їх «депо» в ураженій тканині.
• Лімфодренаж – вплив на м’язи низькочастотним імпульсним струмом для стимуляції лімфовідтоку. Проводиться за допомогою біполярних імпульсів, координованих із серцевими скороченнями, послідовно від периферії до центра.
• Міостимуляція – вплив на нервово-м’язові структури змінним імпульсним струмом для одержання спайкових відповідей і здійснення пасивних м’язових скорочень.
• Мікрострумова терапія – застосування струму малої сили (до 600 мкА) і явища інтерференції для нормалізації біоелектричного потенціалу клітинних мембран, активізації метаболізму і посилення синтезу АТФ.

Методи із застосуванням механічних та фізичних чинників впливу

• Ультразвукова терапія – використання таких властивостей ультразвукової хвилі, як деструктуризація жирової краплі, поліпшення мембранного транспорту, прискорення метаболічних процесів, дефіброзуючий вплив на сполучнотканинні структури, що розмежовують жирові клітини на мікро- і макронодули.
• Вібротерапія – низькочастотний трансдермальний вплив, що прискорює мікроциркуляцію та метаболічні процеси. 
• Вакуумний вплив – під дією негативного тиску, створюваного у вакуумній камері, змінюється онкотичний і гідростатичний тиск, сприяючи локальному зменшенню набряку та прискоренню процесів метаболізму. Циклічний вакуум має здатність до деструктуризації жирової краплі.
• Термотерапія – теплолікування та кріотерапія поліпшують мікроциркуляцію, збільшують проникність епідермісу для впливу косметичних засобів.

Усі перераховані методи не виявляють прямої ліполітичної дії на адипоцит. Вони застосовуються в комплексних програмах корекції фігури і лікування целюліту, а як монопроцедури є малоефективними.

Пряму ліполітичну дію забезпечують такі фізіотерапевтичні процедури:

• Мезотерапія – введення мікродоз лікарських засобів у верхні шари епідермісу для поліпшення мікроциркуляції, прискорення окисно-відновних реакцій. Залежно від складу мезококтейлю вплив може спрямовуватися на ліполіз, відновлення тонусу й тургору шкіри тощо.
• Електроліполіз – пряма ліполітична дія електричного струму на жирову краплю адипоцита з розщепленням її до кінцевих продуктів розпаду і вивільненням великої кількості енергії. 

Ці методи, що є самодостатніми та високоефективними, можуть застосовуватися як монопроцедури при корекції жирових деформацій тіла (як локальних, так і дифузних) і лікуванні целюліту.