Анатомія сполучної тканини: таємне стає явним

Функції жирової клітковини

Як відомо, жирова клітковина має кілька фізіологічних функцій.

Трофічна. Саме клітковина служить резервом, що накопичує енергію у зручній та компактній формі. В результаті травлення ми отримуємо поживні речовини у необхідній для підтримки життя формі, а їх надлишок, пройшовши необхідні трансформації, перетворюється на тригліцериди – молекули жирів. Як тільки енергії в організм надходить недостатньо, тригліцериди зазнають зворотного перетворення і розщеплюються з вивільненням необхідної енергії, яку організм може негайно використовувати. У середньому людський організм утримує у жировій клітковині близько 100 000 ккал – і це за умови відсутності зайвої ваги! Саме для того, щоб забезпечити цю життєво важливу функцію, жирові клітини є «безрозмірними» і можуть збільшуватись у багато разів, накопичуючи велику кількість жиру. У деяких випадках під впливом гормональної стимуляції може збільшуватися число жирових клітин.

Терморегуляторна. Завдяки жировій клітковині організм захищається від холоду та спеки. Клітковина ізолює організм від перегрівання і переохолодження, а в разі помітних змін навколишньої температури збільшується швидкість плавлення жирів: під час спеки ендогенна вода, що виділяється при розщепленні жирів, випаровується шкірою і виявляє охолоджувальну дію, а при замерзанні жир починає розщеплюватися швидше і підсилює термогенез. Таким чином, будь-яка зміна температури, що приносить помітний дискомфорт, прискорює процес схуднення.

Депонуюча. Клітковина накопичує не лише енергію, а також є джерелом води, яка активно вивільняється при розщепленні жирів, а також резервує жиророзчинні вітаміни А, Д, Е та К та стероїдні гормони, зокрема естрогени.

Захисна. Клітковина захищає внутрішні органи, а також ізолює та захищає підшкірні нервові й судинні пучки від випадкових травм і пошкоджень.

Загоювальна. Саме підшкірна жирова клітковина забезпечує процеси грануляції та загоєння ран і пошкоджень шкіри.

Нарешті, нещодавно було встановлено, що підшкірна жирова клітковина виконує ендокринну функцію. У жирових клітинах, адипоцитах добре розвинені органели, що синтезують стероїди: ендоплазматичний ретикулум і мітохондріальний апарат. Адипоцити синтезують естрогени, переважно естрон, забезпечуючи так званий периферичний синтез жіночих статевих гормонів, що становить більшу частину синтезу естрону загалом. При сильному схудненні може навіть настати аменорея та менопауза, тимчасова чи постійна. Крім того, в адипоцитах синтезується лептин – гормон, що регулює споживання їжі. Лептин пригнічує синтез нейропептиду Y, який посилює апетит, синтез жиру у клітинах та стимулює продукцію інсуліну. При зменшенні запасів жиру, швидкому та сильному схудненні жирові клітини повертаються в недиференційований стан, лептину стає менше, підвищується апетит і полегшується накопичення жиру. Це захисний механізм, який добре знайомий фанатам строгих дієт: кожне схуднення підвищує резистентність організму і при черговому наборі ваги худнути стає дедалі складніше.

Зони підвищеної гормональної активності

Відмінні якості підшкірної жирової клітковини саме і визначають появу певних особливостей, які ми останніми роками називаємо естетичними дефектами.

У жінок фертильного віку в організмі відбуваються регулярні та циклічні гормональні зміни, під час яких задіяна і підшкірна жирова клітковина.

У деяких зонах жіночого тіла клітковина має більшу гормональну активність. Найчастіше ці зони розташовані в області стегон, нижній та середній частині сідниць, нижній половині живота й області коліна. Саме там найактивніше відбувається синтез естрону шляхом ароматизації і трансформації чоловічих гормонів андрогенів, які продукуються в жіночому організмі тканинами теки яєчників та корою надниркових залоз. Процес ароматизації андрогенів перебігає з деякими побічними ефектами, такими як підвищення проникності лімфатичних та венозних капілярів, поступова зміна синтезу структурних волокон і зниження чутливості рецепторів жирових клітин, відповідальних за процеси ліполізу. Таким чином, поступово в зонах, де відбувається синтез естрону, виникає пастозність, що переходить у набряк підшкірної жирової клітковини. У цих ділянках уповільнюються процеси жиророзщеплення, клітковина починає реагувати повільніше на стимуляцію. Згодом сполучна тканина в цих зонах стає щільнішою, що призводить до появи специфічної «зернистості».

Зовні це проявляється поступовим збільшенням об'єму зони стегон, легким збільшенням об'єму нижньої частини сідниць, колін та «нижнього півмісяця» живота. Через деякий час, після встановлення менструального циклу, ці явища більшою чи меншою мірою виявляються у переважної більшості жінок. Саме ці зміни силуету називають «галіфе», «манжети колін» тощо. Якщо не протидіяти розвитку процесу, то надалі відмежування проявляється чіткіше, шкіра починає нагадувати апельсинову кірку, а потім горбики і вм'ятинки стають все більш вираженими, створюючи відчуття специфічної пухкості й нерівності шкіри.

Анатомія сполучної тканини

Сама собою структура сполучної тканини, всупереч наявній серед косметологів думці, не має вирішального значення. Досить часто косметологи вважають, що прояви целюліту пов'язані з тим, що у жінок волокна сполучної тканини в підшкірній клітковині розташовані хрестоподібно і при заповненні клітин жиром відбувається випинання осередків, обмежених волокнами, а у чоловіків, своєю чергою, волокна розташовані паралельно один одному, тому їх шкіра зберігає гладкість навіть при ожирінні. Це примітивне та неправильне уявлення про анатомію сполучної тканини. Насправді і у чоловіків, і у жінок волокна колагену й еластину в області нижніх і верхніх кінцівок розташовані за пластинчастим типом, тобто лежать паралельно один одному і поверхні шкіри. Складноплетистий і ромбоподібний типи плетіння характерні для інших ділянок тіла: ромбоподібний властивий долоням, підошвам та ділянці грудей, а складнопетлистий – спині та надпліччям. В області живота поверхневі шари сполучної тканини пластинчасті, а нижні складнопетлисті, що теж робить безглуздими припущення про «матрацеподібне випинання», як іноді називають це вигадане явище.

Таким чином, локальні жирові відкладення у жінок дійсно є анатомічними і фізіологічними «жировими пастками», що мають важливу ендокринну функцію. Походження їх мало пов'язане з порушеннями способу життя, незначно – з рівнем фізичної активності, наявність або відсутність зайвої ваги здатна їх дещо закамуфлювати або зробити більш помітними.

Регулярні процедури лімфатичного дренажу, масажу, гідромасажу, використання якісних косметичних препаратів здатні уповільнити й навіть призупинити розвиток процесів у «проблемних зонах» клітковини. Обов'язково необхідно пам'ятати про те, що саме в цих зонах клітковина фактично є ендокринним органом, тому її травмування, а тим більше видалення може мати далекосяжні наслідки і призвести до порушення функціонування яєчників і репродуктивної системи в цілому.

---

За матеріалами Les Nouvelles Esthetiques Україна