Лікарська алергія

Лікарська алергія – підвищена специфічна імунна реакція на лікарські препарати, що супроводжується загальними або місцевими клінічними проявами. Лікарська алергія обумовлена виробленням антитіл або появою T-лімфоцитів, специфічних до препарату або його метаболітів, і виникає навіть за призначення препарату в низьких дозах. Алергічними є лише реакції, опосередковані імунними механізмами.

Алергії на ліки завжди передує період сенсибілізації, коли відбувається первинний контакт імунної системи організму та медикаментів. Між першим застосуванням препарату та появою лікарської алергії зазвичай проходить кілька діб. Лікарська алергічна реакція розвивається лише повторне введення (контакт) препаратів. При цьому слід пам'ятати, що хворі можуть не знати про те, що вони вже приймали будь-який препарат, наприклад при вживанні м'яса, що містить пеніциліни.

Існують дві категорії хворих на лікарську алергію. В одних вона виникає як ускладнення при лікуванні певного захворювання (переважно алергічного за природою), істотно обтяжує його перебіг, а іноді стає навіть причиною інвалідності та смертності. В інших лікарська алергія є професійним захворюванням – основною, а часом і єдиною причиною тимчасової чи постійної непрацездатності. Як професійне захворювання, лікарська алергія виникає у практично здорових осіб у зв'язку з тривалим контактом з медикаментами (лікарі, медичні сестри, фармацевти, працівники заводів з випуску медичних препаратів).

Клінічні прояви

У розвитку алергічних реакцій на ліки можуть брати участь чотири типи імунологічних механізмів ушкодження тканин. Відповідно, ці механізми прояву лікарської алергії можна розділити на такі види:

• негайні;
• цитотоксичні – зазвичай це гематологічні реакції (гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія).
• імунокомплексний тип – типовим прикладом є синдром сироваткової хвороби.
• уповільнені – обумовлені клітинним типом гіперчутливості.

Реакції першого типу – анафілактичні (реагінові, IqE-залежні).

Алергічні реакції, спричинені лікарськими препаратами, за швидкістю свого розвитку поділяються на три групи:

• реакції, що виникають миттєво або протягом першої години після потрапляння ліків до організму (анафілактичний шок, гостра кропив'янка, набряк Квінке, бронхоспазм, гостра гемолітична анемія);
• алергічні реакції підгострого типу, що розвиваються протягом першої доби після введення ліків (агранулоцитоз, тромбоцитопенія, макуло-папульозна екзантема, лихоманка);
• реакції затяжного типу, що розвиваються протягом кількох діб до тижня після введення ліків (сироваткова хвороба, алергічні васкуліт та пурпура, артралгії та поліартрити, лімфаденопатії, ураження внутрішніх органів – алергічні гепатит, нефрит тощо).

Шкірні висипання

Дерматити є найпоширенішим клінічним проявом лікарської алергії. Вони можуть виникати внаслідок зовнішнього впливу медикаментів (контактні медикаментозні дерматити) або при введенні ліків внутрішньо або парентерально (токсидермії). З'являються найчастіше на 8-й день після початку прийому препарату, часто супроводжуються свербежем (іноді він може бути єдиним проявом алергії) і зникають через кілька днів після відміни лікування.

Найчастішою причиною медикаментозних алергічних дерматитів є антибіотики (особливо пеніцилін), сульфаніламіди, аміназин, новокаїн, похідні хінолінового ряду, препарати миш'яку, барбітурати, антипірин, препарати ртуті. Контактні алергічні дерматити можуть бути викликані такими препаратами, як псоріазин, антипсоріатикум, сірчані та дьогтярні мазі, деякі барвники (урсол, азофарби) тощо. скарлатиноформні, уртикарні, геморагічні, ексфоліативні, еритродермічні, бульозні та ін. У деяких випадках вони нагадують рожевий лишай, червоний плоский лишай, багатоформну ексудативну еритему та інші дерматози. Іноді токсидермії виявляються у вигляді множинних розсіяних різко пігментованих плям.

Алергічна кропив'янка

Гостра кропив'янка характеризується раптовим початком, появою сильної сверблячки, печіння та висипань на будь-яких ділянках шкірного покриву, а також на слизових оболонках губ, язика, м'якого піднебіння, гортані. Пухирі можуть бути різних розмірів та обрисів, можливе їх злиття, що супроводжується порушенням загального стану (кропив'яна лихоманка, артралгії). Іноді кропив'янка супроводжується ангіоневротичним набряком (набряк Квінке). Гостра кропив'янка частіше зумовлена лікарською (пеніцилін, стрептоміцин та інші антибіотики) або харчовою алергією, парентеральним введенням ліків, сироваток, вакцин, переливанням крові. У деяких хворих кропив'янка є лише одним із симптомів при сироватковоподібній реакції, поєднуючись з лихоманкою, головним болем, артралгіями, ураженням серця та нирок.

Набряк Квінке

Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк) – чітко локалізована ділянка набряку дерми та підшкірної клітковини, одна з форм кропив'янки. Як правило, спостерігається в місцях з пухкою клітковиною (губи, повіки, мошонка) та на слизових оболонках (мова, піднебіння, мигдалики). Особливо небезпечний набряк Квінке, що розвивається в гортані, що спостерігається приблизно 25% випадків. При поширенні набряку на гортань з'являються захриплість голосу, кашель, що «гавкає», гучне, стридорозне дихання, наростає ціаноз, може додатися бронхоспазм. За відсутності своєчасної допомоги (до трахеотомії) хворий може померти від асфіксії.

Одне з перших місць за здатністю викликати розвиток ангіоневротичного набряку займають інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл, раміприл та ін.). Тому протипоказано застосування препаратів цієї групи у хворих з ангіоневротичним набряком будь-якої природи в анамнезі.

Алергічна реакція при застосуванні лікувальних мазей та кремів із вмістом лікарських засобів може бути викликана не самою діючою речовиною, а наповнювачами, стабілізаторами, емульгаторами та ароматичними речовинами. Важливо відзначити, що кортикостероїди у складі мазі не запобігають контактній сенсибілізації до інших її складових частин, хоча можуть приховувати наявність контактного дерматиту. Ризик сенсибілізації підвищується при комбінації у складі мазі антибіотика з кортикостероїдом.

Фенотіазини, сульфаніламіди, гризеофульвін можуть викликати фотоалергічні дерматити на відкритих для сонячного опромінення ділянках шкіри.

Алергічні васкуліти

У легких випадках виявляються шкірними висипаннями (найчастіше еритематозними, макуло-папульозними та у вигляді пурпури, зрідка висипання мають характер уртикарних). При системних васкулітах з'являються лихоманка, слабкість, міалгії, припухлість та біль у суглобах, задишка, біль голови. Іноді спостерігаються симптоми ураження нирок (гематурія, протеїнурія) та кишечника (біль у животі, кров'яні випорожнення). У порівнянні з васкулітами нелікарського походження найчастіше відзначається еозинофілія. Алергічний васкуліт викликають пеніциліни, сульфаніламіди, тетрацикліни, алопуринол, димедрол, бутадіон, індометацин, йодиди, ізоніазид, мепробамат, дифенін, фенотіазини, пропранолол, гіпотіазид.

Алергічна лихоманка

Може супроводжувати сироваткову хворобу, васкуліти і т.д., а у 3-5% хворих є єдиним проявом лікарської алергії. Підвищення температури відзначається зазвичай на 10 день терапії. Про лікарське походження лихоманки говорять при порівняно нормальному загальному стані пацієнта, за наявності даних про лікарську алергію в анамнезі, висипів та еозинофілії, використання препарату з алергенними властивостями (найчастіше пеніцилінів, цефалоспоринів, іноді сульфаніламідів, барбітуратів, хініну).

Ураження органів травлення

Спостерігається у 20% хворих на лікарську алергію у вигляді стоматиту, гінгівіту, глосіту, гастриту, ентериту, коліту (алергічні поразки стравоходу нерідко бувають генералізованими).

Анафілактичний шок

Є тяжким проявом алергічної реакції негайного типу. Характеризується швидко наростаючим падінням судинного тонусу (зниження артеріального тиску, колапс), підвищенням проникності судин з виходом рідкої частини крові в тканини (при цьому відзначається зменшення об'єму циркулюючої крові, згущення крові), розвитком бронхоспазму та спазму опасистої мускулатури внутрішніх органів. Розвивається через 3–30 хвилин після введення лікарського засобу, при цьому шлях введення не має значення. Анафілактичний шок може виникнути після прийому препаратів внутрішньо, у вигляді інгаляцій, внутрішньошкірного (зокрема, при проведенні алергопроб), підшкірного, внутрішньом'язового та внутрішньовенного введення. При парентеральному та особливо внутрішньовенному введенні алергену він розвивається частіше і в більш ранні терміни (іноді «на кінчику голки» – блискавичний розвиток анафілактичного шоку). Після ректального, перорального, зовнішнього застосування препарату цей стан спостерігається через 1-3 години. Чим швидше після контакту з алергеном розвивається анафілактичний шок, тим важче його перебіг і частіше настає смерть. Як правило, «винуватцями» розвитку такого стану є пеніцилін (частота анафілактичного шоку становить 1% із летальним результатом у 0,002% пацієнта) та місцеві анестетики, зрідка – стрептоміцин, тетрацикліни, сульфаніламіди, піразолонові препарати, вітаміни групи В, ферменти.

Залежно від вираженості клінічних проявів розрізняють три ступеня анафілактичного шоку: легкий, середньоважкий та тяжкий.

При легкій течії іноді спостерігається продромальний період (5–10 хвилин при парентеральному введенні, близько 1 години – при застосуванні препарату внутрішньо): слабкість, запаморочення, головний біль, неприємні відчуття в серці (відчуття «стиснення» грудної клітки), тяжкість у голові , шум у вухах, оніміння язика, губ, почуття нестачі повітря, страх смерті. Нерідко з'являється свербіж, уртикарний висип, іноді гіперемія шкіри з почуттям жару. Може розвинутися набряк Квінке, а в деяких хворих виникає бронхоспазм. Можливі появи переймоподібного болю в животі, блювання, мимовільні дефекації та сечовипускання. Хворі втрачають свідомість. Артеріальний тиск стрімко знижується (до 60/30 – 50/0 мм рт. ст.), пульс ниткоподібний, тахікардія до 120–150 за хвилину, спостерігаються глухість тонів серця, сухі хрипи в легенях.

При середньотяжкому перебігу відзначаються ядуха, нерідко тонічні та клонічні судоми, холодний липкий піт, блідість шкірних покривів, ціаноз губ, розширення зіниць. Артеріальний тиск не визначається. Через активізацію фібринолітичної системи крові та викиду опасистими клітинами гепарину можуть розвинутися носова, шлунково-кишкова та маткова кровотечі.

При тяжкому перебігу хворий швидко втрачає свідомість (іноді настає раптова смерть), не встигаючи поскаржитися оточуючим зміни самопочуття. Спостерігаються виражена блідість шкіри, ціаноз обличчя, губ, акроціаноз, вологість покривів шкіри. Зіниці розширені, розвиваються тонічні та клонічні судоми, свистяче дихання з подовженим видихом. Тони серця не прослуховуються, артеріальний тиск не визначається, пульс не промацується. Незважаючи на своєчасне надання медичної допомоги, хворі часто гинуть.

Лікування анафілактичного шоку повинно починатися негайно, оскільки результат залежить від своєчасної, інтенсивної, адекватної терапії, спрямованої на усунення асфіксії, нормалізацію гемодинаміки, ліквідацію спазму гладком'язових органів, зменшення судинної проникності, відновлення функцій життєво важливих органів, профілактику післяшокових. Важливо дотримуватись певної послідовності проведених заходів.

Вперше опубліковано: Les Nouvelles Esthetiques Україна (6) 70 2011