Ін'єкційний ліполіз: клінічна практика

Марія Ширшакова , к. м. н., лікар-дерматовенеролог, косметолог, завідувач відділення косметології клініки Expert Clinik (Росія)

Визначення та легалізація методу

Згідно з визначенням, «ліполіз» є процесом розщеплення жирів на складові їх жирні кислоти під дією ліпази. Процедура ін'єкційного ліполізу (хімічної абляції жирової тканини, адиполіполізу, інтраліпотерапії, lipodissolve) – це введення безпосередньо в жирову тканину лікарської суміші біодетергентів на основі фосфатидилхоліну та дезоксихолату натрію з метою редукції підшкірного жиру. На думку ряду експертів, процедура займає проміжне положення між неінвазивними методами корекції фігури та оперативним втручанням (ліпосакцією та абдомінопластикою).

Незважаючи на високу популярність методу, ситуація, що склалася у світі з легалізацією ін'єкційного ліполізу, дуже парадоксальна. Так, у США ін'єкційний ліполіз широко поширений у клініках та медичних центрах, проте немає жодної готової форми біодетергентів, офіційно дозволеної до застосування. Лікарі самостійно складають прописи «коктейлів» на основі фосфотидилхоліну, дезоксихолату натрію, часто в комбінації з L-карнітином, буфломедилом, кофеїном та рослинними екстрактами, для виготовлення препаратів за рецептом в аптеці та подальшого введення готової лікарської суміші пацієнту. Таким чином, у США процедури ін'єкційного ліполізу на практиці проводяться з використанням не схвалених Комітетом з використання харчових продуктів та лікарських засобів (FDA) лікарських сумішей та офіційно не дозволені.

Ситуація в Європі дещо м'якша, оскільки низка європейських виробників має сучасні лабораторії для виробництва мезотерапевтичної продукції, обладнані згідно з міжнародними стандартами GMP. Традиційно вважається, що іспанські виробники досягли успіху в цьому напрямі більше за інших. Однак у більшості випадків препарати, що випускаються в Європі, зареєстровані як ін'єкційні засоби медичного призначення або косметичні лосьйони для зовнішнього застосування.

Крім проблеми легального використання методу, є й проблема застосування ін'єкційного ліполізу за не дозволеними офіційними показаннями, часто з використанням так званих мезотерапевтичних коктейлів-ліполітиків, приготованих самостійно ex tempero, що у ряді випадків веде до розвитку серйозних ускладнень та дискредитації процедури.

Таким чином, процедури ін'єкційного ліполізу проводяться практично в усьому світі, отримані результати обговорюються лікарями та пацієнтами на форумах в Інтернеті, на сторінках друкованих видань. З метою узагальнення накопиченого досвіду, оцінки ефективності та ризиків виникнення небажаних явищ після ін'єкційного ліполізу, розробки рекомендацій до застосування у клінічній практиці даного методу створюються наукові товариства, з'являються цікаві публікації лікарів про його високу ефективність, коригуються дози, відстежуються віддалені результати процедур. Наприклад, зараз у США і ще в 50 центрах по всьому світу під патронажем FDA компанією Kythera Biopharmaceuticals (США) проводиться дослідження фармакодинаміки та фармакокінетики препарату для ін'єкційного ліполізу АТХ-101, а також здійснюється гістологічна оцінка тканин, що зазнали бітерів. Kythera Biopharmaceuticals провела доклінічну та клінічну оцінку програми застосування препарату ATX-101, призначеного для скорочення субментального жиру. Два рандомізовані подвійні сліпі плацебо-контрольовані міжнародні дослідження показали, що препарат ATX-101 добре переносився і продемонстрував, за оцінками і лікарів, і пацієнтів, статистично достовірну ефективність у зменшенні кількості підборіддя жиру. Фахівцями компанії було також проведено чотири початкові етапи клінічних досліджень (фармакокінетичне, гістологічне, визначення ліпідів та переносимість) щодо з'ясування безпеки ін'єкційного ліполізу (окремі результати цих досліджень були опубліковані в 2009 році).

Фармакологічні аспекти ін'єкційного ліполізу.

Більшість складів, призначених для проведення ін'єкційної хімічної абляції жирової тканини, містять фосфатидилхолін та дезоксихолат натрію.

Фосфатидилхоліни

Фосфатидилхоліни - хімічні речовини з групи фосфоліпідів, молекули яких за своєю будовою нагадують молекули тригліцеридів. На відміну від молекул тригліцеридів молекули фосфоліпідів замість однієї з жирних кислот містять ефір фосфорної кислоти з різними іоногенними або неіоногенними замісниками і тому вже не є для організму висококалорійним джерелом енергії. І знову ж таки на відміну від тригліцеридів, які створюють в організмі жирові запаси, фосфоліпіди і, зокрема, фосфатидилхоліни, володіючи поверхнево-активними властивостями, є головними структурними компонентами всіх клітинних мембран організму.

Використання фосфатидилхолінів у комплексі з іншими біодетергентами призводить до більш інтенсивного стимулювання процесу утилізації жирів, створення сприятливих умов для прискореного відновлення запасів вуглеводів та більш енергійного відновлення обміну речовин в організмі.

Найбільшу фармакологічну активність має фосфатидилхолін, молекула якого містить дві поліненасичені жирні кислоти. Саме така молекула здатна максимально стабілізувати структури та збільшити мікров'язкість мембран клітин. Джерелами цього фосфотидилхоліну в основному є соєві боби. Молекула фосфатидилхоліну з інших джерел (наприклад, з жовтка яйця) містить лише одну поліненасичену жирну кислоту, що суттєво позначається на її структуроутворюючих властивостях.

Існує кілька біохімічних механізмів впливу препаратів фосфатидилхоліну на клітини організму:

• видалення надлишкового холестерину з клітинних мембран;
• обмін з більш «тугоплавкими» мембранними ліпідами;
• заміна пошкоджених, наприклад окислених, ліпідів;
• відновлення механічних ушкоджень мембран клітин;
• витіснення з мембран токсичних речовин;
• участь у транспортуванні по руслу крові жирів, холестерину та жиророзчинних вітамінів;
• підвищення доступності тригліцеридів для тригліцеридліпази;
• участь у якості готових «будівельних блоків» мембран клітин, що діляться і ростуть;
• антиоксидантна активність;
• джерело біологічно активних речовин (фосфору, холіну, поліненасичених жирних кислот), що беруть участь у механізмі ліпідного та вуглеводного обміну;
• регулювання утворення сурфактанту в альвеолах легень;
• інгібування агрегації тромбоцитів

Всі перелічені біохімічні механізми корекції ліпідного балансу реалізуються як окремо, так і комплексно, викликаючи відносно повільні, але стійко накопичуються позитивні зрушення в метаболізмі, а також у діяльності судинної та нервової систем організму.

У медицині фосфатидилхолін широко застосовується у комплексній терапії наступних станів:

• гепатиту (гострого та хронічного), токсичного гепатиту, лікарського та алкогольного ураження печінки (алкогольного гепатиту), отруєнь;
• жирової дистрофії печінки - жирового гепатозу різного генезу (викликаного цукровим діабетом, хронічними інфекціями);
• порушення функції печінки при соматичних захворюваннях;
• цирозу печінки;
• некрозу клітин печінки, печінкової недостатності, печінкової коми та прекоми (у вигляді розчину для ін'єкцій);
• як перед- та післяопераційне лікування, особливо при операціях у гепатобіліарній зоні, наприклад холецистектомії (у вигляді розчину для ін'єкцій);
• гіперліпопротеїнемія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія;
• захворювань органів серцево-судинної системи: ішемічної хвороби серця, стенокардії, станів після інфаркту міокарда та інсульту, порушення церебрального та периферичного кровообігу, гіпертонічної хвороби, атеросклерозу судин, діабетичної ангіопатії; для профілактики тромбоемболії перед оперативним втручанням, профілактики та лікування жирової емболії (у вигляді розчину для ін'єкцій);
• захворювань органів травлення (хронічного панкреатиту, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки та ін.);
• токсикозу вагітності (набряків, протеїнурії та гіпертензивних розладів);
• променевої хвороби (радіаційного синдрому);
• псоріазу, атопічного дерматиту, дифузного нейродерміту, екземи, а також для профілактики передчасного старіння.

Необхідно відзначити, що фосфатидилхолін не розчинний у воді, і для створення його ін'єкційної форми необхідний емульгатор, як більшість виробників складів для ін'єкційного ліполізу використовують дезоксихолат натрію. При спільній присутності фосфатидилхоліну та дезоксихолату натрію у водному середовищі утворюються міцели «ліпосома – дезоксихолат», також можливе і нековалентне зв'язування цих молекул, що призводить до підвищення біодоступності активних інгредієнтів. Таким чином, фосфатидилхолін виступає у ролі своєрідної системи – переносника молекул дезоксихолату натрію.

Дезоксихолат натрію

Дезоксіхолат натрію (дезоксіхолієва кислота) відноситься до групи вторинних жовчних кислот, які синтезуються мікрофлорою товстого кишечника. Фармакологічна дія дезоксихолату натрію полягає в тому, що він змінює склад пулу жовчних кислот в організмі, тим самим зменшуючи вміст потенційно токсичних сполук. Крім того, препарат сприяє розчиненню холестеринового жовчного каміння, зменшує кількість холестерину, кількісно та якісно змінює склад жовчі.

Останні дослідження показують, що саме дезоксихолат натрію відповідальний за лізис мембран адипоцитів у культурі клітин. Він викликає дезорганізацію клітинних мембран, лізис клітин, тобто по суті індукує хімічне руйнування жирової тканини.

При оцінці місцевої переносимості ін'єкційного ліполізу також слід пам'ятати про фізико-хімічні параметри лікарської суміші, що вводиться. Показано, що застосування ізоосмолярних розчинів біодетергентів з фізіологічним значенням pH є найбільш виправданим, оскільки дозволяє мінімізувати біль та запалення тканин у місці ін'єкції. За рахунок присутності фосфатидилхоліну підтримується фізіологічний рівень pH (близько 7,0).

Додавання до готових форм інших компонентів, наприклад 0,5% органічного кремнію, 2% лідокаїну, фізіологічного розчину та ін., може призвести до дестабілізації емульсії, порушення фізіологічного рівня її pH, розвитку лікарської несумісності, що, можливо, негативно позначиться на результатах лікування. Так, в інструкції до препарату «Ліпостабіл» чітко зазначено, що у випадках, коли рекомендується розчинення, використовують лише розчини цукрів (глюкози, левульози, інвертази) або власну кров хворого у співвідношенні 1:1. Інші розчинники застосовувати не слід.

Однак деякі авторські методики мають на увазі застосування «гіпоосмолярних» сумішей для інтраліпотерапії. При цьому використовуються самостійно приготовлені лікарем коктейлі на основі фосфотидилхоліну, дезоксихолату натрію, води для ін'єкцій та інших компонентів. Власний клінічний досвід показує, що введення в жирову тканину подібних коктейлів відрізняється низькою клінічною ефективністю і поганою переносимістю: ін'єкції болючі, після процедури розвивається значний набряк і гіперемія, а постін'єкційні інфільтрати зберігаються протягом декількох тижнів.

Ін'єкційний ліполіз: клінічна практика

Показання

У більшості країн світу показанням до проведення ін'єкційного ліполізу є наявність локальних жирових відкладень, у тому числі на передній черевній стінці, здухвинному гребені та крижах, жирові валики на бічних поверхнях тулуба, стегнах, сідницях, «галіфі», в області колін, пресил в області клімактеричного горбика, а також другого підборіддя.

Одним із показань є також корекція недостатніх результатів ліпосакції, особливо при необхідності вирівнювання рельєфу шкіри. У цьому випадку ін'єкції біодетергентів проводяться не раніше як через три місяці після операції. На наш погляд, це показання – одне з найвдаліших, оскільки редукція невеликих порцій підшкірного жиру, що виникає, призводить до значного поліпшення результатів хірургічного втручання.

Незважаючи на те, що в літературі зустрічається опис випадків успішної корекції ліпом, наш клінічний досвід показує невисоку ефективність процедур ін'єкційного ліполізу для лікування великих (більше 5 см) ліпом. Однак дрібні дифузні ліпоми, що не мають сполучнотканинної оболонки, значно зменшувалися вже після третьої процедури.

Ефективність програм ін'єкційного ліполізу залежить стану підшкірного жиру. Результати бувають яскравішими, якщо ін'єкції виконують у так званий м'який жир, тобто в ті області, де немає вираженого набряку та фіброзу тканин. Нам здається, найуспішніше піддаються корекції області верхньої та середньої третини передньої черевної стінки, бічні валики на тулубі, преаксилярні області, а також друге підборіддя та клімактеричний горбик. Дещо нижча ефективність процедур в області спини, в нижній третині передньої черевної стінки, на внутрішній поверхні стегон.

Найбільші проблеми виникають під час корекції області «галіфе» та внутрішньої поверхні коліна – тут відсоток невдач, за нашими спостереженнями, становить від 30 до 50%. Для підвищення ефективності корекції в цих зонах пацієнтам слід рекомендувати гіпокалорійну дієту (з добовим обмеженням калорійності до 1200-1500 ккал), а також поєднувати ін'єкційний ліполіз з апаратними та іншими методами косметологічної корекції локальних жирових відкладень.

До небезпечних зон корекції належить внутрішня поверхня плеча і внутрішня область про дитячих щік. При виконанні ін'єкцій у цих зонах ми отримували великі гематоми, поширений набряк та значну інфільтрацію тканин протягом 2-3 тижнів. Також, на нашу думку, небезпечно виконувати ін'єкції у місцях скупчення інфраорбітального жиру (через високий ризик розвитку некрозу та гематом даної галузі).

Протипоказання

Процедури не проводяться:

• пацієнтам, які мають ускладнений алергоанамнез, алергію до соєвих продуктів та/або непереносимість будь-яких компонентів препаратів;
• особам молодше 18 років;
• вагітним і жінкам, що годують;
• пацієнтам з аутоімунними захворюваннями (у тому числі аутоімунним тиреоїдитом), ревматоїдним артритом, колагенозами, ендокринопатією, онкологічними захворюваннями, хворобами печінки, нирок, хронічними інфекційними захворюваннями;
• пацієнтам з діабетом, мікроангіопатією, порушенням периферичного кровообігу, артеріальною гіпертонією та іншими серцево-судинними захворюваннями, антифосфоліпідним синдромом, хворобами крові, псоріазом, екземою, запальними та інфекційними захворюваннями шкіри, множинними невусами в області введення препаратів, з психосоматичними порушеннями у стадії декомпенсації.

Щодо питань лікарської взаємодії, то процедури ін'єкційного ліполізу не рекомендується проводити на фоні терапії антикоагулянтами, антиагрегантами, препаратами групи преднізолону, нестероїдними протизапальними засобами.

Виходячи з власного клінічного досвіду, хочеться відзначити, що відносними протипоказаннями до проведення процедур ін'єкційного ліполізу є куріння та пристрасть до алкоголю. У пацієнтів, що палять, часто спостерігаються мікроангіопатії і порушення периферичного кровообігу, а тим, хто випиває, складно контролювати свій раціон.

Огляд та опитування пацієнта

Під час попереднього обстеження лікар повинен ретельно дослідити стан шкіри та підшкірно-жирової клітковини пацієнта та загальний стан його здоров'я. Слід дізнатися, чи не було у пацієнта нещодавно маніфестації герпесу, атопічного дерматиту, псоріазу. Пацієнтам із рецидивуючим герпесом з метою профілактики загострення слід призначити противірусні препарати групи ацикловіру в день процедури і далі за загальноприйнятою схемою. У разі наявності активних проявів герпесу або загострення шкірних захворювань процедуру слід відкласти до одужання або стійкої ремісії.

При обстеженні необхідно оцінити товщину жирової складки методом плікометрії, виконати антропометричні виміри (обсяг талії, стегон тощо), оцінити індекс маси тіла. Процедури ін'єкційного ліполізу проводяться пацієнтам із нормальною або дещо завищеною масою тіла за наявності у них «жирових пасток», які не піддаються корекції за допомогою тренувань або дієти (ІМТ < 30). Досвід показує, що процедури марно проводити тим пацієнтам, які відмовляються змінювати характер харчування або підвищувати рівень фізичних навантажень, очікуючи на пасивне позбавлення зайвих кілограмів.

Не можна також не відзначити, що при целюліті розраховувати на ефективність монотерапії методом ін'єкційного ліполізу не можна. Необхідно поетапно вибудовувати схему ведення пацієнтів з урахуванням патогенетичних особливостей розвитку ліподистрофії, насамперед як патології судинного русла та сполучної тканини.

Методика виконання процедури

Оскільки процедури ін'єкційного ліполізу досить болючі, першим етапом проводиться аплікаційна анестезія кремами, що містять лідокаїн. Препарати для анестезії наносяться згідно з інструкцією, зазвичай на 30-40 хвилин з оклюзією. Після цього шкіра у місцях ін'єкцій обробляється водним розчином хлоргексидину.

Найбільш важливим фактором ефективності та безпеки процедур є глибина ін'єкцій. Необхідно пам'ятати, що ін'єкції фосфатидилхоліну та дезоксихолату натрію слід проводити строго у підшкірно-жирову клітковину, оскільки введення такої суміші у м'язи або шкіру може призвести до утворення великих гематом та некрозів, причому незалежно від концентрації цих сполук.

Для ін'єкцій використовують голки або тупоконечні канюлі розміром 27 або 30G. Голка (або канюля) вводиться строго перпендикулярно поверхні шкіри на глибину 10-13 мм у всі області, за винятком субментальної та області проекції сьомого шийного хребця C7 (клімактеричного горбика), де глибина введення становить 6-8 мм. Виймати голку або канюлю з тканини можна тільки після повного припинення введення препарату.

Питання дозувань та кратності введення суміші біодетергентів досі обговорюється. На думку ряду авторів, щоразу необхідно вводити по 0,2-0,3 мл суміші фосфатидилхоліну/дезоксихолату натрію через кожні 0,5-1,0 см, іноді по 0,05-0,1 мл кожні 0,5 см, тобто домагатися дифузної інфільтрації підшкірно-жирової клітковини із застосуванням невисоких доз препаратів. Наш досвід роботи з більш ніж 80 пацієнтами з Росії показує, що виправдана техніка одноразового введення великих доз ліполітичної суміші із значною відстанню між точками ін'єкцій (по 0,3–0,5 мл через кожні 1,5–2,0 см). Як правило, за одну процедуру вводиться від 6 до 50 мл ліполітичного розчину залежно від концентрації фосфатидилхоліну та дезоксихолату натрію.

Зразкові дози препарату на обробку однієї зони:

• подвійне підборіддя – від 6 до 10–15 мл;
• коліна - 5-10 мл;
• "галіфе" - 10-15 мл;
• клімактеричний горбик - 10-15 мл;
• живіт - 20-50 мл;
• «жирові пастки» в області клубового гребеня та крижів – 10–15 (максимум 20) мл;
• преаксилярні зони – 5–10 мл у сумі;
• в ділянку липом, ксантелазм – 1–5 мл.

Доза препарату завжди підбирається індивідуально, з урахуванням клінічної картини, оцінки переносимості лікування та результатів попередніх процедур. За один сеанс обробляється не більше 2-3 зон, при цьому сумарна доза введеної ліполітичної суміші не повинна перевищувати 50-100 мл, що в перерахунку на фосфатидилхолін становить 1,25-2,5 г і повністю узгоджується з думкою зарубіжних фахівців. Якщо втручання передбачається проводити на великій площі, під час першої процедури з метою оцінки переносимості лікування не рекомендується використовувати більше 20-30 мл препарату. Після ін'єкцій шкіра повторно обробляється розчином хлоргексидину, а потім виконується досить активний масаж області ін'єкцій для рівномірного розподілу ліполітичної суміші в товщі підшкірного жиру. Після процедури пацієнт повинен протягом деякого часу перебувати під наглядом лікаря для моніторингу розвитку можливих ускладнень у ранній післяпроцедурний період (від 15 до 30 хвилин).

Оптимальний інтервал між процедурами становить 3-4 тижні за умови, що ін'єкції виконують в ту саму зону. Оскільки дія ін'єкційного ліполізу пролонгована у часі (запалення, некроз жирових клітин, регенерація тканин та фіброзування), то перед проведенням наступної процедури доцільно дочекатися повного регресу запальних явищ та гарної клінічної відповіді на попередню процедуру. Курс включає від 3 до 5 процедур, у поодиноких випадках може знадобитися до 8–10 процедур.

Ведення постпроцедурного періоду

Після проведення процедури лікар повинен попередити пацієнта про необхідність щоденного вживання приблизно 1,5–2 літри рідини, необхідні активації дренажних процесів і детоксикації. Добова калорійність їжі не повинна перевищувати 1200–1500 ккал, з включенням до раціону антиоксидантів, джерел мікроелементів, поліненасичених жирних кислот, а також різким скороченням споживання вуглеводів та тугоплавких жирів.

Пацієнта слід попередити і про те, що не рекомендується носити тісний одяг, що здавлює та натирає місця ін'єкцій. Однак при корекції стегон, тулуба та субментальної області можна рекомендувати носити компресійну білизну.

Догляд за шкірою в області ін'єкцій у перші 3-7 днів після процедури включає застосування засобів зовнішньої терапії з протинабряковою, протизапальною та ангіопротекторною дією, а при яскраво вираженому запаленні (розвиненій гіперемії, болі, набряку, підвищенні місцевої температури тканин) слід рекомендувати холодові обгортання, кріотерапію, кубічні мікроструми. У разі крайньої необхідності допустимо прийом нестероїдних протизапальних засобів та/або аналгетиків.

З метою покращення виведення продуктів ліполізу пацієнтам рекомендовано застосовувати гепатопротектори, ферментні препарати, засоби для покращення мікроциркуляції крові, також виправдане призначення апаратних лімфодренажних процедур (LPG), карбокси- або озонотерапії. Надалі можна використовувати традиційні антицелюлітні креми та гелі, що містять нікотинову кислоту та кофеїн, проводити грязьові обгортання.

Протягом тижня після процедури необхідно виключити відвідування солярію, лазні, сауни, спортивного залу.

При виникненні ускладнень - високої температури (понад 37,8 ° С), пульсуючого болю в місцях ін'єкцій, вираженої асиметрії, тривалих стійких набряків і почервоніння тканин - пацієнту необхідно негайно (!) звернутися до лікаря.

Побічні реакції та ускладнення

Аналіз літературних даних переконливо свідчить про низький відсоток ускладнень після ін'єкційного ліполізу. Так, Чубаті Р. та Дункан Д., узагальнюючи досвід багатьох лікарів, зазначають, що побічні ефекти та ускладнення в середньому спостерігаються у 12% випадків. Найбільш типові з них – транзиторна гіперпігментація та персистуюча болючість протягом 2 тижнів.

Стійка гіперпігментація зустрічається вкрай рідко і зазвичай обумовлена відкладенням під шкірою гемосидерину внаслідок утворення великих гематом. Така пігментація зазвичай не приносить значного дискомфорту, оскільки дозволяється самостійно протягом 3 місяців.

Аналізуючи праці Салті Д., можна дійти висновку про більшу частоту розвитку ускладнень при використанні ін'єкцій розчину, що включає один тільки дезоксихолат. Автор провів порівняльне вивчення безпеки використання ліполітичних розчинів, що складаються тільки з дезоксихолату натрію та складаються із суміші фосфатидилхоліну/дезоксихолату натрію. Так, при пальпації підшкірного жиру після ін'єкцій суміші біодетергентів визначалися трохи болючі вузли розміром 4-5 мм протягом 1 місяця. При проведенні тим самим пацієнтам ультразвукового дермоехосканування зміни у підшкірно-жировій клітковині спостерігалися протягом 2 місяців. Що стосується монотерапії дезоксихолатом натрію, то такі ін'єкції були болючішими, гірше переносилися пацієнтами. Після процедури у підшкірно-жировій клітковині утворювалися великі (діаметром 8–10 мм) вузли, які визначалися і на УЗ-сканограмі.

З системних негативних ефектів були описані біль у животі, нудота, блювання, гіперсалівація. Всі реакції мали дозозалежний характер і як при внутрішньовенному введенні, так і при пероральному прийомі спостерігалися при разових дозах фосфатидилхоліну, що перевищували 2,5 г. Ми також спостерігали одноразовий випадок розвитку передозування на комбінований препарат, що містить фосфатидилхолін/дезоксихолат натрію, що проявилося пацієнтки нудоти, блювання, слабкості та різкого падіння артеріального тиску через 1,5–2 години після процедури.

При проведенні ін'єкційного ліполізу не можна перевищувати рекомендовані дози фосфотидилхоліну (не більше 2,5 г!), оскільки при передозуванні можливе надходження в кровоносне русло великої кількості жирних кислот, що неминуче загрожує стерозом і жировою емболією. Так, на думку Матарассо А. та співавт., Застосування великої кількості фосфатидилхоліну призводить до розвитку у лабораторних тварин інфаркту міокарда.

У зв'язку з вищевикладеним ми вважаємо, що до і після ін'єкційного ліполізу (через дві години, добу, 2-4-6-8 тижнів і 6 місяців) необхідно проводити лабораторний моніторинг стану крові. Це дозволить оцінити зміну ліпідного профілю, кількість жирних кислот, що циркулюють, і тригліцеридів, інші біохімічні параметри крові, а також функції печінки та нирок.

Слід пам'ятати, що один із продуктів деградації фосфатидилхоліну, лізофосфахатидилхолін, сприяє холестазу печінки та може викликати внутрішньосудинний гемоліз. Тому пацієнтам, які перенесли процедуру ін'єкційного ліполізу, за наявності відповідної клінічної картини рекомендується виконання УЗД печінки.

У Росії та Україні досліджень, присвячених оцінці ефективності та безпеки подібних процедур, поки що немає. На думку більшості російських експертів, найчастішими небажаними явищами є набряк, інфільтрація тканин, гематоми та петехії, болючість протягом 2 тижнів після ін'єкцій фосфатидилхоліну/дезоксихолату натрію.

Нещодавно у літературі було описано кілька казусних випадків розвитку небажаних явищ після ін'єкційного ліполізу. Так, при корекції другого підборіддя в однієї пацієнтки розвинувся виражений набряк, який протягом кількох хвилин поширився на шию і супроводжувався нестачею повітря. Після купірування набряку та зняття симптомів ядухи (преднізолон 90 мг внутрішньом'язово, димедрол 1,0 мл внутрішньом'язової залози, фуросемід 40 мг 1 раз на добу та панангін по 1 табл. 3 рази на добу) хворобливість у зоні ін'єкцій зберігалася близько місяця та була максимально виражена при пальпації області шиї. Аналіз ситуації показав похибку техніки введення: надто глибокі ін'єкції при помірно вираженому підшкірному жировому шарі призвели до потрапляння суміші біодетергентів у платизмальний м'яз.

У цій же публікації було описано розвиток симптому жовтяниці, з фарбуванням шкіри та склер, на третій день після проведення процедури ін'єкційного ліполізу в ділянці живота, попереку та другого підборіддя. При первинному огляді пацієнтка приховала захворювання (хронічний гепатит В і С і ВІЛ-інфекцію), які були у неї, і навіть свою вагітність. Лише адекватна терапія наявних захворювань, призначена терапевтом та інфекціоністом, дозволила швидко усунути напад жовтяниці. (Пацієнтка вчасно народила здорову дитину.)

Узагальнюючи дані щодо безпеки ін'єкцій біодетергентів, слід зазначити, що об'єктивними причинами розвитку ускладнень найчастіше є неадекватна техніка виконання ін'єкцій, введення занадто великого обсягу ліполітичної суміші, недотримання дозволеної глибини ін'єкції, а також занадто мала відстань між точками введення препарату. Тому практикуючим лікарям необхідно пам'ятати, що при всій своїй простоті цей метод потребує ретельного освоєння, оскільки в невмілих руках він у кращому випадку може бути нерезультативним, а в гіршому - супроводжуватися розвитком побічних ефектів і ускладнень.

Безумовно, при проведенні процедур необхідно суворо дотримуватись основних принципів асептики та антисептики, що допоможе уникнути інфікування (у тому числі і мікобактеріями), дерматитів, хронічних виразок шкіри.

До очікуваних реакцій, що спостерігаються відразу після процедури, належать набряк, почервоніння, синці, свербіж та печіння тканин (останні прояви пов'язані з гістаміналібераторною активністю фосфатидилхоліну). Поодинокі випадки стійкого відчуття сверблячки або печіння можуть бути зумовлені гіперчутливістю до компонентів ін'єкційної суміші, найчастіше до консерванту – бензилового спирту. При розвитку у пацієнта подібних явищ рекомендується детоксикаційна та антигістамінна терапія.

Відразу після ін'єкції або, що частіше, наступної доби у більшості пацієнтів розвивається помірно виражена болючість в області ін'єкцій, що посилюється при русі. Як правило, дана реакція є наслідком локального запалення у підшкірно-жировій тканині та купірується самостійно.

Вперше опубліковано: Les Nouvelles Esthetiques Україна, №4 (80), 2013