Інвазивно чи неінвазивно? На чому ґрунтується вибір методу корекції вікових змін

Сам по собі факт інвазії, звичайно ж, не виявляє омолоджувальної дії. Особливо коли це стосується вікових змін, які становлять собою комплексний процес, що охоплює, скажімо, не лише епідерміс, а й дерму, підшкірну клітковину, м’язовий каркас тощо. З іншого боку, агресивне інвазивне втручання автоматично підвищує ризик небажаних побічних ефектів і ускладнень, що зазвичай обмежує їхнє застосування. 

На мій погляд, доцільно класифікувати процедури антивікової корекції не за критерієм інвазивності чи неінвазивності, а за локальним чи загальним впливом, високою чи низькою стресовістю. Хоча пацієнти часто говорять про своє бажання позбутися зморшок, це свідчить про їхнє прагнення виглядати молодшими. Усунення зморшок, пігментних плям або локальне поліпшення тонусу шкіри далеко не завжди забезпечує ефект зовнішнього омолодження, тож майстерність лікаря полягає саме в умілому поєднанні методик, результатом чого будуть зміни в сприйнятті обличчя пацієнта. 

Локальна корекція проявів старіння – ін’єкційна денервація препаратами ботулотоксину зон надактивної міміки, контурна пластика препаратами гіалуронової кислоти тощо – є ефективною і сьогодні користується заслуженою популярністю. Завдяки цим засобам можна дійсно подолати деякі ознаки старіння. Проте, на мій погляд, загальностимулюючим методам, що змінюють загальне враження, посилюють тургор шкіри, вирівнюють текстуру, сприяють утриманню вологи в тканинах, приділяється мало уваги. Сьогодні багато лікарів дещо зневажливо ставляться до «безкровних» технологій, аплікацій активних препаратів, застосування класичних косметичних процедур, технік ручного масажу і навіть до апаратного впливу. У професійному колі існує думка, що класичні аплікації поступаються за ефективністю ін’єкційним методикам. Проте відомо, що значну кількість дерматологічно та косметично активних інгредієнтів можна нанести на неушкоджену шкіру, досягнувши при цьому їхнього проникнення не лише в дерму, а й навіть гіподерму в досить короткий термін. Яскравим прикладом такої високої пенетрації є ретиноїди, поява яких радикально змінила погляди на профілактику старіння шкіри. Немає необхідності травмувати шкіру для постачання їй практично всіх вітамінів, чудово засвоюються й багато мінералів, які останнім часом фахівці звикли бачити в складі коктейлів. Крім того, багаторазові ін’єкції загрожують розвитком ускладнень, які до появи мезотерапії були відсутні в терапевтичній косметології: долучення вторинної інфекції, поява рубцевих змін, посттравматична гіперпігментація, розвиток гістамінергічних реакцій негайного типу на тактильний і температурний вплив. Важливим чинником є й рівень стресовості методик антивікової терапії, які за умови регулярного впливу завдають додаткового травматичного стресу, а необхідність постійної інтенсивної репарації призводить до виснаження механізмів утримання вологи, знижує оксигенацію тканин, спричиняє стійкий спазм периферичних капілярів, зменшення продукції матричних волокон колагену й еластину, а отже, прискорення процесу природного біологічного старіння. Парадокс, але методи, покликані примножувати резерви організму, провокують їхнє виснаження та дисфункцію.

Таким чином, в антивіковій корекції найбільш доцільно поєднувати ін’єкційні методики з неін’єкційними. Сфера застосування ін’єкцій – локальна корекція зморшок і складок. Поле діяльності для неін’єкційних методів – загальна стимуляція, захист, зволоження та репарація. 

Безперечно, стратегія терапії має розроблятися індивідуально, але загальні принципи можна сформулювати так:

• Глибоке очищення та детоксикація шкіри.
• Відновлення кровообігу й оксигенації (методи лімфатичного дренажу, судинні препарати, використання ніацину та його похідних, іонофорез тощо).
• Ексфоліація, вирівнювання та стимуляція репаративних процесів, зокрема завдяки нейровегетативному запаленню (хімічні пілінги, насамперед поверхневі).
• Ревіталізація, зволоження та захист шкіри (процедури, спрямовані на утримання вологи, застосування апаратних методів уведення інгредієнтів, гальванічних струмів, мікрострумова стимуляція тощо).  
• Корекція локальних дефектів ін’єкційними методиками.
• Хірургічна корекція за необхідності.

Насправді вибір на користь інвазивних і/або неінвазивних методик – це право пацієнта, і  лікареві не слід брати на себе відповідальність за його рішення.

Завдання фахівця полягає в тому, щоб надати найбільш вичерпну інформацію, розповісти про наявні методи вирішення проблеми, їхні переваги та недоліки. Останнє слово залишається за пацієнтом, а те, як далеко він готовий піти в своєму бажанні поліпшити зовнішній вигляд, обумовлене винятково особистою мотивацією.   

При застосуванні принципу від малого до великого, а також мінімізації травми можна досягти результатів омолодження, які не порушують природного вигляду шкіри і не призводять до виснаження резервних можливостей організму. Таким чином, пацієнтам не доведеться жертвувати здоров’ям і комфортом для досягнення бажаного естетичного результату.