Целюліт: діагностика та причини виникнення

Неприємні наслідки: зморшкувата шкіра з внутрішніми нерівностями та вузликами, що з'явилися внаслідок нестачі еластичності сполучної тканини та інкапсуляції пошкоджених адипоцитів дерми. Це може виявлятися шкірою з ямочками або «апельсиновою кіркою» при тонкій шкірі.

Як виникає целюліт

Адипоцити розташовані в адипозній жировій тканині й утримуються на місці волокнами сполучної тканини, яка виступає в ролі підтримувальної мережі. Збільшення їх розміру чи кількості призводить до надмірного накопичення жиру та затримки води. Це збільшення може бути спричинене переїданням, відсутністю фізичних вправ, гормональними порушеннями чи комбінацією цих факторів.

Нагромаджені адипоцити стискають як підтримувальні волокна, так і капіляри сполучної тканини, таким чином зменшуючи кровотік. Коли з'являється нестача кисню (асфіксія), жирові клітини формують вузлики (жирові клітини оточуються мембраною), які проявляються під епідермісом та можуть бути візуально діагностовані.

Артерії несуть кров, насичену киснем, воду і поживні речовини по організму, вони з'єднуються з широкою мережею вкрай маленьких, з товщиною стінки одну клітину, кровоносних судин, які називаються капілярами. Капіляри відповідальні за вивільнення кисню та поживних речовин, що несуть кров'ю, у клітини. Також у цих капілярах відбувається абсорбція продуктів метаболізму в кров, і перш ніж потрапити до серця, ця кров проходить через мережу вен. Коли капіляри закупорені, живі клітини неспроможні функціонувати нормально.

Формування целюліту може бути пов'язане з багатьма причинами або їх комбінаціями, але найбільш важливими є:

• гормональні фактори: надлишок естрогенів та прогестерону визначає затримку води та може спричинити порушення балансу у зрілому віці, під час вагітності або в пременопаузальному періоді. Надмірне надходження у кров простагландину підвищує проникність капілярів і призводить до порушення балансу гіпофізарно-адреналової системи, залози якої збільшують секрецію стресового гормону кортизолу;
• гіпотиреоз: гіпофункція щитоподібної залози уповільнює метаболізм, водночас відбувається зростання рівня інсуліну в підшлунковій залозі, що реагує на перетравлення їжі посиленням ліпогенезу із накопиченням жирів у адипоцитах;
• національні фактори: кавказькі жінки, поза сумнівом, більш схильні до неестетичних проявів, пов'язаних із целюлітом, ніж жінки з темнішою шкірою;
• занепокоєння: нервозні жінки, які зазнають емоційних страждань або страждають на депресію, легше піддаються феномену целюліту, оскільки стрес визначає нейроендокринну відповідь, внаслідок якої відбувається затримка води;
• фактор харчування: надто жирна або солона їжа (салямі, чіпси, тістечка), а також алкоголь та газовані напої ускладнюють проблему целюліту. Надлишкова сіль призводить до збільшення затримки води організмом. Однак збалансована, здорова дієта, заснована на фруктах і свіжих овочах, що містять велику кількість волокон, уповільнить всмоктування жиру та вуглеводів під час їх проходження кишківником;
• фізична активність: нестача фізичної активності, атмосферне забруднення (включно з курінням) є двома найголовнішими факторами у зменшенні респіраторної (дихальної) активності. Це означає, що фактична кількість повітря, що потрапляє у легені, дуже мала порівняно з необхідною. Зменшення екскурсії грудної клітки та діафрагми у суб'єктів, що ведуть сидячий спосіб життя, призводить до уповільнення кровотоку у напрямку до серця, що, своєю чергою, призводить до зменшення капілярного кровотоку;
• генетичні фактори: у людей із генетично обумовленим уповільненням циркуляції існують проблеми з виведенням продуктів метаболізму з клітини у венозну кров, яка повертається до серця. За статистикою, у жінок частіше відбуваються порушення кровообігу – переважно через гормональні причини та сидячий спосіб життя.

Можливі пошкодження системи кровообігу, спричинені целюлітом:

• підвищена проникність капілярів (тобто гормональні зміни);
• підвищення внутрішньокапілярного тиску;
• порушення лімфоциркуляції.

Такі пошкодження посилять набряк та затримку води, а це означає, що надмірна рідина, яка в нормі абсорбується та виводиться капілярами, затримуватиметься і у просторі між жировими клітинами. Ці рідини можуть містити токсини, що ущільнюють ліпіди. Таке зменшення кровотоку може зменшити температуру тіла, особливо рук і ніг.

Набряк зазвичай формується при затримці надлишкової вологи. Наявність набряку, своєю чергою, негативно впливає на нормальну циркуляцію лімфи та функціонування адипоцитів, що створює комплекс негативних ситуацій, які проявляються ущільненням або шкірою у вигляді «апельсинової кірки». Досить часто це супроводжується почуттям втоми та роздратування, яке спричинене неправильною лімфоциркуляцією.

Класифікація целюліту

Твердий целюліт

Виникає, як правило, у молодих жінок, зазвичай при хорошому м'язовому тонусі. Це компактне утворення, ближче до глибоких шарів шкіри, іноді супроводжується онімінням або нестачею тактильної чутливості. Залучаються переважно сідниці, коліна та зовнішні сторони стегон. Шкіра – груба та суха, хоча епідерміс виглядає прозорим і ніжним.

Целюлітні маси не є мобільними та не збільшуються на складках. Настикання під час огляду може бути болючим, і руки та ноги можуть бути іноді холодними. Венозна циркуляція може бути ослаблена поверхневими варикозно розширеними венами і телеангіектазією («вени-павуки»).

М'який целюліт

Поверхневий шар в'ялий і відокремлений від тканин, що розташовані нижче. Найчастіше покриває великі області, особливо внутрішні сторони стегон та рук. Ця категорія зазвичай спричиняється швидкою втратою ваги. Целюліт переміщається під час коливання, і тканини затримують багато рідини.

Едематозний (набряковий) целюліт

Цей різновид м'якого целюліту з наявністю більшої кількості води в тканинах. Найчастіше розташовується на нижніх кінцівках і супроводжується варикозним розширенням вен та пошкодженими чи стоншеними капілярами. Іноді можна виявити області едематозного або м'якого целюліту із включенням твердого целюліту.

Найбільше практичне застосування знайшла класифікація целюліту за гістологічними змінами, яку запропонували у 1979 році SB Curri та JF Merler. Вони описали чотири стадії розвитку целюліту.

• I стадія: відбуваються зміни уражених зон, спричинені стагнацією інтерстиціальної рідини між клітинами (м'який целюліт). Рідина стискає лімфатичні судини, внаслідок чого порушується відтік лімфи, що виявляється у появі місцевої набряклості.
• II стадія; йде ущільнення та затвердіння ретикулярних сполучних волокон, розташованих навколо адипоцитів, ускладнюючи циркуляцію крові й лімфи на капілярному рівні. Формується більш виражений набряк. Функціонування лімфатичної системи в ураженій ділянці скорочується до 30-40%. Венозна система також не може вопратися з відпливом рідини, оскільки стискаються посткапіляри. У зв'язку з цим зростає тиск усередині тканин. Відбувається збільшення розмірів адипоцитів із переважанням ліпогенезу. При натисканні на шкірі залишаються сліди (симптом Poppo), шкіра втрачає еластичність.
• III стадія (мікронодулярна): розвивається ліпосклероз. Формуються мікровузлики, і як наслідок з'являється симптом «апельсинової кірки» («жорсткий» целюліт).
• IV стадія (макронодулярна): характеризується зростанням кількості мікровузликів, які збільшуються у розмірі, формуючи макронодулі.

Мал. 1. Нормограма

Рис..2. Целюліт I та II стадій: «строкаті плями»

Мал. 3. Целюліт III стадії; «леопардові плями»

Мал. 4. Целюліт IV стадії: «чорні дірки»

Як діагностувати целюліт

У кожного з народження закладено набір жирових клітин, адипоцитів, які використовуються для зберігання харчових жирів як джерела енергії та інших метаболічних процесів нашого організму.

Адипоцити – дуже активні клітини, які постійно оновлюють себе, у яких відбувається процес ліполізу та ліпогенезу. Ліполіз – це розпад і трансформація жиру на його основні складові, які потім перетворюються на енергію. Ліпогенез – процес, за якого глюкоза й інші речовини, що утворюються з вуглеводів, які надходять з їжею, перетворюються на жирні кислоти, які можуть потім абсорбуватися адипоцитами (жировими клітинами), і трансформуються в жир нашого тіла. Цей потужний механізм регулюється серією ферментів, інсуліну й інших гормонів і внутрішніх медіаторів.

Адипоцити розташовані тільки в дермі та гіподермі, в епідермісі (зовнішній шар шкіри) їх немає. Дерма та гіподерма також відрізняються від епідермісу тим, що вони забезпечені різними кровоносними й лімфатичними судинами. Правильне функціонування кровоносних і лімфатичних судин життєво необхідне для регуляції здорових жирових клітин, які не набрякли або не зібралися у групи. Все лікування целюліту має бути опосередкованим, непрямим, з впливом на кровоносні та лімфатичні судини дерми й гіподерми.

Алгоритм діагностики

I. Оцінка загального стану здоров'я пацієнта:

• огляд;
• визначення типу конституції;
• визначення тонусу м'язів;
• проведення попереднього диференційного діагнозу (з дисморфізмом чи ожирінням).

Також необхідно з'ясувати, чи існує спадкова схильність у пацієнта. Слід уточнити характер поточних та перенесених захворювань, дізнатися, які ліки пацієнт приймає, поцікавитись його харчовими уподобаннями, способом життя й рівнем фізичної активності, шкідливими звичками, алергічними реакціями. Ці відомості можуть допомогти при виборі засобів та методів естетичної корекції з погляду протипоказань.

ІІ. Детальний огляд й обстеження проблемних зон:

• зовнішній вигляд (колір, наявність або відсутність висипів, їх характер та походження: запальне, судинне, пігментне, інтенсивність волосяного покриву, наявність стрій тощо);
• характер шкіри (товста чи тонка, суха, нормальна або жирна);
• тонус шкіри, що залежить від зволоження епідермісу й дерми, стану колагенових волокон;
• спостереження за проблемними областями у різних положеннях тіла (вертикальній, горизонтальній) та при м'язовому напруженні;
• пальпація (оцінка рельєфу шкіри, хворобливості, температури);
• діагностичні проби (взяття шкіри в складку; визначення показника Godet — поява «вм'ятини» при натисканні пальцями, час її існування: чим повільніше вирівнюється поверхня шкіри після натискання, тим більше виражений набряк, целюліт, що супроводжує, так звана пастозність тканини).

ІІІ. Лабораторна діагностика:

• біохімічний аналіз крові (ліпідний спектр – диференційна діагностика з ожирінням, показники рівня глюкози в крові – виключення цукрового діабету й ожиріння, рівень Na та K – природа набряків);
• аналіз гормонального профілю (підвищений рівень естрогенів і прогестерону, зниження рівня гормонів щитоподібної залози);
• психодіагностика з метою формування стійкої та правильної мотивації у пацієнта, сприяння його активному залученню до процесу самовдосконалення.

IV. Інструментальна діагностика, всі методи якої можна поділити на кілька груп.

1. Методи, спрямовані на вимірювання ступеня порушення кровообігу:

• термографія;
• лазерна доплерівська флоуметрія;
• ультразвукова доплерографія.

2. Методи, що використовуються для диференційної діагностики:

• антропометричні дослідження;
• рентгенівська абсорбціометрія;
• біоелектричний імпедансний аналіз;
• біоелектрична імпедансна спектроскопія;
• магнітно-резонансна томографія;
• комп'ютерна томографія;
• ультразвукове сканування.

3. Додаткові методи:

• визначення вмісту вологи;
• визначення еластичності шкіри:
• вимір загальної провідності;
• гістопатологічне дослідження.

Щоб отримані результати були коректними, необхідно враховувати всі особливості вибраного методу, які впливають на точність вимірів. До загальних вимог правильної діагностики стану підшкірної жирової клітковини належать підтримання постійної температури та вологості у приміщенні, де проводиться дослідження.

Література:

1. Данне Монтегю-Кінг, доктор біохімії та фармакології, засновник DMK (США) LNE 2(96)

2. Ірина Брагіна, лікар-фізіотерапевт, косметолог, гастроентеролог, спеціаліст лазерної медицини, тренер-консультант Групи компаній «СпортМедІмпорт», Косметолог №2, 2013