Целюліт: що необхідно враховувати при виборі тактики лікування?
Питання, що не втрачає актуальності
Думки фахівців із приводу природи, причин, механізмів і методів лікування целюліту дещо різняться між собою. Однак головне завдання кожного спеціаліста полягає в тому, щоб виробити зважений, професійний та індивідуальний підхід до цієї проблеми.
Прикро визнавати, але із целюлітом рано чи пізно доводиться «познайомитися» більшості жінок. Тому в арсеналі лікаря-косметолога обовʼязково мають бути методи, з допомогою яких можна запобігти появі целюліту і спробувати позбутися його перших ознак.
Целюліт, або ліподистрофія – це специфічна для жінок зміна жирової тканини, яка входить до складу гіподерми, що проявляється у вигляді дрібногорбистої поверхні шкіри, так званої «апельсинової шкірки». Зміни, що послідовно відбуваються на рівні підшкірно-жирової клітковини, доцільно розглядати як набряково-фібросклеротичну панікулопатію.
Целюліт не вважається захворюванням і не занесений до «Міжнародної статистичної класифікації хвороб».
Виявляється не в 100% жіночої частини населення, що не дозволяє зарахувати його до вторинних статевих ознак, тож сьогодні він вважається косметичним дефектом. Проте цей факт зовсім не применшує значення цього недоліку для сучасної медицини і, зокрема, косметології.
До характерних ознак целюліту належать нерівномірне відкладення підшкірного жиру, затримка рідини в підшкірно-жировій клітковині, накопичення токсинів і фіброзне розростання сполучної тканини. Подібний стан спостерігається в 80–85% жінок, переважно в ділянці стегон та сідниць, іноді живота і верхньої частини рук. Утворення целюліту може відбуватися вже в період статевого дозрівання. За статистикою, первинні його прояви виникають: у період статевого дозрівання – 12% випадків; під час вагітності – 20%; період менопаузи – 25%. І це цілком закономірно, оскільки однією з причин виникнення целюліту є вплив жіночих статевих гормонів – естрогенів, у зв’язку з чим він найчастіше спостерігається в період «гормональних сплесків». У чоловіків концентрація цих гормонів у крові надзвичайно низька, тому від подібного явища потерпають лише жінки.
Поширеність целюліту на земній кулі дуже висока. Це, в свою чергу, стимулює наукові дослідження щодо патогенезу цього стану і зумовлює появу нових методів діагностики, сприяючи бурхливому розвитку косметологічних та хірургічних методів корекції.
Не втрачає актуальності питання: чи є комплексний підхід обов’язковою та головною умовою для лікування целюліту, або ж монометодики також мають право на існування?
Головне – індивідуальний підхід
Виходячи із сучасних знань про патогенез цього стану, правильною вважається думка щодо комплексного підходу, однак слід відзначити, що ефективна корекція полягає перш за все в складанні жорстко індивідуальної програми для кожної конкретної клієнтки з урахуванням стадії целюліту, історії життя (супутні захворювання) та хвороби (сприятливі чинники тощо), а також усіх показань і протипоказань до тих чи інших фізіотерапевтичних методів.
Правильна та своєчасна діагностика – запорука успішного лікування. Донедавна діагностика целюліту грунтувалася на візуальному огляді, вимірі товщини шкірної складки (плікометрія). Це дозволяло виявляти ділянки тіла з вираженими жировими відкладеннями в гіподермі, відхилення від норми антропометричних даних (замір окружності стегна тощо). Сьогодні існують різні методи діагностики функціонального стану шкіри та підшкірно-жирової клітковини, серед яких виокремлюють суб’єктивні й об’єктивні. До суб’єктивних належать візуальна оцінка фахівцем проблемної зони та самооцінка зовнішніх проявів целюліту пацієнтом. Провести об’єктивну діагностику можна за допомогою інструментальних методик і різних способів візуалізації клінічної картини: антропометричні виміри (зважування, вимір окружностей тіла, обчислення індексу маси тіла), визначення вологовмісту й еластичності шкіри, термографія, питоме зважування, біоелектричні методи встановлення жирової маси, рентгенівська абсорбціометрія, магніторезонансна та комп’ютерна томографія, ультразвукове сканування.
Професійна корекція целюліту передбачає комплексний вплив, де кожна наступна процедура слугує логічним продовженням і доповненням попередньої. Процедури проводяться 1–3 рази на тиждень залежно від інтенсивності впливу і стадії целюліту. Курс лікування, як правило, становить 2–3 місяці. Для підтримання досягнутих результатів необхідно проводити 1–2 процедури на місяць (метод обирається індивідуально), а курс лікування доцільно повторити через 6–8 місяців.
Крім того, необхідне коригування раціону та режиму харчування, а також призначення дозованих фізичних навантажень: найефективнішими будуть такі системи, як пілатес та бодіфлекс. Монометодики, як правило, не забезпечують стійкого та тривалого результату, хоча на першій стадії целюліту лімфодренажні процедури виявляють значний коригувальний вплив.
Обов’язковою умовою є потужна мотивація пацієнта, що стимулюватиме лікаря та сприятиме результату.
За матеріалами Les Nouvelles Esthetiques Україна