Від почервоніння до анафілаксії: діагностика та невідкладна допомога при алергічних реакціях

Алергія – це готовність організму до імунних реакцій, тобто алергічної реактивності. Алергічна реактивність – це така підвищена чутливість, коли розвиток реакції на специфічний антиген (речовина, що несе генетично чужорідну інформацію) зумовлює пошкодження тканин чи порушення їх функції. Поняття про порушення функцій необхідно внести тому, що при деяких алергічних реакціях, наприклад, слабовираженому анафілактичному або туберкуліновому шоці, макроскопічно обумовлені пошкодження відсутні.

Термін «алергія» означає змінену чутливість, а саме підвищену. Але чутливість і реакція – не те саме. Отже, неправомірно термін «алергія» вживати у значенні «алергічна реакція».

Підвищена чутливість до антигену є основою всіх імунологічних реакцій. Підвищена чутливість визначається наявністю високоавидних антитіл, клонів імунокомпетентних клітин із високоспецифічними рецепторами. Але наявність у сироватці крові специфічних антитіл може визначати не алергію, а навпаки, резистентність до її проявів. Таким чином, алергічна реактивність, або стан алергії – це властивість організму, що виникла в результаті імунологічної перебудови, давати реакцію на ушкоджуючий антиген, що протікає з пошкодженням тканин або порушенням їх функцій. Реакції цього є алергічними реакціями.

Процес формування алергічної реактивності слід називати алергізацією. В основі алергізації організму лежить процес формування підвищеної чутливості до дії специфічного антигену. Стан високої алергічної реактивності негативно впливає імунологічний захист організму. Алергічна реактивність змінюється відповідно до фазових закономірностей, і її відсутність або низький рівень можуть відповідати як низькому, так і високому імунітету.

Головними причинами стрімкого зростання алергічних хвороб можна вважати такі:

1. Різке збільшення кількості алергенів у середовищі при науково-технічному прогресі (хімізація виробництва та побуту, лікувального процесу). Щороку синтезується кілька десятків тисяч нових хімічних сполук.
2. Сільське господарство, промисловість, забруднення довкілля – вплив алергенів відчуває більша кількість людей, а патогенний вплив став масивним, частим, тривалим через використання хімічних речовин у будівництві, обробці приміщень.
3. Зміна частки різних шляхів надходження в організм ксенобіотиків. Раніше алергени надходили переважно через шлунково-кишковий тракт, зараз більше половини речовин проникають через дихальні шляхи (свинець, техногенні гази, сірка), а в дихальному тракті таких «фільтрів», як у печінці, немає. Основна тяжкість лягає на макрофаги та інші імунокомпетентні клітини, тому зростає частота алергізованого населення, частішають нові форми алергічних захворювань.
4. Збільшення випадків впливу на організм одночасно кількох речовин як алергенної, так і подразнювальної дії. Основою потенціювання є синдром зниження неспецифічної резистентності організму внаслідок змін в імунному статусі, метаболічних процесів, нейрогуморальної регуляції.
5. Серед перинатальних факторів ризику алергодерматозів спадкова обтяженість становить 65-82,4%, причому по материнській лінії в 3 рази частіше, ніж по батьківській. Велике значення мають ранні та пізні гестози, вживання під час вагітності облігатних алергенів, раннє штучне вигодовування.

Як було зазначено раніше, в основі будь-якої алергії, у який би спосіб вона не проявлялася, лежать зміни в імунному статусі. Імунітет можна визначити як здатність організму ідентифікувати, нейтралізувати й елімінувати чужорідні структури з метою збереження власної цілісності – гомеостазу. Цю здатність забезпечує імунна система, яка у процесі еволюції виникла з клітин лімфи та макрофагів. Вони беруть участь у роботі імунної системи як власними силами, забезпечуючи клітинний імунітет, так і разом із білковими продуктами своєї активності – антитілами, забезпечуючи гуморальний імунітет. Імунна система функціонує як єдине ціле, а поділ на два типи – суто умовний.

Після розпізнавання антигену імунна система має його нейтралізувати та видалити. Це відбувається за допомогою спеціальних Т-клітин, які мають цитотоксичну дію, та їх медіаторів – лімфокінів, або за допомогою В-клітин, які продукують антитіла. У нейтралізації та видаленні антигенних факторів з організму беруть участь і фактори неспецифічного захисту: фагоцитоз, комплемент і фактори пропердинової системи.

Робота всіх зазначених компонентів імунної системи утворює імунологічну мережу, регулюється в такий спосіб, що імунна реакція настає у потрібний момент, спрямовує певний антиген, адекватна і регулюється за часом. Відсутність однієї з цих якостей спричиняє в організмі порушення та серйозні захворювання, що загрожують самому його існуванню.

Значення термінів «алергія»

Це слово походить від двох грецьких слів: allos – «інший» і ergon – «робити», тобто дослівно «робити по-іншому».

Атопія – спадкова схильність до розвитку реакцій негайного типу гіперчутливості до поширених, звичайних речовин з тенденцією продукції антитіл, що належать до класу імуноглобулінів Е (реагінів), до екстремально малої кількості алергенів.

Системні атопічні захворювання характеризуються залученням до патологічного процесу різних органів і тканин. При атопії часто змінюються слизові оболонки різних органів прокуратури та систем організму. Алергічні реакції на шкірі утворюють певну групу захворювань, які називаються алергодерматозами.

Пов’язано це з тим, що найбільша кількість мастоцитів (опасистих клітин – клітин, що є шок-органом, на якому розвивається алергічна реакція негайного типу) розташована в шкірі. До них належать атопічний дерматит, кропив’янка, набряк типу Квінке. Хоча шкіра і не належить до лімфоїдних органів, проте в ній є клітини – мастоцити, що беруть участь в імунній відповіді. У фізіологічних умовах відбувається постійний приплив клітин із периферичної крові. Вважають, що існує особлива популяція лімфоцитів з афінітетом саме до шкіри – переважно це Т-лімфоцити – і що вони рециркулюють між шкірою та кров’ю. Антигенне подразнення багаторазово посилюють цей ефект, за якого частина лімфоцитів затримується у шкірі та залучається до імунної відповіді.

Алергічні реакції пов’язані здебільшого з використанням або несертифікованих препаратів, або складних багатокомпонентних складів. Але можлива сенсибілізація і запровадження легітимних препаратів, давно існуючих над ринком. Алергічні реакції можуть перебігати за типом невідкладних станів (негайного типу) та відстрочено – у вигляді алергічного дерматиту (уповільненого типу). До алергічних реакцій негайного типу належать анафілактичний шок, бронхоспазм, кропив’янка, набряк Квінке. Вони виникають протягом перших 48 годин, інколи під час проведення процедури. Кожна з цих реакцій може загрожувати життю пацієнта.

Кропив’янка та набряк Квінке

Кропив’янка (urticaria) – захворювання, що характеризується швидким, більш менш поширеним висипанням на шкірі пухирів, що сверблять. Пухир є набряком обмеженої ділянки переважно сосочкового шару шкіри. Одним із видів кропив’янки є набряк Квінке (гігантська кропив’янка, ангіоневротичний набряк), за якого набряк поширюється на дерму або підшкірний шар. Ця форма кропив’янки вперше описана Н. Quincke 1882 року.

Кропив’янка є поширеним захворюванням – приблизно кожна третя людина перенесла її хоча б один раз. У структурі захворювань алергічного генезу кропив’янка посідає друге місце після бронхіальної астми, а в деяких країнах, наприклад, у Японії – навіть перше.

Кропив’янка та набряк Квінке можуть виникати у будь-якому віці. Найчастіше захворювання зустрічається у людей від 21 до 60 років. Переважно хворіють жінки, що пов’язують з особливостями їхньої нейроендокринної системи. Обтяжена алергічна спадковість, за даними різних авторів, відзначається у 25-56% випадків. Кропив’янка – гетерогенне захворювання, для якого характерна поява на шкірі уртикарних висипань.

Набряк Квінке (гігантська кропив’янка) – спадкове або набуте захворювання, для якого характерні набряк шкіри та підшкірної клітковини. При набряку Квінке можливий розвиток набряку слизових оболонок. Обидва захворювання зустрічаються у будь-якому віці, але частіше у період від 20 до 60 років. Майже в половині випадків кропив’янка поєднується з набряком Квінке. Кропив’янка та набряк Квінке можуть бути спричинені цілою низкою факторів.

Класифікація кропив’янок 

Кропив’янка буває:

• алергічна – харчова; на лікарські та хімічні речовини; побутова; епідермальна; пилкова; сироваткова; інсектна; інфекційна;
• фізична – механічна; холодова; теплова; променева (світлова та на рентгенівське опромінення); холінергічна;
• ендогенна – ензимопатична (дефіцит або недостатня активність інгібітора комплементу С1; дефіцит травних ферментів); дисгормональна; ідіопатична;
• псевдоалергічна – пов’язана з порушенням ліберації біологічно активних речовин (гістамін, серотонін та ін.), дозозалежна і виникає без участі імунної системи.

Кожна із зазначених у класифікації форм кропив’янки має свій механізм розвитку. Однак їхньою загальною патогенетичною ланкою стає підвищення проникності мікроциркуляторного русла та розвиток гострого набряку в навколишній області.

Продовження - в наступному матеріалі.