Сонячний опік: як убезпечитись від надмірної інсоляції

Сонячний опік належить до тих фотодерматозів, із якими пацієнти найчастіше звертаються до лікаря-косметолога. Це простий дерматит, який виникає у відповідь на вплив природного (сонячного) чи штучного (солярії) ультрафіолетового випромінювання. 

Сонячний опік можна одержати на будь-якій географічній широті. Корінне населення тропічних країн з дитинства звикає до сонця, тому вкрай рідко отримує подібні травми. Натомість європейці, які приїжджають у відпустку в сонячні країни та проводять багато часу на пляжі, найчастіше страждають від сонячних опіків – особливо це стосується людей із тонкою білою шкірою (І й ІІ типи шкіри за Фітцпатриком), які зовсім не засмагають чи засмагають дуже важко.

Сонячний опік може характеризуватися різним ступенем ураження шкіри: 

• 1-й ступінь – еритема й набряк; 
• 2-й ступінь – еритема й пухирі; 
• 3-й ступінь – зустрічається здебільшого в дітей і супроводжується тепловим шоком (або сонячним ударом). 

Для виникнення еритеми промені UVB (довжина хвилі 290–320 нм) є приблизно в тисячу разів небезпечнішими, ніж UVA (довжина хвилі 320–400 нм). Еритема, спричинена хвилями UVB, більш важка та тривала – це пов’язано з більш глибоким проникненням хвиль цієї довжини в епідерміс. 

Запалення шкіри починається через деякий час після опромінення й проходить мимовільно. При сильному сонячному опіку пацієнти нерідко скаржаться на головний біль, озноб, жар, загальну слабкість, прискорене серцебиття. У людей зі світлочутливістю шкіри І й ІІ типів головний біль і нездужання можуть з’явитися навіть після короткочасного перебування на сонці. 

Після сонячних опіків рубці зазвичай не формуються. Однак нерідко утворюється стійка гіпопігментація, зумовлена, вочевидь, загибеллю меланоцитів. 

При гістологічному дослідженні в епідермісі, дермі та підшкірно-жировій клітковині спостерігається запальна реакція. У структурі рогового шару епідермісу виявляються так звані «обпечені клітини» (зруйновані кератиноцити), спостерігається деструкція лімфоцитів, вакуолізація меланоцитів і клітин Лангерганса. У дермі відбувається набряк ендотеліальних клітин судин. Якщо опік спричинений ультрафіолетовими променями спектру А, то лімфоцитарна інфільтрація дерми та патологічні зміни стінок судин виражені сильніше. 

При одержанні сонячного опіку можуть потенціюватися інші шкірні захворювання – наприклад, простий герпес, вовчак та порфірія. Хронічна експозиція сонячного світла прискорює старіння шкіри та збільшує ризик розвитку меланоми. Наразі точні кількісні взаємини «доза / реакція» для канцерогенезу людської шкіри ще не встановлені, хоча люди зі світлою шкірою набагато більше схильні до розвитку раку шкіри. 

Засмага – припустима кількість

Хто з нас не виправдовував своє надмірне захоплення сонцем профілактикою рахіту? Однак середньостатистична людина вже до 19 років повністю отримує дозу ультрафіолету, необхідну для продукування вітаміну D протягом усього життя. Кількість УФ-випромінювання для компенсації дефіциту вітаміну D становить близько 60 МЕД (мінімальна еритематозна доза, чи біодоза – одиниця виміру ультрафіолетового опромінення, мінімальна тривалість опромінення, за якої виникає чітке почервоніння шкіри) на рік для відкритих ділянок тіла. 

Інакше кажучи, доза сонячного випромінювання, необхідна для нормального синтезу вітаміну D, набагато нижча за дозу, що призводить до утворення засмаги. Таким чином, потрібно чітко розрізняти корисні для здоров’я сонячні ванни та сеанси засмаги. 

Щоб добре почуватися, достатньо підставляти під сонячне світло обличчя чи руки на 5–15 хвилин кілька разів на тиждень вранці – з 8 до 10 години. В інший час за сонцем краще спостерігати з безпечного тінистого сховку. 

Фотосенсибілізація

Застосування деяких ліків може дати фотосенсибілізуючий ефект при UVA-експозиції, так само як і місцеве застосування певних продуктів – деяких видів парфумів, лосьйонів для тіла тощо. Реакції на фотосенсибілізуючі агенти можуть включати в себе як фотоалергію (алергічну реакцію шкіри), так і патологічний стан, зумовлений надлишковим ультрафіолетовим випромінюванням, який виникає після впливу ультрафіолету сонячного світла (фототоксикоз). Речовини, які спричиняють фототоксичну реакцію, під дією ультрафіолетового випромінювання розщеплюються, утворюючи токсичні продукти, а речовини, що спричиняють фотоалергічну реакцію, – зв’язуються з ендогенними білками-носіями. Фототоксичні й фотоалергічні реакції проявляються такими само гістологічними змінами, як звичайний та алергічний контактний дерматит.

До речовин, які найчастіше спричиняють фототоксичні й фотоалергічні реакції, належать:

• сульфаніламіди;
• хлортиазиди;
• саліциланіліди;
• хінін;
• барвники (акридин, фенантрен, флюоресцеїн, родамін, антраквіон, еозин, метилен синій, бенгальський рожевий);
• деякі ароматичні речовини;
• цикламат (штучний підсолоджувач);
• нестероїдні протизапальні препарати (знеболюючі, антиартритні);
• деодоранти й бактеріостатичні агенти в милі;
• фенотеазини (основні транквілізатори, протиблювотні);
• тетрацикліни;
• антидепресанти потрійного циклу тощо.

Лікар, який прописує потенційно фотосенсибілізуючий препарат, має завжди попереджати пацієнта про необхідність вживати заходів проти виникнення негативних ефектів.

Фотопротекція

Велике значення для профілактики та зниження частоти і вираженості сонячних пошкоджень має фотозахист від ультрафіолетових променів. Клінічно доведено, що найнадійніший захист від сонця забезпечують системи природної фотопротекції. У першу чергу, це еумеланін. Він служить і екраном, і фільтром, і «пасткою» для вільних радикалів. А от світлий феумеланін, на відміну від свого темного «колеги», не тільки не захищає від UV-променів, але й сам стає фотоагресором, перетворюючись під дією випромінювання на вільні радикали. 

Другим за значимістю фотопротектором є кератин рогового шару шкіри, який відбиває, переломлює та поглинає UVA- і UVB-промені. 

Третій природній фотопротектор – солі урокаїнової кислоти в складі потових залоз. 

Крім того, поглинати весь спектр сонячного випромінювання можуть ліпіди, розташовані у верхніх шарах шкіри, волосяний покрив і натуральні пігменти гіподерми.

Серед способів штучно створеного фотозахисту можна виділити такі:

• використання одягу і капелюхів із широкими полями – це на 70% може захистити від надлишкових променів;
• запобігання потраплянню прямих сонячних променів на шкіру з 10 до 15 години – залежно від широти, цей спосіб дозволяє уникнути до 60% випромінювання;
• приймання індометацину – зменшується UVB-індукована еритема шляхом інгібування синтезу простагландинів;
• застосування природних антиоксидантів (зелений чай, біофлавоноїди, риб’ячий жир) – у результаті знижується руйнівна дія вільних радикалів.

Однак ці способи не вирішують повністю проблему безпечного перебування людини на сонці. Основним фактором захисту є використання зовнішніх сонцезахисних засобів (кремів, лосьйонів тощо) щонайменше з SPF-30. Доведено, що сонцезахисні засоби не тільки захищають шкіру людини від пошкодження UV-променями, але й запобігають розвитку фотоканцерогенезу.