Шкіра та навколишнє середовище: про позитивний і негативний вплив

Процес розвитку цивілізації змінює природне середовище, по-різному впливаючи на організм і шкіру людини. Ми називаємо це факторами цивілізації, які щодо організму людини можуть проявлятися позитивно чи негативно. 

Людина, пізнаючи навколишнє середовище, використовує його у своїх інтересах. Вона впливає на нього або цілеспрямовано змінює відповідно до своїх потреб, чим забезпечує своє існування й розвиток суспільства. Ми живемо в епоху з відносно високим рівнем активності, у доволі сприятливих умовах, маючи достатню, а іноді навіть надлишкову кількість їжі. У нас високий рівень охорони здоров’я – сучасна медицина допомогла подолати багато хвороб, які раніше провокували епідемії та пандемії. Однак у те, що сучасний рівень і умови життя є перспективними для подальшого розвитку, вірять далеко не всі. Наукові знання й техніка змінюють світ настільки швидко, що від людини вимагається велике напруження сил, щоб адаптуватися до них. Поки що наші організми більш-менш із цим справляються. Та скільки таке положення речей зберігатиметься, прогнозувати складно.

Виходячи із цього, у найбільш невигідному становищі перебуває шкіра – як лінія первинного контакту із зовнішнім середовищем. Еволюційно шкірний покрив людини призначався саме для забезпечення цієї прикордонної функції.

Її філогенетичний розвиток є найкращим підтвердженням досконалої здатності шкіри до адаптації. Як один із органів антропогенезу в адаптації людини до навколишнього середовища шкіра брала багато в чому більш значну участь, ніж інші органи. 

Однією з основних ознак, котрі відрізняють нас від наших найближчих зоологічних родичів, є оголеність шкіри (як данина функціональній досконалості), тож ми могли б спокійно називатися homo nudus (істота оголена) замість homo sapiens. Функції шкіри (захисна, імунна, рецепторна, терморегуляційна, обмінна, резорбційна, секреторна, екскреторна, дихальна), безперечно, належать до таких, які дозволили людському роду існувати в діапазоні всіх зовнішніх природних впливів. Естетична роль шкіри стає також засобом регулювання відносин між людьми. 

Однак здатність нашого шкірного покриву пристосовуватися до зовнішніх умов не безмежна. Не тільки фактори цивілізації, але й природні чинники відіграють велику роль у питаннях передчасного старіння шкіри, а з нашої специфічної точки зору – у порушенні її суспільно-комунікативної функції.

Природні фактори

Під природними факторами ми розуміємо фотоактинічний, гідротермічний, хімічний, фізико-механічний, метеотропний тощо. 

Фотоактинічний фактор (від грецьк. fotos – «світло», aktinos – «промінь») зумовлюється усіма типами випромінювання, що впливають на якість середовища, у якому ми існуємо. Ультрафіолетова ділянка спектра, яка включає в себе довжину хвиль від 100 нм до 400 нм, за фотобіологічною необхідністю поділяється на ділянки UVС (до 280 нм), UVВ (280–320 нм) і UVА (320–400 нм). Внаслідок поглинання ультрафіолетових хвиль нижніми шарами атмосфери довжиною до 290 нм, якісний склад ультрафіолетового випромінювання в періоди вищої активності сонця становить 10% UVВ, 90% UVА та майже 0% UVС. 

Випромінювання UVВ, хоча і становить близько 10% від ультрафіолетового спектра, спричиняє при дозі 20–50 мДж/см2/с почервоніння, у результаті якого шкіра темніє, тому що активізуються меланоцити і тим самим підвищується вироблення меланіну.

Випромінювання UVА становить 90% загальної кількості ультрафіолетового випромінювання. Воно є найменш дослідженим із погляду свого біологічного впливу. Тільки з початком його використання для фотохіміотерапії з’ясували, що за відповідних доз (20–50 мДж/см2/с) воно сприяє мінімальному утворенню почервоніння, яке тримається на шкірі протягом 6–24 годин з моменту опромінення. 

Випромінювання UVА все більше використовується не тільки в терапії, але й у соляріях для отримання штучної засмаги в несонячні періоди. Однак більшість фахівців у галузі фотобіології дотримується думки, що саме частина спектра UVА призводить до втрати еластичності шкіри, тож є причиною її передчасного старіння. Засмага шкіри, спричинена винятково променями UVА, має сіруватий тон – його легко відрізнити від засмаги, що створює справжнє сонячне світло. Надії, що за допомогою такого випромінювання ми б змогли поступово розвинути здатність шкіри опиратися впливу всього комплексу сонячної радіації, не виправдалися: було виявлено, що пігментація, отримана в соляріях, відповідає захисному факторові 2, що з точки зору сучасних досягнень і вимог важить небагато. 

Кількість проблем, які проявляються на шкірі в результаті сонячного впливу, не є наслідком короткого, але сильного впливу сонця в період літніх відпусток. Швидше за все, це результат постійного щоденного впливу випромінювання, якого зазнають відкриті ділянки шкіри, насамперед обличчя, декольте, руки, передпліччя й гомілки. При порівнянні із закритими ділянками шкіри ми виявляємо не тільки косметичні, але й больові зміни. 

Загальновідомо, що від впливу сонячного випромінювання страждають майже всі тканини. Дивно, що ми довго не могли визнати цей усім відомий факт щодо такого складного за структурою й тонко реагуючого органу, яким є шкіра людини.

Під поняттям гідротермічного комплексу розуміємо вплив температури, вологості, руху повітря насамперед на транспірацію й інсенсебільну перспірацію (виділення поту й випарювання води з поверхні рогового шару). Транспірація шкіри є функцією, без якої будь-яка адаптація до змін зовнішніх температур, особливо до спеки, майже неможлива. Різні механізми регуляції, відповідальні за зміну внутрішньої температури та стабільність внутрішньої, насамперед виражаються у виділенні поту. Терморегуляція має характер замкненого кола. Визначальним елементом є температура тіла, її збереження на постійному рівні. Інформацією керують центри регулювання за допомогою гормональних і нервових імпульсів. Механізмами регуляції цього процесу є утворення й виділення тепла. Його значення документально підтверджує той факт, що виділення поту може досягати 4 літрів на годину, а за максимального навантаження – навіть 14 літрів на добу. Організм людини може витримати без води й без одягу за температури +40°С не більше ніж 48 годин. 

Негативні наслідки забезпечують також: 

• тепловий вплив, пов’язаний із підвищеною вологістю, оскільки він провокує підвищений вміст води в роговому шарі;
• холодний і вологий клімат, який погано впливає на постачання крові до шкіри та на функціонування залоз, знижує опірність шкіри інфекціям і підвищує рівень її чутливості.

Гідротермічний комплекс тісно пов’язується із метеотропним комплексом, який включає в себе електричний потенціал повітряного простору, водопровідність  атмосфери, осциляцію тиску повітря, рух морських хвиль, магнітне поле та низку інших факторів, які наразі ще важко класифікувати. Вони впливають на нервові рецептори та моторні реакції шкіри. Оскільки не можна конкретно класифікувати ці типи впливів, неможливо й чітко визначити їхню дію. За досвідом ми знаємо, що утворення теплих і холодних фронтів призводить до змін реактивності автономної нервової системи шкіри та знижує толерантність до зовнішніх імпульсів. 

Хімічний комплекс поєднує хімічні впливи: склад атмосфери, аерозонд, типи морської води, землю, по якій ми ходимо тощо. Один із прикладів – різниця між чистим повітрям із низьким вмістом пилу й диму та повітрям, насиченим хімічними випарами й пилом. 

Не можна недооцінювати також механічні впливи та зумовлене ними зношування шкіри. При цьому шкіра може мати високий ступінь пристосованості, за якого зменшується ступінь її зношування за допомогою кератинізації чи збільшення рогового шару, що супроводжується утворенням мозолів тощо.

Фактори, пов’язані із цивілізацією

Шкіра зазнає різних впливів факторів, пов’язаних із цивілізацією, а їх аналіз є дуже складним. Насамперед варто докладніше пояснити поняття «фактор, пов’язаний із цивілізацією», під яким найчастіше розуміють негативні фактори, принесені цивілізацією, і з якими організм має впоратися. У більшості випадків забувається, що в результаті розвитку цивілізації створюються умови, які полегшують існування людства, охороняють його організм, заміняючи захисні механізми та не вимагаючи адаптації. 

Кількість факторів, які належать до цивілізаційних, складно перерахувати. До тих, що безпосередньо впливають на шкіру, можна віднести навички гігієни, миття, використання косметичних і лікарських засобів, косметичного втручання тощо. Також має значення вплив мікроклімату, який ми створюємо у своїх домівках, на робочих місцях, у місцях відпочинку. Безпосередньо впливає на шкіру і манера одягатися, взуватися, характер тканин і матеріалів, їх походження (натуральні чи синтетичні). 

З погляду впливу на шкіру або організм ми звикли розділяти ці матеріали й речовини на ті, що відзначаються підвищеним ступенем шкідливості, нешкідливі та захисні. 

Небезпечні хімічні речовини оточують нас усюди, а тим часом людина рідко звертає на них увагу, адже її тіло з голови до п’ят вкрите шкірою. Цей важливий орган чудово справляється зі своєю захисною функцією.

Хімічні компоненти, котрі контактують зі шкірою, у першу чергу впливають на ороговілі шкірні лусочки, у яких є своя функція: вони закривають проходи в міжклітинний простір. Не кожній речовині, що адсорбувалася на них, вдається перебороти цю перешкоду, тим паче одразу під верхнім шаром шкіри наявний ефективний бар’єр, котрий заважає проникненню води (а отже, і розчинених у ній речовин) у тіло. Це міжклітинний шар жироподібних сполук – ліпідів – товщиною близько 0,02 мікрона. Якщо він порушений, то будь-який хімікат може проникнути крізь зовнішні лусочки та заповнити пори в міжклітинному просторі епідермісу, використовуючи в тому числі й обхідні шляхи – волосяні фолікули, протоки потових і сальних залоз.

Що ж відбувається, коли хімікату з навколишнього середовища вдалося подолати першу перешкоду? Речовини, що впливають на шкіру, можна розділити на гідрофільні (менш небезпечні для неї) і гідрофобні (вони проникають через шкіру краще, оскільки переборюють ліпідний бар’єр без особливих проблем).

Гідрофільні речовини, що проникли в глибокі шари епідермісу й досягли кровоносних судин дерми, зазвичай виводяться з організму із сечею через нирки. Сама шкіра в їхньому знешкодженні майже не бере участі, якщо, звичайно, ці речовини не є хімічно агресивними: сильні кислоти чи луги, як відомо, провокують опіки будь-яких тканин, і першою від них страждає шкіра, захищаючи шари, розташовані під нею.

Якщо ж ми маємо справу з менш їдкою речовиною, то клітини шкіри переробляють тільки 10–15% лікарського препарату, а в кров’яному руслі вступає в метаболізм не більше ніж 5% речовини.

Багато це чи мало – 10–15%? Якщо кінцеві продукти метаболізму йдуть на відновлення структур клітин чи принаймні є нетоксичними, то все добре. А от коли в шкірі «застрягає» 10–15%, скажімо, отрутохімікату, це може позначитися на ній не найкращим чином: якщо речовина чи продукти метаболізму токсичні, подразнень, а то й виразок, не уникнути.

Однак гідрофільні речовини – це ще пів біди. Мало того що гідрофобні сполуки легко долають ліпідний бар’єр, так ще й боротися з агресивними молекулами доводиться в основному нашому покривному органу. Головну роль у цьому відіграють ферменти – монооксигенази, котрі містяться в епідермісі. Вони намагаються окислити непрошених гостей так, щоб у молекул з’явилися гідроксильні групи й вони стали гідрофільними.

Якщо це не вдається, то в результаті метаболізму із цими речовинами відбувається низка реакцій з утворенням азот- чи сіркомістких сполук. Багато хімічних продуктів, наприклад пестициди, накопичуються при цьому в шкірі та можуть стати потенційними джерелами її руйнування, алергії й інших патологій.

Варто зазначити, що токсичні речовини, про які ми знаємо, не є найбільш небезпечними, на відміну від речовин з малим, незначним, прихованим чи потенційним ступенем небезпеки, з якими в нас немає великого досвіду роботи. Це насамперед речовини, що відзначаються значно кращими якостями, завдяки чому використання та контакт із ними серед широких мас споживачів останнім часом зростає. Класичним прикладом є детергенти; інсектициди, які діють не тільки при контакті зі шкірою, але й забруднюють воду; летючі сполуки спреїв; найрізноманітніші синтетичні матеріали та безліч речовин, котрі використовуються в процесі створення нових сполук, які впливають на великі групи людей. 

Більшість із цих речовин не провокують значних змін, через які їх можна було б вважати винними в тих наслідках, які ми виявляємо часто абсолютно випадково, і взаємозв’язок з якими встановлюємо тільки за допомогою ретельного аналізу чи експериментально. Серед таких речовин можуть виявитися й косметичні засоби. Навіть побічні ефекти від використання деяких ліків проявляються лише після тривалого використання. 

Отже, і позитивні, і побічні ефекти варто брати до уваги та визначати чіткі правила використання й вживання. Ми завжди маємо передбачати всі ці фактори як при контакті з навколишнім середовищем, так і при використанні ліків і косметичних засобів. Кожен із факторів, які приносить із собою цивілізація, може йти на благо чи завдавати шкоди.

І варто пам’ятати, що нерідко це залежить не тільки від самого цього фактора, але й від способу його застосування.

---

За матеріалами Les Nouvelles Esthetiques Україна