Антиоксиданти: чи справді вони нам потрібні?

Питання про доречність застосування та дозування антиоксидантів є однією з найбільш обговорюваних тем серед науковців і практикуючих фахівців. Також точаться дискусії навколо питання доцільності прийому препаратів-антиоксидантів: аргументи «проти» засновані насамперед на тому, що наш організм вміє виробляти власні антиоксиданти, які в нормі справно працюють без сторонньої допомоги.

Антиоксидантна боротьба

Антиоксиданти (антиокислители) – інгібітори окислення, природні чи синтетичні речовини, здатні гальмувати окислення (розглядаються переважно в контексті окислення органічних сполук).

Окислення вуглеводнів, спиртів, кислот, жирів тощо киснем повітря є ланцюговим процесом. Ланцюгові реакції перетворень здійснюються за участю активних вільних радикалів – перекисних (RO2), алкоксильних (RO), алкільних (R). Для ланцюгових розгалужених реакцій окислення характерно збільшення швидкості під час перетворення (автокаталіз). Це пов’язано з утворенням вільних радикалів при розпаді проміжних продуктів – гідроперекисей та інших.

Механізм дії найпоширеніших антиоксидантів полягає в обриванні реакційних ланцюгів: молекули антиоксиданту взаємодіють із активними радикалами з утворенням малоактивних радикалів. У такому випадку падає швидкість утворення вільних радикалів. Навіть у невеликій кількості (0,01–0,001%) антиоксиданти зменшують швидкість окиснення, тому протягом деякого періоду часу (період гальмування, індукції) продукти окиснення не виявляються. У практиці гальмування окисних процесів велике значення має явище синергізму – взаємного посилення ефективності антиоксидантів у суміші чи присутності інших речовин.

Антиоксиданти – найважливіші речовини боротьби з вільними радикалами. Широко поширена думка, що антиоксиданти можуть запобігти руйнівній дії вільних радикалів на клітини живих організмів і тим самим уповільнити процес їхнього старіння.

Вільні радикали – це сполуки, яким не вистачає одного електрона, і тому вони прагнуть все окислити, тобто забрати електрон, якого бракує, в однієї з молекул у клітинах організму. Якщо це відбувається, порушується внутрішньоклітинний баланс, відбувається миттєва ланцюгова реакція і в ослаблену клітину проникають мільярди нових руйнівників здоров’я – вільних радикалів. Їхні союзники – порушений обмін речовин, токсичні та шкідливі речовини. Особливо активізуються вільні радикали під час впливу сонячного ультрафіолетового випромінювання. 10 хвилин засмаги під прямими променями сонця народжують у нашому організмі таку ж безліч невидимих ​​шкідників, як і прогулянка по задимленій вулиці з інтенсивним рухом автомобіля.

Існують кілька найважливіших антиоксидантів у боротьбі з вільними радикалами, які служать омолодженню організму та підтримці здоров’я всіх клітин. Це вітаміни А, Е, С, селен, а також їх помічники – ендогенні антиоксиданти: альфа-ліполієва кислота, коензим Q10 та глютатіон.

Трохи про кожного

• Бета-каротин і вітамін А

Попередником вітаміну А, з якого в організмі людини утворюється вітамін А, є каротин. Без постійного і достатнього надходження антиокислювачів типу бета-каротинів життя було б неможливим. Їхній дефіцит, як і дефіцит інших антиоксидантів, призводить до передчасного старіння, а також до уражень серцево-судинної системи, катаракти, раку. У деяких дослідженнях з проблем боротьби з онкологічними захворюваннями у США вказується, що високий вміст каротинів у повсякденному харчуванні є гарним захистом від раку. Але не лише це важливо. Якщо зустрінете жінку похилого віку, яка виглядає на 40 років, майже напевно можете стверджувати (і біохіміки це підтвердять!), що у неї в крові бездоганна концентрація каротинів!

Добова потреба вітаміну А – 3500 МО. Високий вміст каротинів у моркві, буряках, гарбузі, абрикосах та інших овочах та фруктах подібного забарвлення. Рекомендується також застосування риб’ячого жиру, в якому міститься велика кількість вітаміну А.

• Вітамін Е

Вітамін Е виконує в організмі важливу захисну функцію, борючись із вільними радикалами й оберігаючи від них жирні кислоти. Там, де недостатньо вітаміну Е, жир руйнується. Так відбувається, наприклад, з маслом, залишеним на світлі: воно стає гірким. Жири в організмі руйнуються так само. Типовою ознакою цього є старечі плями на руках. Такі ж порушення обміну жирів відбуваються і в судинах, і в серці, і мозку, і в інших органах. Відповідно до цього хвороби і недуги часто є лише наслідком нестачі антиоксидантів. За достатньої кількості вітаміну Е цього не відбувається. Останніми роками інтерес до вітаміну Е зріс після виявлення його захисної активності при атеросклерозі та раку, зараженні крові, дихальних розладах.

Рекомендована добова доза вітаміну Е – 30–40 МО.

• Вітамін С

Вітамін С, або аскорбінова кислота, є одним із найсильніших антиоксидантів. Він має метаболічну дію, проте не синтезується в організмі людини, а надходить тільки з їжею. Вітамін С бере участь у регулюванні окисно-відновних процесів, вуглеводного обміну, згортання крові, регенерації тканин; підвищує стійкість організму до інфекцій, зменшує судинну проникність, знижує потребу у вітамінах B1, B2, А, Е, фолієвої кислоти, пантотенової кислоти. Бере участь у метаболізмі фенілаланіну, тирозину, фолієвої кислоти, норепінефрину, гістаміну, заліза, засвоєнні вуглеводів, синтезі ліпідів, білків, карнітину, імунних реакціях, гідроксилюванні серотоніну, посилює абсорбцію негемового заліза. Має антиагрегантні та виражені антиоксидантні властивості. Регулює транспорт H+ у багатьох біохімічних реакціях, покращує використання глюкози у циклі трикарбонових кислот, бере участь в утворенні тетрагідрофолієвої кислоти та регенерації тканин, синтезі стероїдних гормонів.

Особливу роль відіграє вітамін С у синтезі проколагену та колагену. За його недостатньої кількості синтез найголовнішого білка краси стає неможливим. При достатньому надходженні в організм вітаміну С шкіра залишається здоровою і гладкою, в такому стані зберігаються і судини, оскільки уповільнюється розвиток атеросклерозу, зменшується пошкодження стінок судин. Вітамін С підтримує колоїдний стан міжклітинної речовини та нормальну проникність капілярів (пригнічує гіалуронідазу). Активує протеолітичні ферменти, бере участь в обміні ароматичних амінокислот, пігментів та холестерину, сприяє накопиченню в печінці глікогену. Внаслідок активації дихальних ферментів у печінці посилює її дезінтоксикаційну та білковоутворювальну функції, підвищує синтез протромбіну. Покращує жовчовиділення, відновлює зовнішньосекреторну функцію підшлункової залози та інкреторну – щитоподібної. Регулює імунологічні реакції (активує синтез антитіл, С3-компонента комплементу, інтерферону), сприяє фагоцитозу, підвищує опірність організму до інфекцій. Гальмує вивільнення та прискорює деградацію гістаміну, пригнічує утворення Pg та інших медіаторів запалення й алергічних реакцій.

У природі вітамін С міститься у фруктах (особливо в цитрусових плодах) і багатьох овочах. Добова доза для дорослих – від 100 мг на добу.

• Селен

Виконувати антиоксидантну дію вітамінам допомагає природний антиоксидант селен. Це, можливо, найважливіший із усіх мікроелементів. Здатність селену продовжувати життя доведена багатьма дослідженнями і не викликає сумнівів. Функції селену в організмі людини можна назвати одним словом: захист. Селен – потужний антиоксидант, який захищає від раку, хвороб серця, токсичної дії радіації, важких металів та більшості інших отрут. Доведено, що достатньо селену (200 мкг) знижує ризик виникнення багатьох видів раку на 60-70% і більше. Також відбувається зниження рівня цукру в крові, а тиск знижується у 30–40% випадків. Селен є сильним стимулятором імунітету, що украй важливо для довголіття. Сприяє утворенню антитіл, перешкоджає виникненню інфекційних захворювань; допомагає покращити розумові здібності, бореться з депресіями та втомою.

Потужний антиоксидантний ефект селену пов’язаний з тим, що він є головним елементом антиокислювального ферменту ГПО (глутатіонпіроксидази), який виявляє високу активність у тканинах організму. При цьому сила дії селенозалежної ГПО прямо пропорційна вмісту селену в організмі. Селен захищає організм від накопичення продуктів окислення, що сприяють окисній деструкції клітинних та органоїдних мембран, нормалізує активність ядер, попереджає пошкодження їх хромосом, стимулює функції рибосом. Іншими словами, сприяє зростанню, розвитку й омолодження тканин та організму в цілому. Його нестача спричиняє слабкість, підвищену стомлюваність, запаморочення.

Селен особливо рекомендується при порушенні росту й захворюваннях шкіри, волосся та нігтів; при запальних захворюваннях суглобів, алергозах, слабкості м’язів (особливо серця); при схильності до новоутворень, гепатитів, цирозу печінки; при порушеннях роботи щитоподібної залози, чоловічої безплідності, зниження рухливості сперматозоїдів; при погіршенні зору, катаракті, порушенні еластичності шкіри, передчасному старінні тощо.

Добова доза селену – 100–200 мкг.

• Тіоктова кислота

Тіоктова кислота (синоніми: ліпоєва кислота, альфа-ліпоєва кислота) – лікарський засіб із групи вітамінів. Є важливим кофактором піруватдегідрогеназного й альфа-кетоглутаратдегідрогеназного комплексів. Має антиоксидантні властивості.

Тіоктова кислота – ендогенний антиоксидант (зв’язує вільні радикали), в організмі утворюється при окисному декарбоксилюванні альфа-кетокислот. Як кофермент мітохондріальних мультиферментних комплексів бере участь в окисному декарбоксилюванні піровиноградної кислоти й альфа-кетокислот.

Сприяє зниженню концентрації глюкози в крові та збільшенню глікогену в печінці, а також подоланню інсулінорезистентності. За характером біохімічної дії тіоктова кислота належить до вітамінів групи В. Бере участь у регулюванні ліпідного та вуглеводного обміну, стимулює обмін холестерину, покращує функцію печінки. Має гепатопротекторну, гіполіпідемічну, гіпохолестеринемічну, гіпоглікемічну дію. Покращує трофіку нейронів.

Використання трометамолової солі тіоктової кислоти в розчинах для внутрішньовенного введення (що має нейтральну реакцію) дозволяє зменшити вираженість побічних реакцій.

Тіоктова кислота може існувати в окисленій (дисульфідної) та відновленій (сульфгідрильної) формах, завдяки чому реалізуються її коферментні функції. Є проміжним переносником атомів водню та ацильних груп. Активно входить у реакції з багатьма речовинами, внаслідок чого утворюється значна кількість сполук із різним рівнем біологічної активності.

Тіоктова кислота ефективна:

• як очисник від вільних радикалів;
• у лікуванні багатьох нейродегенеративних розладів;
• як агент, що запобігає виникненню дефіциту кровотоку до нервів, окислювального стресу, дефіциту периферичної сенсорної провідності.

Тіоктова кислота допомагає нейтралізувати дію вільних радикалів за допомогою посилення антиоксидантної дії вітамінів С, Е та є попередником глутатіону (головного GSH антиоксиданту в організмі). На відміну від інших антиоксидантів, тіоктова кислота розчиняється і у воді, і в жирі, а також легко транспортується по клітинних мембранах. Ця її унікальна властивість захищає від вільних радикалів усередині та зовні клітин, тоді як інші антиоксиданти можуть запропонувати лише зовнішній захист клітин. 

• Глутатіон

Глутатіон – це трипептид γ-глутамілцистеїнілгліцин. Глутатіон містить незвичайний пептидний зв’язок між аміногрупою цистеїну та карбоксигрупою бічного ланцюга глутамату. Важливість глутатіону у клітині визначається його антиоксидантними властивостями. Фактично глутатіон не тільки захищає клітину від таких токсичних агентів, як вільні радикали, а й загалом визначає редокс-статус внутрішньоклітинного середовища. Відношення відновлений/окислений глутатіон усередині клітини є одним із найважливіших параметрів, що показує рівень внутрішньоклітинної токсичності (рівень оксидативного стресу). Глутатіон не є незамінною речовиною і може бути синтезований з амінокислот L-цистеїну, L-глутамінової кислоти та гліцину. Всі клітини організму людини здатні синтезувати глутатіон, проте фермент глутатіон-синтаза в печінці вкрай необхідний. Він дуже важливий як гідрофільна молекула, яка приєднується ферментами печінки до гідрофобних токсичних речовин у процесі їх біотрансформації з метою виведення з організму (у складі жовчі). Глутатіон є субстратом реакцій кон’югування та відновлення, що каталізуються глутатіон-S-трансферазою в цитозолі, мікросомах та мітохондріях.

• Кофермент Q 

Кофермент Q (кофермент Q10, убіхінон, coenzyme Q) – це група коферментів-бензохінонів, що містять хіноїдну групу (звідси позначення Q) і кілька ізопренілових груп (наприклад, 10 у разі коферменту Q10).

Убіхінони – це жиророзчинні коферменти, що є компонентами ланцюга перенесення електронів. Вони беруть участь у окисному фосфорилюванні.

За хімічною природою кофермент Q має схожість у будові молекули з вітамінами Е та К. В організмі людини кофермент Q синтезується з мевалонової кислоти й похідних тирозину та фенілаланіну. Кофермент Q бере участь у реакціях окисного фосфорилювання, є компонентом ланцюга перенесення електронів у мітохондріях. Кофермент Q також є антиоксидантом, який регенерується організмом. Крім того, кофермент Q відновлює антиоксидантну активність вітаміну Е. Кофермент Q необхідний для нормальної життєдіяльності живих організмів і насамперед функціонування тканин із високим рівнем енергетичного обміну.

Існує думка, що старіння (зниження функціональних можливостей серця та інших органів) пов’язане зі зниженням концентрації коферменту Q. З іншого боку, вік не є єдиною причиною зниження вмісту коферменту Q в організмі. Зниження концентрації коферменту Q в організмі може відбуватися і за різних захворювань – таких, як гіпертиреоз, гепатити, бронхіальна астма.

Як працюють антиоксиданти?

Ендогенні антиоксиданти (первинний антиоксидантний захист) займаються «прибиранням» активних форм кисню. Вони перетворюють активні форми кисню на перекис водню і менш агресивні радикали, а згодом уже їх перетворюють на воду і звичайний, корисний кисень.

Антиоксиданти-вітаміни (вторинний антиоксидантний захист) називають «гасниками». Вони «гасять» агресивні радикали, забирають надлишок енергії, гальмують розвиток ланцюгової реакції утворення нових радикалів.

Дуже важливо пам’ятати, що антиоксиданти працюють добре лише тоді, коли працюють у групі, підтримуючи один одного.

Виникає питання: якщо антиоксиданти такі корисні, чи не потрібно вводити їх у косметику в підвищених концентраціях? Виявляється, вони найефективніші саме у низьких концентраціях. Коли антиоксидантів дуже багато, вони перетворюються на свою протилежність – стають прооксидантами.

Звідси випливає ще одна проблема – чи завжди шкірі потрібні додаткові антиоксиданти, чи внесення зайвих антиоксидантів може порушити природний баланс шкіри? Про це вчені досить багато сперечаються, й остаточної зрозумілості в цьому питанні поки що немає. Принаймні застосування живильних кремів антиоксидантної дії виправдане, якщо навантаження на природні антиоксидантні системи шкіри раптово зростає. Наприклад, антиоксидантам нашого організму доводиться особливо тяжко:

• при посиленому опроміненні ультрафіолетом (наприклад, на пляжі);
• при старінні шкіри, коли спостерігається дисбаланс власних антиоксидантних систем;
• при стресах;
• при хворобливих станах, особливо запальних процесах;
• курінні.

У таких ситуаціях антиоксиданти, введені в шкіру ззовні, дуже доречні. Використання антиоксидантів у засобах до і після засмаги, в косметиці для в’янучої шкіри, живильних композиціях з цієї точки зору цілком обґрунтовано. На сьогодні широко поширені різні види салонного та домашнього догляду, до складу яких входять антиоксиданти. Однак ізольоване застосування одних тільки зовнішніх засобів догляду за шкірою не в змозі забезпечити її повноцінне живлення й оптимальний захист, а отже, не може зберегти молоду та здорову шкіру. Першоджерелом для здоров’я та молодості шкіри є повноцінне харчування. Як і всі тканини та органи нашого тіла, шкіра отримує поживні речовини, що надходять із їжі, через кровотік. Необхідно стежити за тим, щоб у раціоні обов’язково були присутні продукти, що містять необхідні для шкіри поживні речовини. В разі  недостатньої їх кількості в їжі або підвищеній потребі цих речовин можливий додатковий прийом БАДів, які мають прямий вплив на зовнішній вигляд та здоров’я шкіри. У зв’язку з цим фахівці складають комплексні програми для розв’язання конкретної проблеми, включаючи антиоксиданти для внутрішнього прийому, косметичні засоби, адекватну дієту. Така мультидисциплінарна система, коли через препарати зовнішнього застосування заповнюється нестача поживних речовин у поверхневих клітинах шкіри, а через кров доставляють різні комплекси в нижні шари шкіри, виявляється найбільш ефективною і забезпечує найкращий результат у живленні та регенерації шкіри.

Роль антиоксидантів, безумовно, важлива. І повноцінне харчування, грамотне аргументоване застосування додаткових джерел речовин, що підтримують належний рівень антиоксидантних систем, системний косметологічний догляд, дозволять надовго зберегти здоров’я та молодість.