Антибіотики: особливості застосування у хворих на акне

Акне (вугрова хвороба) – генетично детерміноване хронічне поліморфне захворювання сальних залоз та волосяних фолікулів, що вражає 80–85% осіб віком до 24 років та близько 20% старше 25 років. Юнацькі акне («дебют» у дівчат віком 12–14 років, у хлопців – у 14–15 років) розглядають як одну з ознак статевого дозрівання, що відбувається у фізіологічних умовах нормального пубертату. У більшості пацієнтів вульгарні вугри регресують без наслідків, проте у 5–10% хворих формуються стійкі акнеформні елементи, які не розрішаються навіть у зрілому віці.

Акне належить до захворювань шкіри, що часто зустрічаються в практиці дерматокосметолога  та є проблемою для пацієнтів і лікарів через велику поширеність, нерідко активного перебігу і можливих післявугрових змін шкіри. З проблемою акне нерідко стикаються і лікарі інших спеціальностей (педіатри, неонатологи, гінекологи, ендокринологи), які беруть участь у обстеженні та лікуванні таких пацієнтів.

Висипання на шкірі обличчя призводять до зниження самооцінки, спричиняючи тривогу, депресію, ускладнюють спілкування з іншими людьми, сприяють зниженню якості життя. Близько 40% пацієнтів відзначаються психоемоційні розлади різного ступеня виразності. Поява психологічних проблем, пов’язаних з неестетичним видом уражень на обличчі, особливо тяжко переживається у підлітковому віці. Порівняно з іншими хронічними захворюваннями, такими як бронхіальна астма та епілепсія, акне характеризується більш вираженим впливом на соціальні та психологічні компоненти якості життя.

Механізм розвитку акне досить складний, але на сьогодні визначено основні взаємопов’язані ланки патогенезу: гіпертрофія сальних залоз, порушення процесів фолікулярної кератинізації, колонізація фолікулів Propionbacterium acnes (P. acnes) та запалення.

Патогенетичні ланки включаються послідовно, коли перший фактор зумовлює розвиток наступного та призводить до неминучого розвитку патологічного процесу й формування клінічних проявів. До гіперпродукції шкірного сала та гіпертрофії сальних залоз призводять зміни гормонального фону. Ініціальною ланкою є гіперандрогенія, вона може виявлятися у вигляді абсолютного або відносного (частіше) збільшення кількості гормонів гонадного або наднирникового генезу, зміни активності деяких ферментів. Під дією гормонального фактора збільшується обсяг шкірного сала та знижується концентрація лінолевої кислоти, ацилцерамідів, збільшується експресія трансглутамінази. Переважна більшість процесів проліферації та дискератозу над десквамацією епітелію в результаті призводить до розвитку фолікулярного гіперкератозу та закриття протоки сально-волосяного фолікула (СВФ), що клінічно проявляється відкритими та закритими комедонами.

Закупорка устя СВФ та скупчення шкірного сала всередині нього створюють передумови для розмноження факультативних анаеробів P. acnes та P. granulosum. Хоча у хворих на акне часто виявляється комбінація дріжджоподібної та бактеріальної флори (S. epidermidis, P. ovale), на сьогодні встановлено, що P. acnes є основним інфекційним агентом, що відіграє ключову роль у патогенезі захворювання. Антигени мікроорганізмів залучають до сально-волосяних фолікулів з периферичної крові мононуклеарні фагоцити та нейтрофіли, які продукують інтерлейкіни 1α та 1β, фактор некрозу пухлини α, стимулюють систему комплементу. Ці прозапальні цитокіни активують фермент циклооксигеназу, внаслідок чого утворюється медіатор запалення лейкотрієн В4. Крім того, P. acnes синтезують ліпази, що змінюють склад шкірного сала. Жирні кислоти мають подразнювальну дію і запускають каскад запальних реакцій, ймовірно, пов’язаний з наявністю на поверхні кератиноцитів Toll Like-рецепторів, чутливих до P. acnes. Медіатори запалення у поєднанні з секретованими клітинами вистилки устя СВФ інтерлейкінами сприяють розвитку асептичного запалення.

Вибір тактики лікування

Важливою для практичного лікаря є рання діагностика акне, правильна клінічна оцінка, своєчасне призначення ефективних сучасних безпечних препаратів (топічних і системних) залежно від клінічних проявів захворювання. Тактика лікування залежить від форми захворювання (комедональна, папулопустульозна, конглобатна), тяжкості процесу (легка, середня, важка), статі, віку, супутньої патології. При виборі терапії враховуються як особливості клінічних проявів, так і психоемоційний стан пацієнта, ефективність попереднього лікування. При лікуванні акне необхідно зменшити вплив андрогенів на сальну залозу та нормалізувати її мітотичну активність, послабити запалення, зменшити обсімененість шкіри P. acnes та іншими мікроорганізмами.

Клінічні рекомендації з діагностики та лікування акне підкреслюють, що терапія має ґрунтуватися на принципах доказової медицини та одночасно впливати на різні ланки патогенезу акне. Зовнішня терапія є першою лінією лікування при дебюті вульгарних акне, легких запальних та незапальних акне, незапальних акне середнього ступеня тяжкості. Системна терапія призначається хворим з помірним або тяжким перебігом акне, особливо у разі утворення рубців, а також при вираженій депресії, дисморфофобії на фоні легкого перебігу, відсутності ефекту від зовнішньої терапії.

---

За матеріалами Les Nouvelles Esthetiques Україна