Системний погляд на акне: роль ліпідного профілю в активації сальних залоз

Ендокринна функція шкіри

Шкіра тісно пов’язана з ендокринною системою організму. Все наше життя, починаючи з внутрішньоутробного періоду і до старості, фізіологічна рівновага всіх процесів у шкірі та її придатків безпосередньо залежить від функціонування ендокринної системи, яка, своєю чергою, пов’язана з роботою центральної та вегетативної нервової систем. Найменші порушення у цій рівновазі призводять до проявів на шкірному покриві.

Шкіра сама є великим ендокринним органом, вона бере активну участь у метаболізмі стероїдних статевих гормонів, зокрема в екстрагландулярному утворенні андрогенів зі стероїдів-попередників. Вихідною сполукою для біосинтезу андрогенів, як і всіх стероїдних гормонів, є холестерин (холестерол).

Водночас шкіра людини є комплексом андрогенчутливих структур (сальні та потові залози, волосяні фолікули). Рецептори до андрогенів, які розташовані на мембранах клітин сальних залоз, змушують сальні залози чуйно реагувати на гормональні коливання в організмі. Підвищення рівня андрогенів є першою патогенетичною ланкою розвитку акне. Перші клінічні ознаки вугрової хвороби зазвичай проявляються у пубертатному періоді, на тлі гіперактивності статевих залоз.

Шкіра як орган, що бере участь у всіх обмінних процесах організму, також відіграє важливу роль в обміні ліпідів. В епідермісі відбувається синтез довголанцюгових жирних кислот, які через ефіри або за участю гліцерину перетворюються на моно-, ди- та тригліцериди. Ліпази, що входять до складу епідермісу, розщеплюють гліцериди знову на гліцерин та жирні кислоти з довгими ланцюгами. У наших клітинах пальмітинова кислота є попередником для інших довголанцюгових жирних кислот (наприклад, стеаринової кислоти). Пальмітинова та стеаринова кислоти – попередники двох найбільш поширених у тканинах мононенасичених жирних кислот: пальмітоолеїнової та олеїнової. В організмі людини олеїнова кислота не може перетворюватися на лінолеву, тому лінолева кислота є незамінною жирною кислотою, тобто має надходити в організм ззовні (наприклад, з їжею). Лінолева кислота, своєю чергою, перетворюється на інші поліненасичені жирні кислоти, зокрема, на арахідонову.

Сальні залози: будова та функції

Сальні залози – похідні (або придатки) шкіри – вперше були описані анатомом Malpighi 1689 року. Їх відносять до простих альвеолярних залоз з голокриновим (голокринним) типом секреції. Що це означає? Голокриновим називають тип секреції, за якого клітина-продуцент ліпідів повністю гине та формує секрет залози. Секреторні відділи всіх сальних залоз збудовані однотипно. У периферичних частинах часточок розташовується один ряд дрібних кубічних клітин, у напрямку до центру – кілька рядів секреторних клітин полігональної форми, що містять у цитоплазмі жир. У міру дозрівання клітини накопичують секрет, що складається з ендогенних (синтезованих у самій клітині) та екзогенних (надійшли ззовні) ліпідів, у результаті цитоплазма поступово заповнюється жировими краплями, розмір клітини збільшується. Зрештою клітина лопається, а її вміст разом із залишками оболонки виділяється у просвіт протоки.

Сальні залози розташовуються на всіх ділянках шкірного покриву (за винятком долонь, підошов і тилу стоп) біля коріння волосся на межі сітчастого та сосочкового шарів дерми. Майже всі вони пов’язані з фолікулом волосся, протока залози відкривається в устя волосяних фолікулів довгого, щетинистого або пушкового волосся.

Також є вільно розташовані сальні залози, на обличчі вони розташовані в області носа, чола, підборіддя, кутів очей, країв повік (залізи хрящового краю повік – мейбомієві залози), червоної облямівки губ. 

Кількість сальних залоз неоднакова на різних ділянках поверхні тіла – найбільше їх у себорейних зонах (чоло, надбрів’я, носогубний трикутник, підборіддя – так звана Т-зона), на волосистій частині голови, а також в області вушних раковин, середньої лінії грудей та в міжлопатковій ділянці спини.

На різних ділянках шкірного покриву сальні залози мають однакову величину. Найбільш дрібні зазвичай пов’язані з фолікулами довгого волосся, а великі й багатодольчасті – з фолікулами пушкового. Значну величину мають багатодольчасті сальні залози у себорейних зонах.

Протягом життя сальні залози змінюють свої розміри. Вони відрізняються порівняно великими розмірами відразу після народження та в перші місяці життя дитини, а потім зменшуються. Різке збільшення розмірів сальних залоз відбувається з початком статевого дозрівання. Найбільших розмірів вони досягають до 18-35 років. У міру старіння відбувається атрофія сальних залоз, що супроводжується наростаючою сухістю шкірних покривів.

Ліпіди шкіри та їх зміни при акне

Як відомо, в роговому шарі є два різновиди ліпідів – ліпіди шкірного сала, що розташовуються на поверхні шкіри і у верхніх шарах рогового шару, й епідермальні ліпіди, які виявляються в нижній і середній частині рогового шару і є тим «цементом», який скріплює коренеоцити.

Ліпіди шкірного сала

У дорослої людини за добу виробляється близько 20 г шкірного сала. За своїм складом воно є сумішшю ліпідів, що складається з вільних жирних кислот (продукти гідролізу тригліцеридів) і пов’язаних (етерифікованих) жирних кислот. Крім того, у шкірному салі виявляють у невеликій кількості вуглеводні, багатоатомні алкоголі, гліцерин, холестерол та його ефіри, ефіри воску, сквален, фосфоліпіди, каротин, а також метаболіти стероїдних гормонів.

Серед вільних жирних кислот виявляють усі жирні кислоти з кількістю атомів вуглецю від 1 до 22. До них входять вищі та нижчі жирні кислоти, насичені та ненасичені, з прямим і розгалуженим ланцюгом вуглецевих атомів. При цьому відомо, що вміст вільних вищих жирних кислот (міристинова, пальмітинова, стеаринова, олеїнова) становить 25% по відношенню до ваги шкірного сала, а вільних нижчих жирних кислот (мурашина, оцтова, пропіонова, масляна, валеріанова, капронова, енанова, енатова) 5,5%.

Епідермальні ліпіди

До міжклітинних (епідермальних) ліпідів належать: цераміди, холестерин, жирні кислоти, а також фосфоліпіди, глікосилкераміди, вільні сфінгоїдні основи та сульфат холестерину. Вони утворюють впорядковану систему мультиламелярних бишарів, яка є бар’єром для трансепідермальної втрати вологи, гальмує адсорбцію чужорідних речовин, перешкоджає проникненню мікроорганізмів. А жирні кислоти, що містяться в ній, пригнічують зростання патогенної флори, будучи ніби «стерилізуючими речовинами».

Вміст і якісний склад епідермальних ліпідів може мати істотне значення для виникнення та перебігу низки шкірних захворювань. У першу чергу це стосується акне, в патогенезі якого переплітаються різні чинники: генетична схильність, звуження усть фолікула сальних залоз, пов’язане з фолікулярним гіперкератозом і гіперпродукцією секрету сальними залозами. Посилена секреція сальних залоз часто пов’язана з підвищеною чутливістю рецепторів залоз до андрогенів. Важливу роль відіграє розмноження бактерій (Propionbacterium acnes), імунологічна реактивність.

Що змінюється при акне?

Зміни якісного складу ліпідів шкіри при вуграх встановлені багатьма дослідниками. Кількість ліпідів у шкірі людей з акне більша, ніж у здорових людей такого ж віку. При порівняльному вивченні складу ліпідів на поверхні шкіри та в закритих комедонах у людей з акне встановлено однаковий якісний склад ліпідів, але виявлена ​​різниця у кількісному вмісті окремих фракцій і сумарних ліпідів.

Так, у хворих на папульозно-пустульозну форму вугрової хвороби в ліпідах на поверхні шкіри виявлено збільшення вмісту вільних жирних кислот і зменшення вмісту тригліцеридів. У хворих на індуративну форму зміни у вмісті ліпідів на поверхні шкіри були виражені меншою мірою. Це свідчить про те, що запальний процес у гнійничках супроводжується посиленим гідролізом ліпідів: при папулопустульозній формі – на поверхні шкіри, при індуративній – у закритих комедонах.

Виявлене у хворих на папулопустульозну форму акне збільшення вмісту сквалену є одним з факторів, що сприяють закупорці сально-волосяного фолікула, що посилює проліферацію і призводить до утворення щільно з’єднаних рогових пластинок, що закривають вихід з фолікула.

Однак найбільш значущою в патогенезі є концентрація незамінної поліненасиченої ліноленової кислоти, яка забезпечує зшивання міжклітинних мембран та зчеплення корнеоцитів. Брак лінолевої кислоти, а також ацилцерамідів і вільних стеролів, що спостерігається у хворих на акне, сприяє посиленню проліферації та порушенню десквамації (відторгнення) епітеліальних клітин фолікула. Пояснимо, внаслідок чого це відбувається. Propionbacterium acnes, що «живуть» у сальній залозі, «живляться» тригліцеридами шкірного сала, розщеплюючи їх і вивільняючи значну кількість вільних жирних кислот. ВЖК легко проникають в епідерміс й успішно конкурують там із лінолевою кислотою за право увійти до складу ацилцерамідів. Таким чином, частка лінолеатвмісних церамідів зменшується. Конкуренція стає серйозною при активізації ліпідного синтезу в себоцитах, коли співвідношення жирних кислот у шкірному салі змінюється на користь чисто ендогенних, тобто знову синтезованих жирних кислот. У результаті створюється місцевий дефіцит лінолевої кислоти, порушується бар’єр шкіри і клітинне диференціювання. В епітелії сальних залоз виникає гіперкератоз, який є основною ознакою нестачі лінолевої кислоти. Слущені кератиноцити забивають протоку сальної залози, порушуючи відтік себуму, – і з’являються комедони, в яких можуть розвиватися найрізноманітніші бактерії. Рано чи пізно фолікулярний епітелій розривається, і бактерії проникають у дерму, де і виникає запальна реакція.

Слід зазначити, що склад ліпідів епідермісу змінюється залежно від віку, пори року, локалізації та інших причин.

Так, при акне в шкірному салі ми знайдемо більше вільних жирних кислот і сквалену, але менше фосфоліпідів. А у шкірі 70-річних людей кількість сквалену у 3 рази нижча, ніж у 10-20-річних. Сальні залози більшого розміру продукують пропорційно більше сквалену і менше тригліцеридів, ніж залози меншого розміру. Є зміни у складі ліпідів, пов’язані з менструальним циклом: у першій половині циклу збільшується кількість холестерину, а рівень тригліцеридів підвищується до початку менструації.

Шкіра – найбільший орган людського тіла, вона є одним із найдоступніших об’єктів дослідження. За останні 20 років накопичено певний рівень знань, і все ж таки ще без відповіді залишається багато питань у розумінні патогенезу різних дерматозів, зокрема такої складної патології, як акне.