Корекція подвійного підборіддя: альтернативи хірургічній ліпосакції

Ожиріння – це хронічне рецидивуюче захворювання, що супроводжується значним збільшенням жирової тканини. У зв’язку із цим коротко зупинимось на жировій тканини, її структурі та функціях.

Жирова тканина

Крім того, що жир потрапляє в організм із їжею, на нього також перетворюються вуглеводи та білки, якщо вони надходять до організму у надвеликій кількості, що перевищує потреби організму на цей момент. 

Жирова тканина утворена із жирових клітин – адипоцитів («адипо» з лат. – жир), розташованих групами в пухкій сполучній тканині. Адипоцит складається з однієї великої краплі жиру, що відштовхує ядро й інші органи клітини до периферії. Крім адипоцитів, жирова тканина містить фібробласти, лейкоцити, макрофаги та клітини-попередники жирових – преадипоцити. Кількість жиру в білій жировій тканині може сягати 85%, причому основну її масу становлять тригліцериди. На різних ділянках тіла зазначають істотну різницю в архітектоніці підшкірної жирової клітковини.

Судин у жировій тканині небагато, але кожен адипоцит контактує принаймні з одним капіляром. При голодуванні кровообіг у жировій тканині посилюється.

В організмі жири виконують безліч незамінних функцій, відповідаючи за: 

• виробництво гормонів;
• формування нервової тканини;
• створення оболонок клітин;
• побудову шкіри й інших органів. 

Також жири беруть участь у біохімічних реакціях, наприклад, засвоєнні жиророзчинних вітамінів А, Е, К і D.

У людини, як і у всіх ссавців, жирова тканина представлена двома типами – білою та бурою.

Функції білої жирової тканини:

• теплоізоляція;
• механічний захист (пом’якшення ударів);
• накопичення енергії у вигляді жиру – тригліцеридів та жирних кислот (як основне джерело енергії організм використовує вуглеводи, але не може створити істотного їх запасу); 
• продукція цілого спектру речовин-регуляторів, зокрема естрогенів – жіночих статевих гормонів (особливо важливо в період менопаузи);
• у ній затримуються деякі токсичні речовини (пестициди й інші токсини, що містяться в їжі та воді).

Основна функція бурої жирової тканини – підтримання температури тіла. Найбільше бурої жирової тканини в дитини, яка перебуває в утробі матері, після народження її кількість істотно зменшується. Бура жирова тканина локалізується між лопатками, навколо нирок і щитоподібної залози. 

До проблеми надмірної ваги в жінок після 40 років варто підходити з найбільшою пересторогою. Жирова тканина здатна синтезувати жіночі статеві гормони (так званий екстрагонадний синтез), і це додаткове джерело гормонів може пом’якшити перебіг клімаксу, зменшити вимивання кальцію із кісток, знизити ризик онкологічних захворювань. Природа протягом багатьох мільйонів років відшліфовувала механізми адаптації, і мода на стрункість не має суперечити здоровому глузду та завдавати шкоди здоров’ю.

Ліпогенез і ліполіз

Метаболізм у жирових клітинах протікає надзвичайно активно. У періоди достатку вони, як і клітини печінки, здатні синтезувати жирні кислоти з вуглеводів, а під час голодування – постачати їх організму, вивільняючи з тригліцеридів. Процес синтезу жирів отримав назву ліпогенез, а розщеплення – ліполіз.

Ліпогенез регулюється реакціями вуглеводного обміну, а кількість ліпідів, відкладених у запас, визначається кількістю вуглеводів у раціоні, а не жирів.

Ліпогенез та ліполіз – складні багатоступінчасті процеси, в яких беруть участь безліч ферментів і деякі гормони. На мембранах жирових клітин розташовані молекулярні структури – рецептори, активація яких запускає біохімічні процеси. За накопичення жиру відповідають α-2-рецептори, а за виділення – β-рецептори. 

На швидкість обміну в жировій тканині впливає її кровообіг. Рясний кров’яний потік забезпечує швидке видалення жирних кислот, виділюваних адипоцитами. Тож чим краще та потужніше кровопостачання тканин, тим менше відкладається в них «баластного» жиру. 

Усунення жирової складки 

Близько 40% звернень з приводу корекції овалу обличчя вимагають застосування ліполізу. Тому методи зменшення жирової складки користуються заслуженою повагою косметологів.

Відомі в косметології ліполітичні методи можна розподілити на хірургічні й терапевтичні. Останні, своєю чергоюу, поділяються на інвазивні та неінвазивні. 

До хірургічних методів належать:

• ліпосакція – хірургічне видалення жирової тканини;
• видалення шкірно-жирової складки.

Терапевтичні інвазивні методи:

• голчастий ліполіз – застосування руйнуючих жирові клітини електричних струмів (голки-провідники вводяться в жирову клітковину);
• ін’єкційний ліполіз – введення ліполітиків за допомогою мікроін’єкцій (мезотерапія).

Терапевтичні неінвазивні методи:

• прямий вплив на жирову тканину; 
• форез ліполітиків – введення ліполітичних препаратів за допомогою фізичних факторів (іонофорез, фонофорез, фотофорез).

Опосередкований вплив на жирову тканину (прискорення ліполізу через стимуляцію кровообігу та м’язової активності):

• ручний та вакуумний масаж;
• ультразвукова терапія;
• електростимуляція; 
• спеціальні вправи.

Прямий вплив на жирову тканину є більш специфічним та ефективним. Однак майже всі способи прямого ліполізу передбачають ушкодження шкірних покривів. Тільки форез, тобто апаратне введення речовин, здатний скласти конкуренцію інвазивним ліполітичним методам. 

В арсеналі салону краси обов’язково мають бути присутні дієві нехірургічні методи. Один з них – іонофорез ліполітичних речовин. 

Переваги введення речовин за допомогою гальванічного струму:

• тканини не ушкоджуються і не деформуються, що дозволяє уникнути негативних наслідків (гематом, вираженої набряклості або точкових подряпин);
• безболісність процедури: пацієнт відчуває лише легке печіння або поколювання під електродами;
• речовини в іонізованому стані більш активні, тому їхнє дозування може бути значно меншим, ніж при ін’єкційному введенні;.
• відсутнє введення розчинника в тканини, як при ін’єкційному способі, що виключає їхню деформацію і місцеві розлади кровообігу. Алергічні реакції, які залежать переважно від ступеня очищення препарату, також практично виключені;.
• поєднання впливу речовини і струму. Під дією гальванічного струму посилюється утворення біологічно активних речовин (гістаміну, серотоніну, ацетилхоліну), активізуються окисні процеси шкіри, прискорюється відновлення епітеліальних та сполучних тканин, підвищується проникність біологічних мембран. 

Недоліки: 

• обмежена площа впливу;
• не всі речовини можна вводити за допомогою струму;
• загальносоматичні (онкологічні захворювання, гарячкові стани, гнійні процеси, порушення цілісності значної площі шкірних покривів, системні захворювання шкіри, хронічна серцева недостатність, вагітність, наявність кардіостимулятора, індивідуальна непереносимість струму) та специічні протипоказання (при роботі з обличчям) до електропроцедур.

Електроди для введення речовин

Апарати гальванічного струму оснащені різноманітними електродами, які можуть бути лабільними (різноманітні металеві насадки) і стаціонарними (пластини для сталої фіксації на тілі). 

Найбільше речовини вводиться при застосуванні гальванічного струму з фіксованими електродами. Її кількість в десятки разів вища, ніж при іонофорезі лабільними електродами й у сотні разів – ніж при мікрострумовій терапії. Великі електроди застосовують на тілі, в лікуванні целюліту й локального ожиріння. Для зменшення жирової складки в субментальній ділянці («другого» підборіддя) застосовують електрод фізіологічної форми – ниркоподібний.

Гіперемія, яка виникає після впливу гальванічного струму, свідчить про поліпшення мікроциркуляції, що є обов’язковою умовою досягнення позитивних результатів процедури. На тлі гіперемії косметичні засоби, нанесені на шкіру, мають у 4-5 разів ефективнішу дію.

Існує загроза опіку продуктами електролізу, тому слід звернути особливу увагу на захисні прокладки під електродами. Вони мають бути одноразовими, ретельно обробленими і з достатньою товщиною. І, звичайно ж, необхідно стежити за їх фіксацією. У жодному разі не можна дозволяти клієнтам розмовляти під час процедури – електроди можуть зсунутися.