Корекція локальних жирових відкладень: комплексний підхід

За різними джерелами, близько 30% населення України страждають на ожиріння і до 60% – надмірну масу тіла (ІМТ). На жаль, позбутися цієї проблеми у вигляді посилених фізичних вправ чи дієт вдається лише одиницям.

Наявність жирових відкладень багато людей сприймають дуже болісно, вони розвивається комплекс неповноцінності, порушується нормальне, здорове сприйняття себе як особистості й сексуального партнера. В результаті виникають проблеми в інтимному житті – аж до повної відмови від нього, підвищується негативний вплив на психіку, розвивається постійний стресовий стан. Соматичний стан посилюється супутньою патологією.

Там, де виявляються безсилі тривалі дієти та виснажливі заняття спортом, на допомогу приходить пластична хірургія.

Ліпосакція – видалення надлишкових депозитів підшкірного жиру з метою корекції контуру фігури, кінцівок, обличчя, молочних залоз. Операція дозволяє уникнути формування великих післяопераційних рубців, що є вкрай важливим фактором в естетичній хірургії.

Маса жирової тканини людини визначається розміром та кількістю дорослих адипоцитів. Розміри жирових клітин можуть зменшитися під впливом суворої дієти. Однак за допомогою дієти не можна домогтися зменшення їх кількості: з’явившись одного разу, адипоцит може тільки змінюватися в розмірах, що стало патогенетичним обґрунтуванням успішності проведення ліпоаспірації. Доведено, що після ліпосакції відбувається руйнування існуючих адипоцитів, а утворення нових в області втручання більше не відбувається. Оскільки в основі збільшення обсягу жирової тканини лежить гіпертрофія жирових клітин, то в разі недотримання режиму харчування і фізичних навантажень колишня вага і контури тіла після ліпосакції можуть певною мірою відновитися внаслідок рівномірної гіпертрофії жирових клітин, що залишилися. Цей процес може відбуватися в жировій тканині будь-якої локалізації і призводити до розвитку двох основних форм жирових відкладень:

• локальної;
• загальної (генералізованої).

Локальні жирові відкладення

Локальна гіпертрофія жирових клітин може виникати в силу їх генетично певної підвищеної чутливості до глюкози, що надходить в організм.

Виділяють три основні форми локального розподілу жирових відкладень:

• жирові «пастки» (обмежена форма);
• дифузно-локальна форма;
• дрібногорбисті контурні порушення.

Жирові «пастки» відрізняються відносно чіткими межами зміни контурів тіла внаслідок гіпертрофії адипоцитів глибокого або поверхневого шарів жирової тканини. Найбільше значення має гіпертрофія глибокого шару.

Дифузно-локальна форма жирових відкладень характеризується вираженим збільшенням переважно поверхневого шару жирової клітковини у певній анатомічній ділянці. При цьому контури цієї ділянки окреслені нечітко і плавно переходять до сусідніх зон з нормальною товщиною жирового шару. Найчастіше зони дифузного збільшення товщини жирового шару розташовані на передній поверхні стегна та в надчеревній ділянці, рідше – на задній поверхні стегна та на гомілки.

Дрібногорбисті контурні порушення обумовлені вираженою гіпертрофією адипоцитів субдермального шару і зустрічаються як при локальних, так і при генералізованих формах жирових відкладень. Розвиток цього стану багато в чому пов’язаний із вродженими особливостями метаболізму адипоцитів поверхневого жирового шару, а також обумовлено анатомічною будовою підшкірної жирової клітковини. Зокрема, субдермальний шар містить сполучнотканинні перемички, які з’єднують дермальний шар шкіри з поверхневою фасцією та забезпечують як фіксацію, так і рухливість шкіри щодо глибоких тканин.

У деяких людей з низьким порогом еластичності сполучнотканинних перемичок гіпертрофія адипоцитів призводить до вибуху жирової тканини у бік шкіри з формуванням нерівного контуру у вигляді дрібних горбків на поверхні шкіри. Цей стан часто називається целюлітом, що з погляду медичної термінології некоректно, оскільки закінчення «іт» використовується для позначення запального процесу. Доречніше в цьому випадку використовувати поняття «дрібногорбиста ліподистрофія».

Особливістю всіх локальних форм ожиріння є відносна стійкість їх обсягу та форми, які можуть зберігатися навіть за значного схуднення.

Будова жирової тканини

Анатомічно жирову тканину поділяють на кілька шарів. Подібний поділ здійснюється не тільки з точки зору розташування того чи іншого шару, але також і якісними характеристиками метаболізму (процес перетворення всередині клітини одних речовин на інші).

Перший шар жирової тканини розташовується над іншими між шкірним покривом і фасціями. Згідно з анатомічною концепцією Locwood T. E., це поверхнева фасціальна система (ПФС), яка виконує структурну функцію підтримки шкіри та підшкірного жиру по всьому тілу. Вона складається з вертикальних сполучнотканинних елементів (що простягаються від дерми до фасціальних оболонок м’язів) і горизонтальних волокон.

Вся підшкірна жирова тканина розділена поверхневою фасціальною системою на поверхневий (ареолярний) та глибокий (ламелярний) шари. Поверхневий шар рівномірно розвинений по всьому тілу та відіграє роль структурно-сполучної тканини. Його функція – підтримка шкіри, терморегуляція, формування контурів тіла. При ожирінні відбувається його пропорційне потовщення, рівномірне по всьому тілу.

Глибокий шар ПФС також представлений у всьому тілі, але нерівномірно. В області передньої черевної стінки, талії, внутрішньої поверхні верхньої третини стегон, в області колінних суглобів та задньої поверхні плечей він може значно потовщуватися навіть при незначному збільшенні маси тіла (так звані пастки). При ожирінні його потовщення може вдесятеро і більше разів перевищувати потовщення поверхневого шару. Функція цього шару адипозної тканини – депонування запасів енергії. На думку багатьох фахівців, саме цей шар жирової тканини досить легко коригується за допомогою ліпосакції.

Другий шар жирової тканини розташований під фасціями. Його характерною особливістю є сталість товщини та щільності, а тому його неможливо змінити шляхом хірургічного втручання.

Третій шар жирової тканини розташовується усередині очеревини. Найчастіше він зазнає гіпертрофії у чоловіків, а також у жінок із гіперандрогенними станами. Позбутися такого животика за допомогою проведення ліпосакції неможливо.