Едгар Камінський: пластична хірургія онлайн

Естетичний хірург Едгар Камінський один із небагатьох, хто зумів набути справжньої популярності не тільки онлайн, а й офлайн. Він напевно найпросунутіший і епатажніший (у плані просування власного бренду) представник лікарської спільноти. Едгар одним із перших почав вміло використовувати такі не традиційні для косметології майданчики як Periscope та Instagram , робити онлайн-трансляції та відеозаписи пластичних операцій. Але найважливіше – це постійне живе спілкування, коли на сторінці хірурга кожен може обговорити операцію, її результат і навіть виграти у конкурсі таку операцію вартістю кілька тисяч доларів.

Що стоїть за такими трансляціями? Яке ставлення до них пацієнтів та лікарів? Як вони впливають на людей та роботу лікаря? Спеціально для нашого ресурсу Едгар Камінський дав ексклюзивне інтерв'ю, в якому відповів на ці та інші питання.

Ідея трансляції пластичних операцій не нова. Але, як правило, вона використовується у професійних колах (на всіляких конгресах, конференціях тощо) для фахівців. Соцмережі ж – простір для всіх. Чому виникла ідея публікувати ці відео саме там?

Ідея онлайн-трансляцій прийшла спонтанно. Сприяла до цього поява Periscope для айфона, що дозволяло транслювати онлайн (воно було першим, а зараз це поширене повсюдно). При думці про те, як я можу його використати, і виникла така ідея. І я почав із ін'єкційних процедур. Більшість людей черпають інформацію про ті чи інші маніпуляції з інтернету, у тому числі і про "уколи краси". І вони спотворюється поняття у тому, як і відбувається. Наприклад, дівчата вважають, що якщо вколоти губи, то ти відразу будеш з великими губами, що це боляче, це велика голка, кров, втрата свідомості і т.д. Але коли ти показуєш цю процедуру у прямому ефірі, нічого не монтуючи, то все стає на свої місця. Крім того, якщо я показую процедуру чи операцію у прямому ефірі, то я впевнений, що все пройде добре: не буде кровотечі, людина не прокинеться під час операції... Тобто люди мені довіряють, я відкритий для пацієнтів, мені нема чого приховувати від колег. Виникають відкриті довірчі стосунки. І це на руку всім, зокрема й хірургам. Пацієнт інакше ставиться до операції, він не має поняття, що хірургія – це коли ріжуть скальпелем, кров хльосне до стелі, як іноді показують у фільмах. Усі бачать, що все відбувається зовсім по-іншому, і це справді дуже допомагає.

Ви наголосили, що хірургам це на руку. А як до таких трансляцій у соцмережу ставляться Ваші колеги – лікарі? Чи були негативні відгуки?

Ставлення, безперечно, різне. Ті, хто не транслює операції – не дуже задоволений, хто транслює – схвалюють. Ми з колегами обмінюємось досвідом. Дивимося, як і що робити, ставимо запитання, обговорюємо. Форуми та конференції мають обмеження у часі, проводяться нечасто. А в такому форматі можна ділитися досвідом щодня – не обов'язково чекати на весну чи осінь, наступного року, щоб потрапити на конференцію і це дізнатися чи обговорити.

Кого більше серед тих, хто обговорює Ваші трансляції – прихильників і прихильників чи навпаки негативно налаштованих людей?

Я вважаю, що це залежить від соцмережі. Наприклад, у Фейсбуці , більш інтелектуальної мережі, до цього ставляться з розумінням: якщо людина не хоче дивитись, то й не дивиться, і в той же час там залишають багато позитивних відгуків. А от у перископі аудиторія, швидше, розділилася навпіл. Там люди дуже різні, присутні і школярі, і часом нецензурна лексика... Але поступово це все відфільтровується і залишається такий собі клуб за інтересами. Ми ж не транслюємо операції, наприклад, у маршрутці, Хрещатику чи бігбордах, не нав'язуємо ці перегляди. Тому кожен робить свій вибір: цікаво – дивиться.

Напевно, одне з найпопулярніших питань (крім захоплень роботою лікаря) під постами у таких трансляціях – чи пацієнтка знає про трансляцію. Як пацієнтки дають дозвіл на публікацію? Цікаво, чи багато хто з Ваших пацієнтів готовий на такий формат операції?

Безумовно, у нас підписується документована юридична поінформована згода, в якій обов'язково гарантується дотримання конфіденційності. І під час процедури ви не побачите обличчя, не зможете впізнати людину. Але є дівчатка, які, навпаки, хочуть, щоб їх дізналися. Вони кажуть, що їх дивитимуться подружки, мама, тато... Просять, щоб показали все від початку і до кінця: як входитимуть до наркозу, виходитимуть із нього... Важко зрозуміти, навіщо це люди роблять. Адже це психологічний стрес, і цими переживаннями людина, напевно, хоче поділитися з іншими, зі своїми близькими.

Трансляції ринопластики чи маммопластики для Вас – це PR-кампанія вашого бізнесу чи формування обізнаності у потенційних пацієнтів, чи сучасна тенденція висвітлення життя в соцмережах?

Думаю, що це все назване. Це дійсно і модна тенденція показувати і ділитися, і навчання пацієнта, і навчання лікарів. Я не намагаюся показувати їх багато, тому що це може швидко набриднути. Поки що цікаво – транслюю.

Як впливає на Ваш бізнес такий формат – після таких трансляцій у Вас побільшало пацієнтів?

Думаю більше. Пацієнт бачить, що хірург не соромиться, не боїться, він упевнений у собі та своїх силах, і довіра до нього зростає. Лікар не ховається, показує, що операцію робить справді він, демонструє, як він це робить, і триває операція не 5 годин, а годину чи дві. Для лікаря це також великий плюс.

Чи не вважаєте Ви, що популяризація через соцмережі пластичних операцій, наприклад, збільшення грудей, тягне за собою появу дисморфофобії, "синдрому глянцю" у дівчат?

З цим ми боремося, і я постійно про це говорю: я не прищеплюю цієї краси! Пацієнтка має пояснити, навіщо їй ця операція. Тобто якщо це прийшла мама, яка мала груди, і вона почувається некомфортно після народження дитини, то чому б не повернути те, що було? Якщо дівчинка відверто некрасивий ніс і їй це заважає, ми ж не робимо його, як у журналі. Це як укладання, як спортзал... Ми трохи покращуємо зовнішній вигляд людини. Безумовно, є пацієнти, у яких справді дисморфофобія. Це те саме, як якщо в людини з'являються гроші, але немає смаку, і вона потворно одягається. Те саме й у хірургії. Людина не розуміє, що красиво, що ні, живе у своєму якомусь світі. Але з такими пацієнтами я не працюю. Якщо я бачу, що у пацієнта якась психологічна проблема відмовляю. Я беру на операцію лише тих, кому справді потрібна допомога, хто вже впорався з психологічною проблемою, а залишився лише такий легкий хірургічний штрих, щоб довести все до кінця.

Крім пацієнтів із подібною психологічною проблемою, яким пацієнтам ви ще можете відмовити у проведенні процедури та з яких причин?

Пацієнтам, які не розуміють, що красиво, а що ні. Пацієнтам, із якими ми знаходимо контакт у баченні краси. Якщо для людини гарне одне, а для мене інше, ми вже не підходимо один одному. Людині, яка не здорова фізично (адже перед операцією пацієнти здають аналізи) – це все дуже ретельно відстежується.

Вибір лікаря – це один із найважливіших факторів у результаті медичного втручання. У Вашому буклеті я теж знайшла фразу "Якщо ви впевнені у лікарі, ви будете впевнені і в результаті". Як вибрати лікаря для операції?

Це складно. Якщо ми говоримо про функціональні операції (наприклад, ортопедичну – заміну суглоба або нейрохірургічну), при яких за багато що відповідає апаратура, у таких випадках важливо знати, де лікар працює, де він стажувався, як багато він оперує... Якщо йдеться про красі, то це схоже на вибір Модного будинку або ательє. Адже кожен хірург має своє бачення краси. Дорогих бутіків, будинків моди багато, вони всі хороші і у кожного своя клієнтура. При цьому кожен бачить моду та стиль по-своєму. І якщо тобі подобається цей бренд, ти купуєш річ цієї марки. Те саме і з хірургами. Якщо подобаються його роботи, значить "велкам", йди до цього лікаря. Подивіться його роботи, поспілкуйтеся з лікарем, зрозумійте, у якому світі він живе, дізнайтеся, що для нього красиво, як він сприймає красу. Адже для різних хірургів красиві груди можуть виглядати по-різному.

​

Які 3 головні поради Ви дали б своїм гіпотетичним пацієнткам перед ринопластикою чи маммопластикою?

1) Сто разів подумати, чи потрібна ця операція, оскільки дороги назад не буде. Якщо просто розібрати ніс і зібрати, він уже не залишиться тим самим, буде іншим.

2) Зрозуміти, із чим пов'язане бажання себе змінити. Якщо це просто бажання на тлі душевних переживань, розлучень із коханим, бажання комусь сподобатися – таку операцію робити не можна, бо одного разу у вівторок ви прокинетеся і не полюбите себе. До цього треба дійти.

3) Важливо розуміти всі ризики, всі найбільші і страшні ускладнення, які можуть статися. Можливо, сісти почитати в інтернеті або переглянути ті ж трансляції. І якщо ви все це пережили, обдумали і досі хочете це зробити, тоді приходьте до лікаря. А якщо щось лякає, якщо є сумніви "а може ні?", тоді краще "ні".

Фото у статті: Ігор Лимар