Періорбітальна область: методи корекції

Автор: Оксана Мірошниченко – лікар-дерматокосметолог вищої категорії (Україна, Київ).

Анатомічні особливості

Очі та область навколо них виражають усю гаму людських почуттів. З іншого боку, зона навколо очей є своєрідним маркером віку людини. Однак через свої анатомічні, фізіологічні та функціональні особливості вона досить проблематична для естетичної корекції.

Щоб професійно виконувати процедуру в області очей, важливо знати її анатомічну будову та особливості.

Отже, в періорбітальній зоні знаходяться:

• очей;

• допоміжний апарат, який забезпечує захист та рух очей і складається з:

а) століття, що захищають очне яблуко. Анатомічно верхня повіка більша, ніж нижня, верхня межа представлена бровою, рухається за рахунок скорочення м'яза, що піднімає його. Нижня повіка під час розкриття опускається під впливом своєї сили тяжкості;

б) слізного апарату;

в) м'язів ока.

Шкіра в періорбітальній зоні дуже тонка. Безпосередньо під шкірою розташований круговий м'яз ока, що закриває його. Очникова перегородка – тонка сполучнотканинна мембрана, що лежить під круговим м'язом ока, утримує внутрішньоорбітальний жир, що виконує роль амортизатора очного яблука. Внутрішньоорбітальний жир нижньої повіки ділиться на три порції: медіальну, серединну та латеральну. Внутрішній бік шкіри покритий тонкою прозорою сполучною тканиною – кон'юнктивою. В основі кожного століття лежить щільна сполучнотканинна платівка. Хрящ служить кістяком шкіри навколо ока і за рахунок своєї невеликої опуклості надає оку відповідної форми. Око постачається кров'ю та нервами через задню частину очниці. М'язи, які рухають око, прикріплені до очного яблука і лежать його поверхні. Нерви, що управляють м'язом, що закриває око, є маленькими гілочками лицьового нерва і входять у круговий м'яз ока у нижнього та зовнішнього країв.

Кожен шар шкіри періорбітальної області має гістологічні особливості.

Епідерміс складається з меншої кількості рядів клітин: число рядів клітин шипуватого шару становить 2-3 ряди (на інших ділянках шкіри - від 3-8 до 15 рядів); зернистий шар відсутня; дуже тонкий роговий шар; скупчення опасистих клітин, що пояснює реактивність шкіри повік і часте виникнення алергічних реакцій; сальні залози однодольчасті і зосереджені по краю повік та у кутах очей; рН шкіри повік має більш лужний показник, ніж на інших ділянках шкіри. Епідерміс має велику проникність для лікарських та токсичних речовин.

Дерма досить тонка, слабко виражений сосочковий шар, відносно мала кількість волокон колагену, слабо розвинені еластичні волокна, чим пояснюється раннє старіння цієї зони. Дерма тісно пов'язана із сполучнотканинними тяжами, що забезпечує її пружність, захищає від надмірного розтягування при рухах мімічних м'язів. Підшкірно-жирової клітковини зовсім немає.

Все сказане вище вказує на недосконалість бар'єрних властивостей шкіри цієї області, високу проникність тканин і передчасне старіння періорбітальної зони.

З урахуванням віку та типу

Враховуючи зазначені особливості, можна виділити такі вікові зміни періорбітальної зони:

• мімічні зморшки у кутах очей;
• набряки;
• темні кола під очима;
• грижі верхньої та нижньої повіки;
• птоз верхньої повіки;
• контурування нососльозної та носощекової борозни;
• неспецифічні зовнішні прояви старіння, такі як порушення тонусу шкіри (зниження еластичності, тургору та гідратації).

Особливу увагу слід звернути на вікові зміни нижньої повіки, оскільки кожен тип цих змін потребує особливої корекції.

І тип. Зміни обмежені областю нижніх повік, спостерігається ослаблення тонусу кругового м'яза, випирання орбітального жиру.

ІІ тип. Зміни виходять за межі нижніх повік, спостерігається ослаблення тонусу кругового м'яза, послаблення тонусу шкіри та поява її надлишку, незначний птоз тканин щоки та поява поділу повік – щока.

ІІІ тип. Зміни зачіпають всі тканини, що межують з віками, має місце птоз тканин щік і вилицевої області, що посилює поділ повіку - щока, стоншування тканин, що оточують очницю, поглиблення носогубних складок.

ІV тип. Подальше опущення поділу повік – щока, поглиблення нососльозних борозен, поява «малярних мішків», опущення зовнішніх кутів ока та оголення склери.

Безумовно, з деякими з перерахованих естетичних проблем радикально боротися під силу лише пластичним хірургам. До таких станів можна віднести грижі верхніх і нижніх повік, птоз верхньої повіки, контурування нижньої повіки. Деякі з цих проявів (набряки, пастозність) – доля терапевтів. Головна умова досягнення позитивного результату – вибір правильної тактики.

Можливість вибору

На сьогоднішній день естетична медицина має у своєму розпорядженні безліч методів, здатних значно покращити стан періорбітальної зони. Так, у таблиці 1 схематично представлені можливості вирішення проблем у цій галузі.

Таблиця 1. Методи корекції м'яких тканин періорбітальної області.

Яку ж методику вибрати?

Безумовно, кожна методика в даному випадку має свої переваги та недоліки (таблиця 2).

Таблиця 2. Механізм впливу деяких методик під час корекції періорбітальної області.

На сьогоднішній день в естетичній медицині для корекції вікових змін м'яких тканин періорбітальної зони широко застосовується методика редермалізації. Використання даної методики дозволяє проводити інтенсивне відновлення та омолодження цієї зони з відсутністю побічних ефектів та дає можливість пацієнтам зберігати повну соціальну активність під час проведення інтенсивного курсу процедур. Суть методики полягає у відновленні дермального шару шкіри шляхом прямої дії на фібробласти, що здійснюється за рахунок сукцинату. Механізм впливу сукцинату полягає в:

• активації метаболічних процесів: клітинного дихання, іонного транспорту, вироблення енергії (АТФ);

• потужному антиоксидантному впливі: перешкоди перекисному окисленню ліпідів та руйнуванню геному клітини;

• стимуляції синтезу колагену та еластину;

• стимуляції мікроциркуляції

Таким чином, в результаті редермалізації при впливі сукцинату ефективно відбувається корекція вікових змін шкіри періорбітальної області (таблиця 3).

Таблиця 3. Можливості редермалізації у корекції переорбітальної області.

Сполучене застосування

На ранніх етапах старіння застосування методики редермалізації як монопроцедури доведено множинними клінічними випробуваннями та практичним застосуванням. Якщо вікові зміни м'яких тканин перірорбітальної зони торкаються глибоких шарів шкіри, то правильним рішенням буде поєднання редермалізації з іншими методиками. Застосування та поєднання різних методик залежить від:

• віку пацієнта;

• типу шкіри та типу старіння;

• ступеня вираженості вікових змін;

• зморшок (глибини залягання, характеру виникнення, локалізації).

У своїй практиці ми використовуємо такі схеми ведення пацієнтів:

Поверхневі (епідермальні) зморшки:

• редермалізація чи поверхневий пілінг + редермалізація.

Дермальні зморшки:

• редермалізація як монопроцедура;
• редермалізація + хімічний пілінг;
• редермалізація + ботулінотерапія + редермалізація.

Дермальні зморшки глибокі:

• редермалізація + ботулінотерапія + контурна пластика + редермалізація;
• редермалізація + пластична операція + редермалізація.

Гравітаційний птоз:

• І стадія: редермалізація – ботулінотерапія – контурна пластика – редермалізація;
• ІІ – ІІІ стадія: редермалізація – пластична операція – редермалізація – ботулінотерапія – редермалізація.

Висновок

Безумовно, результат корекції вікових змін періорбітальної області залежить від правильної оцінки вікових змін (вираженості та ступеня) та комплексного підходу до корекції цих змін.

Запропонована терапевтична програма дозволяє ефективно боротися з різними естетичними проблемами періорбітальної зони. Використання препарату, розробленого спеціально для відновлення шкіри, до складу якого входять гіалуронова кислота і сукцинат, підвищує ефективність процедур і робить їх максимально фізіологічними. Перевагою поєднаного застосування процедур є швидше досягнення результату. Ця програма може використовуватися для корекції інших ділянок особи.

Джерело: KOSMETIK international journal, №4 (46), 2011, стор 66-69