Пацієнт із дисморфофобічним синдромом: як допомогти і не нашкодити?

Logo

Ніхто не ідеальний! Усупереч цьому факту всі ми наполегливо працюємо над собою, боремося з комплексами, щоб відповідати якимось ідеалам зі своєї уяви. Серед пацієнтів є ті, які дуже болісно та не зовсім адекватно сприймають своє тіло, тому важливо їх зрозуміти та постаратися допомогти.

Надія Терещенко , к. псих. н, доцент кафедри психологічного консультування та психотерапії ХНУ імені В. Н. Каразіна, практикуючий психотерапевт (м. Харків)

Тетяна Кисельова , лікар-дерматовенеролог, гістолог, косметолог (м. Харків)


Мало хто з нас повністю задоволений своїм відображенням у дзеркалі. Проте є особливо болісний, крайній ступінь неприйняття власної недосконалості — дисморфофобія. Люди, які страждають на цей розлад, можуть наполегливо концентруватися не тільки на реальних, а й на уявних недоліках.

Дисморфофобія – порушення самооцінки, яке проявляється патологічно нездоровим сприйняттям свого тіла та надмірною стурбованістю його незначним дефектом чи особливістю.

Приклад: людина з нормальною вагою через нав'язаний патерн поведінки може вважати себе повною і не злазити з дієт, доводячи себе до фізичного та нервового виснаження. Дисморфофобічний синдром дуже часто пов'язаний з комплексами або може виникати на грунті явного тілесного дефекту, що турбує людини.

Такі пацієнти не можуть об'єктивно оцінювати себе, тому дуже часто приходять із не дуже здоровими проханнями до фахівців естетичної медицини. У таких випадках дуже важливо відстояти адекватну позицію та попрацювати з клієнтом у психологічному плані, щоб не провокувати прогресування дисморфофобії.

Надійна Терещенко: «Йдеться про об'єктивно уявні дефекти»

У психології ставлення людини до своєї зовнішності у контексті суб'єктивного образу тіла. Образ тіла — це здебільшого уявлення про власну привабливість, свої зовнішні характеристики, враження, яке вони справляють на оточуючих.

Важливий внесок у формування образу тіла роблять два чинники: особливості дитячо-батьківських відносин і соціокультурних стереотипів сприйняття зовнішності. Якщо говорити про вплив сім'ї, важливо наголосити на ролі невербальної комунікації з дитиною: обійми, поцілунки, різні види тактильного контакту. Вони забезпечують вклад у формування позитивного образу тіла. Також важливим є те, як батьки (особливо своєї статі) виявляють ставлення до власного тіла: доглядають, дбають, прикрашають тощо.

Інший аспект впливу сім'ї — вербальна комунікація, що дає прямі негативні установки: «Це у кого такий довгий ніс?», «Втягни живіт, некрасиво!», «Щіки такі пухкі» тощо. Проблема в тому, що у дитини тіло відрізняється від дорослих - воно м'якше, непропорційне і сильно змінюється у процесі розвитку. Але не всі дорослі розуміють це, як і той факт, що навіть нешкідливі «дражнилки» можуть стати травмуючими для дитячої психіки та переродитися на серозні проблеми з самооцінкою в майбутньому.

Вплив соціокультурних факторів пов'язаний із тиском ЗМІ, що пропонують жорсткі стандарти краси та здоров'я, що виключають варіативність зовнішньої привабливості.

Спотворення образу тіла або формування його негативного образу призводять до цілого ряду психологічних та соціальних проблем. Цікаво, що до 5-6 років дівчатка та хлопчики приблизно однаково ставляться до своєї зовнішності, але статистично в міру дорослішання саме дівчатка стають дедалі більше незадоволені собою. Слід зазначити, що згідно з результатами наукових досліджень, більше половини жінок незадоволені своєю зовнішністю, тоді як серед чоловіків цей показник є значно нижчим [1]. Це дуже пов'язано зі стереотипами та особливостями виховання.

Негативний образ зовнішності може призводити до виснажливих спроб змінювати свою зовнішність, що у довгостроковій перспективі призводить до задоволенню.

Етіологія дисморфофобічного синдрому

Спотворення образу тіла може досягати рівня клінічного розладу - дисморфофобії. У Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10) дисморфофобія розглядалася як різновид іпохондричного розладу, у МКХ-11 представлена як окремий тип розладу. Людина, яка страждає на дисморфофобію, переконана в наявності дефекту (-ів) у зовнішності, що вкрай негативно позначається на її соціально-психологічній адаптації та функціонуванні. Відомо, що у таких пацієнтів спостерігається схильність до суїциду та заподіяння собі шкоди – навіть частіше, ніж при депресії чи біполярному розладі.

Зауважимо, що йдеться про об'єктивно уявні дефекти. Часто люди з дисморфофобією мають привабливу зовнішність або мінімальні недосконалості, але вони настільки вірять у свою «потворність», що через нього уникають соціальних контактів. Розглядати себе годинами в дзеркалі, маскувати уявні недоліки, вдаватися до сумнівних косметичних процедур, аж до самоушкодження — це становить рутинне життя людини з дисморфофобією.

Дисморфофобія "не приходить одна" - вона часто поєднується з обсесивно-компульсивним розладом, депресією, порушеннями харчової поведінки, тривожними розладами та іншими психічними порушеннями, наприкінці призводячи до серйозних соматичних порушень.

Тетяна Кисельова: «Дерматологи часто стикаються з аутоагресивним ставленням до тіла»

Нестабільна травмована психіка від постійного невдоволення собою «штовхає» людей на непотрібні процедури та операції, і вони не переймаються тим, що це може нести загрози для їхнього здоров'я. Примітно, що максимальна кількість скарг пов'язана із невдоволенням власною шкірою. Люди, які страждають на дисморфофобію, схильні створювати багатогодинні косметологічні ритуали, які ненадовго знімають тривогу з приводу власної зовнішності. У косметології часто віддають перевагу інвазивним методам, оскільки ставлення до зовнішності часто характеризується агресією та деструктивними тенденціями [2]. Людина не може самостійно зупинитися в «поліпшенні» зовнішності – робота над уявним дефектом перетворює пацієнта на «жертву косметології». Є дані про те, що косметологічне втручання у пацієнтів із схильністю до дисморфофобії не тільки не покращує стан пацієнта, а й може його погіршувати, задовольняючи компульсивну ритуальність та/або підтверджуючи аутоагресивну поведінку.

Негативний образ тіла, незалежно від рівня розладу (субклінічного чи клінічного), потребує спостереження та лікування. У цих випадках дуже ефективна психотерапія, навіть за вираженої дисморфофобії.

Коли людина значною мірою поглинена думками про сприйманий недолік своєї зовнішності, які сторонньому спостерігачеві видаються незначним або не більше, ніж звичайними фізичними варіаціями, і якщо у зв'язку з цим вона відчуває негативні почуття протягом більш ніж 1 години на день, то їй може бути поставлений діагноз «тілесний дисморфічний розлад» або «дисморфофобія».

«Тривожні сигнали» дисморфофобічного синдрому

Дисморфофобія у багатьох випадках буває зосереджена навколо обличчя, особливо часто її прояви пов'язані з виглядом та станом носа, шкіри, волосся, очей, рота, щелепи та підборіддя, іноді зубів, хоча можуть залучати будь-яку іншу частину тіла. Причому занепокоєння часто поширюється більш ніж на одну ділянку тіла. Потворність обличчя або тіла, що сприймається, і уявні дефекти можуть викликати масу повторюваних моделей поведінки.

Крім розглядання себе в дзеркалі протягом дня, відмічені інші циклічні моделі поведінки: фотографування самого себе, дотик до «потворних» частин тіла або контурів шкіри, розпитування інших про оцінку своєї зовнішності, заміна та перегляд гардеробу, надмірні фізичні вправи, надмірний догляд за тілом та застосування макіяжу, звернення до косметичних процедур, використання одягу та інших речей як маскування.

Нерідко у разі дерматологи зіштовхуються з аутоагресивним ставленням до тілу: колупання шкіри, видавлювання запальних елементів, виривання вій і брів, відкушування нігтьової пластини чи шкірного валика. Для практикуючих косметологів та дерматологів одним із основних симптомів є постійна незадоволеність своєю зовнішністю з боку пацієнтів та прохання посилити та зробити процедури більш агресивними під приводом незадоволення від попередніх.

Як допомогти пацієнтам із дисморфофобічним синдромом?

В індустрії краси популярна думка: якщо фізична вада буде якимось чином відкоригована, то емоційний стан пацієнта чудово трансформується і він згодом зможе налагодити своє життя. У разі ментально нестабільного пацієнта це думка помилкова і навіть небезпечна. Різні наукові дослідження свідчать, що люди, які відчувають сильну ворожість стосовно своєї зовнішності, часто сприймають результати будь-якого косметичного втручання як незадовільні, що може позначитися і репутації доктора.

В одному з досліджень 16% людей вказали на погіршення свого стану за результатами косметичних процедур, причому 9 із 25 опитаних учасників були настільки незадоволені, що в результаті перейшли до власноручного виконання косметичних процедур у домашніх умовах [3]. Як тільки пацієнт зменшує або вирішує одну проблему із зовнішністю, він знаходить іншу та зосереджується на ній. Безсумнівно, з цієї причини проекти щодо зовнішності для деяких із них можуть продовжуватись нескінченно.

Люди з діагнозом "дисморфофобія" нерідко відвідують безліч лікарів, звертаючись то до одного фахівця, то до іншого у пошуках того, хто з них буде готовий виконати необхідну процедуру або виписати певний засіб. І найстрашніше, що хтось із фахівців від нестачі досвіду роботи з такими пацієнтами може зважитися на «допомогу» з дуже неприємними наслідками. Це знову ж таки доводить факт важливості комплаєнсу докторів естетичної медицини всередині сфери та зовні – з фахівцями з питань ментального здоров'я.

За досвідом ведення пацієнтів з ознаками дисморфофобії: у жодному разі не варто посилювати їхній невротичний стан, постійно задовольняючи його вимоги агресивних та кардинальних процедур. Автори цієї статті сходяться на думці, що таких пацієнтів краще переорієнтувати на довгострокову дружбу з лікарем, оскільки під бажанням травмувати себе лежить витіснена симпатія до себе та до свого тіла. Сприятливою тактикою з такими пацієнтами є: пропонувати їм турботу про себе, про своє тіло та особу у вигляді підбору домашнього догляду, професійного протоколу приємних доглядових процедур, та не застосовувати хворобливі, травмуючі процедури, наприклад ін'єкційні або агресивні пілінги .

Дуже важливо розуміти, що нерідко головною проблемою пацієнта є зовсім не фізична вада, а ментальний дискомфорт, відчуття себе недостатньо красивим/худим/струнким тощо, яке не можна виправити жодною косметологічною або хірургічною процедурою. Не забудьте нагадувати пацієнтові про його унікальність і любов до себе, яка багато в чому залежить від його ментального комфорту.

Література

1. Gender and Body Image, JC Chrisler & DR McCreary (Eds.), Handbook of Gender Research in Psychology, Springer, p. 153-184.
Гендер та Body Image Rachel M. Calogero and Joel K. Thompson

[2] Дороженок І. Ю., Матюшенко Є. Н., Олісова О. Ю. Дисморфофобія у дерматологічних хворих з фаціальною локалізацією процесу // Російський журнал шкірних та венеричних хвороб. 2014. №1. – С.42 – 47.

[3] Singh AS, Veale D. Understanding and treating body dysmorphic disorder. Indian J Psychiatry. - 2019 Jan; - 61 (Suppl 1): S131-S135.

Читайте також