Мезотерапія: ускладнення та методи вирішення

---

Олександр Радіонов, виконавчий директор, віцепрезидент Української асоціації клінічної та естетичної мезотерапії «Мезотерапія України» (Україна)

---

Мистецтво лікаря полягає саме в тому, щоб підібрати максимально ефективний метод лікування та препарат за мінімальної шкоди для здоров'я пацієнта. При цьому результат має зберігатись тривалий час. Ускладнення, як правило, виникають за низького рівня професійної підготовки, ігнорування правил асептики й антисептики, використання нелегальних та невивчених препаратів. І виникають вони у мезотерапії тим рідше, чим вища кваліфікація й інтелектуальний рівень мезотерапевта.

Небажані явища у мезотерапії

Відразу необхідно зазначити: в мезотерапії не варто плутати такі поняття, як ускладнення і небажані явища. Часто до ускладнень належать такі явища, як больові відчуття, крововиливи та гематоми, судинні реакції, точкові або лінійні ушкодження шкіри, відшарування епідермісу тощо. У практиці мезотерапії це – небажані побічні явища, плата за ті переваги, які надає мезотерапія в лікуванні та профілактиці хвороб, у корекції естетичних недоліків.

Больові відчуття

Фізіологічний біль (короткочасний та помірний больовий вплив) має фізіологічне значення, оскільки стимулює викид катехоламінів, продукцію ендорфінів, соматотропіну, вироблення колагену, ліполіз, поліпшення перфузії й багато іншого). На болючість процедур впливають різні фактори, знаючи які можна уникати деяких явищ.

1. Індивідуальні особливості пацієнта:

• поріг больової чутливості;
• біоритми (пора року, час доби, місячні у жінок тощо);
• наявність або відсутність стресових ситуацій (по медичну допомогу часто звертаються саме під час стресів);
• психоемоційний стан і налаштування на кінцевий результат.

Курс мезотерапії обов'язково слід планувати з урахуванням цих факторів.

2. Похибки у техніці чи необхідність виконання певних технік

У першому випадку може допомогти напрацювання практичних навичок, використання малотравматичних голок та режимів мезоінжектора. У другому – найактуальніші методи анестезії й аналгезії.

3. Місцеве подразнення больових рецепторів лікарськими препаратами

Щоб уникнути цього, необхідно знати мезофармакологію, грамотно застосовувати місцеві анестетики у складі мезотерапевтичних сумішей або практикувати попередню анестезію (анальгезію) для зменшення хворобливості процедури.

Кровотечі, крововиливи, гематоми

Локальні кровотечі та крововиливи – це неминуча реальність ін'єкційних способів введення препаратів (з проникненням через базальну мембрану шкіри, де розташовані судини). Виразність кровотечі та крововиливу залежить від:

• діаметра голки і властивостей судини (що більший діаметр голки, просвіт судини, тиск крові в ній, тим ширша гематома);
• стану згортання та протизгортання систем крові пацієнта;
• стану судинної стінки (проникність судин, ламкість капілярів; у жінок велике значення має період менструального циклу).

При мезотерапії можуть виникати поодинокі або множинні крововиливи, мікрогематоми, які є косметичним дефектом, якщо вони розташовані на відкритих ділянках шкіри. До того ж вони служать потужним стимулом згортання та протизгортання систем крові, імунітету, місцевих ферментативних процесів, процесів репарації, синтезу протеїнів шкіри тощо.

Мінімізувати крововилив можна шляхом:

• правильного виконання технік та методик мезотерапії;
• використання атравматичних тонких голок діаметром 0,26-0,3 мм;
• притискання перфорованих судин до повної зупинки кровотечі, накладання холоду;
• правильного підбору препаратів;
• корекції стану системи згортання крові (скасування антикоагулянтів і антиагрегантів на добу до і на 2-3 години після сеансу мезотерапії);
• зміцнення судинної стінки та зменшення її проникності (ангіопротектори мезотерапевтично та системно);
• корекції загального й локального кров'яного тиску (артеріального та венозного);
• уникнення проникнення голки в поверхневі судини.

Еритеми

Навіть звичайний механічний вплив на шкіру зазвичай провокує зміну кольору шкірних покривів («білий» або «червоний» дермографізм), залежно від переважання впливу симпатичної або парасимпатичної нервової системи у пацієнта. Мезотерапевтичне подразнення рецепторів шкіри – це потужніший стимул, тому судинна реакція простежується практично в усіх пацієнтів.

Часто мезотерапія спричиняє інверсію судинного тонусу (на тлі еритеми – збліднення, на тлі блідості – почервоніння покривів шкіри). Це говорить про регулюючий вплив механічного впливу мезоголки на рецептори нервової та судинної систем, розташованих у шкірі, причому первинний вплив на нервову систему. Використання вазоактивних препаратів дозволяє досягати необхідного результату – розширення чи звуження судин.

Фізіологічна еритема, що виникає при проведенні мезотерапії, зазвичай проходить протягом 20-40 хвилин, за винятком випадків (за показаннями або незнанням) застосування вазоактивних або подразнювальних препаратів. Вазоконстриктори в мезотерапії застосовуються лише за суворими показаннями, оскільки стійке звуження судин може призвести до локальної дистрофії та навіть некрозу шкіри. Патологічні зміни мікроциркуляції потребують лікування, оскільки можуть призвести до патології шкіри та ПШК.

Ускладнення

Ускладнення в мезотерапії можна поділити на такі групи:

• іатрогенні (iatros – «лікар») – спричинені діями медичного персоналу (лікаря без належної кваліфікації, який не дотримується правил антисептики, не має достатнього обсягу знань і практичних навичок у мезотерапії та мезофармакології, не знає особливостей мезотерапевтичного застосування лікарських препаратів), у гіршому випадку – спровоковані діями середнього медичного персоналу або косметологів, які взагалі не мають медичної освіти;
• техногенні – спичинені неправильним використанням обладнання й технік введення;
• фармакогенні – спричинені дією лікарських препаратів;
• змішані.

Крім того, ускладнення можуть бути непрогнозованими та прогнозованими.

Непрогнозовані ускладнення – ті, які неможливо передбачити, а значить, попередити та лікувати. Виникають вони при застосуванні мезопрепаратів сумнівного походження, з невідомим складом, які не зареєстровані як фармпрепарати, не мають офіційного визнання, опису та докладної інструкції.

Прогнозованими ускладненнями слід вважати побічні дії лікарських засобів у випадках ідіосинкразії, передозування або необґрунтованого застосування, але за умови знання їх повного складу (а не тільки основних діючих речовин), оскільки допоміжні компоненти можуть спровокувати небажані реакції – від місцевого подразнення до анафілактичного шоку.

Найгрізніші з можливих ускладнень – це алергічні реакції негайного типу, що загрожують життю пацієнта.

На другому місці стоять інфекційні чи інфекційно-токсичні, а також гістотоксичні (некротичні) ускладнення. Спочатку можуть виникнути місцеві запальні реакції (інфільтрати, лімфангоїти та лімфаденіти, абсцеси, гангрени), а без надання адекватної допомоги – загальні (сепсис, інфекційно-токсичний шок).

Менш небезпечні для пацієнта ускладнення пов'язані з побічними діями ліків. При знанні клінічної фармакології загалом та мезофармакології зокрема фахівець цілком здатний їх спрогнозувати, має можливість їх попередити, а у разі виникнення – ефективно лікувати.

Приклади прогнозованих ускладнень

Некомпетентність – використання трийодтироніну при лікуванні целюлопатії (целюліту, гідроліподистрофії, ожиріння). Часто без попереднього ендокринологічного обстеження та показань застосовують монопрепарати або готові коктейлі, що містять тиреоїдні гормони (трійодтиронін, тріак, тиротрикол).

Можливими наслідками такої терапії можуть стати:

• тиреотоксикоз;
• маніфестація чи прогресування патології щитоподібної залози (зоба, тиреоїдиту);
• пригнічення вироблення власних гормонів;
• вироблення антитіл, які блокують введені ззовні та власні гормони;
• взаємне гальмування секреції ТТГ та посилення секреції тиреостатину (тріак застосовується саме з метою супресії ТТГ);
• синдром скасування.

Які можуть бути наслідки для здоров'я пацієнта за такої терапії (згадаймо, наприклад, випадки з біодобавкою Li Da)?

Передозування – можливе ускладнення при ліполітичній терапії із застосуванням метилксантинів. Більшість пацієнтів добре переносять це лікування, однак у гіпотоніків та астено-невротиків іноді проявляється реакція гіперстимуляції типу симпато-адреналового кризи, тому необхідно враховувати подібні особливості організму пацієнтів та застосовувані ними зовнішні ліполітичні засоби, які часто містять препарати цієї групи.

Застосування препаратів найчастіше немає етіопатогенетичного обгрунтування. Багатьом діючим речовинам приписують дію, яку вони не мають, наприклад тіоколхікозиду – дефіброзуючу, кальцитоніну – ліполітичну тощо. Перш ніж використовувати будь-який препарат, необхідно детально ознайомитися з його складом, механізмом дії, можливими побічними діями, протипоказаннями. Крім того, треба вивчати досвід застосування препаратів іншими фахівцями як в Україні, так і за кордоном.

Використання високомолекулярних речовин. Прагнучи підвищити тургор шкіри, вводять колаген, еластин. Чим це може загрожувати?

1. Алергічні реакції найчастіше спричиняють білки, до яких належать і ці речовини.
2. Надлишок білка, наприклад колагену, провокує підвищене вироблення протеолітичних ферментів, в даному випадку - колагенази, яка руйнує як екзогенний, так і ендогенний колаген (при цьому виникає первинний виражений косметичний ефект, який змінюється наступною дермодистрофією, що веде до залежності від введення білка ззовні).
3. Точкове введення колагену не створює умов для його «правильного» розподілу в сполучній тканині, оскільки він має високу молекулярну масу, що обмежує його дифузію, а в зоні введення в'язкі речовини спричиняють здавлювання кровоносних судин, що призводить до ішемії.

Наступний приклад стосується застосування препарату фосфатидилхоліну (ФГ) , якому приписується ліполітична дія. Насправді він провокує некроз тканин. Локальне застосування ФГ заборонено у всьому світі, навіть у США, де його активно просувають. Використовують його виключно для зменшення локальних жирових відкладень (стеатоми, ліпоми). При великому його введенні виникає некроз тканин, подібний до некрозу від введення в м'які тканини хлористого кальцію. Що відбувається в осередку некрозу? Руйнування тканин, тобто альтерація, є першою стадією запалення, за якою йдуть стадії ексудації та проліферації. Результат такого процесу – утворення сполучної тканини – фіброз і склероз. Що це означає для пацієнта? На початку його турбуватимуть набряк та біль, потім вони зменшаться або пройдуть, можливо, навіть буде видно результат, але процес у ПЖК триватиме. В результаті целюліт згодом знову почне прогресувати, але вже в стадії фіброзування, а отже, згодом доведеться боротися і з набряком, і з фібросклерозом, і зі стеатомами.

Алергічні реакції

Патологічна реакція на лікарський препарат або його компоненти може проявлятися як ідіосинкразія або алергія.

Ідіосинкразія – підвищена чи побічна реакція організму на лікарський засіб або подібну до нього хімічну сполуку внаслідок індивідуальної несумісності з організмом. Досить часто ідіосинкразія має вроджений характер. Такий стан – дозозалежний: що більше доза, то більше виражена реакція.

Алергія – підвищена чи побічна реакція організму на повторний прийом лікарського засобу або його компонентів. На відміну від ідіосинкразії, алергія, як правило, має набутий, а не вроджений характер. Алергія – це змінена форма імунної відповіді, яка проявляється у розвитку специфічної підвищеної чутливості організму до чужорідних речовин різного складу та походження (алергенів) внаслідок попереднього контакту з цими речовинами. Формуванню алергії сприяють хімізація побуту, промисловості, сільського господарства, лікарські засоби, великі масштаби імунопрофілактики, підвищення споживання тваринного білка тощо. Алергенами можуть виступити хімічні речовини будь-якої природи, які при попаданні в організм спричиняють сенсибілізацію до них. На відміну від ідіосинкразії, алергічна реакція може розвинутись при попаданні в організм навіть дуже малої кількості алергену. Описано випадки розвитку анафілаксії під час проведення внутрішньошкірних алергічних проб.

У розвитку алергічних реакцій виділяють три стадії:

1. Сенсибілізація. У у відповідь потрапляння у організм алергену виробляються антитіла. Цей процес пребігає близько двох тижнів. Накопичення достатньої реакції кількості антитіл при повторному потраплянні в організм алергену призводить до розвитку наступної стадії – дозволу.

2. Дозвіл. Виникає як реакція на повторне влучення алергену або іноді на той алерген, який зберігається в організмі понад два тижні. Це стадія клінічних проявів, які можуть відбуватися за двома типами:

• гіперчутливість негайного типу, ГНТ – від кількох секунд до 6 годин,
• гіперчутливість сповільненого типу; ГСТ – 24–48 годин;

3. Десенсибілізація. Повернення до нормальної реактивності може відбуватися спонтанно і настає саме собою після усунення дії алергену або штучно після курсу введення алергену в мікродозах (дрібної десенсибілізації).

Речовини білкової природи (вакцини, сироватки, чужорідні імуноглобуліни, білкові препарати, декстрани) є повноцінними антигенами і спричиняють в організмі утворення антитіл, а потім вступають з ними в реакцію. Більшість лікарських препаратів – гаптени, які набувають антигенних властивостей лише після з'єднання з білками сироватки крові чи тканин. Алергічну реакцію можуть спричинити будь-які препарати, у тому числі антиалергічні засоби та глюкокортикоїди. Нижче ймовірність розвитку алергічних реакцій при прийомі лікарських речовин внутрішньо, ризик підвищується при внутрішньом'язовому введенні, стає ще більшим при внутрішньовенному введенні і досягає максимального рівня при внутрішньошкірному введенні препаратів. Алергічні реакції різняться за швидкістю їх розвитку.

Першу групу складають реакції, що виникають іноді миттєво або протягом першої години після потрапляння ліків до організму:

• анафілактичний шок;
• гостра кропив'янка;
• набряк Квінке;
• бронхоспазм;
• гостра гемолітична анемія.

До другої групи належать алергічні реакції підгострого типу, що розвиваються протягом першої доби після введення ліків:

• агранулоцитоз;
• тромбоцитопенія;
• макулопапульозна екзантема;
• лихоманка.

Третю групу складають реакції затяжного типу, що розвиваються протягом кількох діб або навіть тижнів після введення ліків:

• сироваткова хвороба;
• алергічні васкуліт та пурпура;
• артралгії та поліартрити;
• лімфаденопатії;
• ураження внутрішніх органів (алергічний гепатит, нефрит, міокардит тощо).

Клінічні прояви залежать від локалізації сенсибілізованих тканин: у разі епітелію бронхів – напад бронхіальної астми, епітелію гортані – набряк гортані, шкіри – кропив'янка тощо. Найнебезпечнішими для життя та здоров'я пацієнта є алергічні реакції негайного типу і серед них – анафілактичний шок, набряк Квінке та астматичний статус.

Тактика мезотерапевта

Щоб запобігти появі ускладнень при мезотерапії, важливо розуміти глибинні процеси та ретельно підготуватися до курсу процедур.

Для попередження алергічних і гістотоксичних реакцій, перш за все, необхідно ретельно зібрати алергологічний анамнез та провести алергічні проби. З числа лікарських засобів варто вибирати найменш алергенні, уникати поліпрагмазії (одночасного призначення безлічі лікарських засобів), враховувати хімічну будову й можливі перетворення у складі суміші. Для ін'єкцій необхідно використовувати лише препарати з вивченими властивостями та тканинною переносимістю.

Процедурний кабінет має бути оснащений обладнанням та медикаментами для надання допомоги, інструкціями з надання долікарської та лікарської допомоги, розташованими у зручному для читання місці.

Також слід зазначити, що пацієнт має перебувати в установі щонайменше 40–60 хвилин після введення препаратів.

При підозрі на алергічну реакцію необхідно припинити сеанс і проводити динамічний нагляд. За підтвердженням підозр приступити до надання медичної допомоги, паралельно викликавши бригаду швидкої допомоги.

Необхідно підготувати інформацію про введені препарати (комерційна назва препарату/препаратів, склад комбінації, діючі речовини та додаткові компоненти, дати випуску, серійні номери медикаментів, введені дози, способи введення, результати внутрішньовенної алергічної проби тощо).

Хоча в мезотерапії важкі алергічні реакції зустрічаються вкрай рідко, лікар має бути готовий до надання невідкладної медичної допомоги, а пацієнт поінформований про можливі наслідки мезотерапії (не тільки про ускладнення, а й про можливі гематоми та болючість процедури), поведінку в період реабілітації тощо.

При обтяженому алергологічному анамнезі слід досліджувати кров на загальний рівень IgE. Його підвищення (іноді у 20–40 разів) – привід для детальнішого обстеження. Враховуючи, що антитіла виробляються протягом двох тижнів після першого введення алергену, доцільно проводити внутрішньовенну пробу двічі, з інтервалом у два тижні. У мезотерапії в/к алергічну пробу варто проводити на внутрішній поверхні передпліччя готовою сумішшю, без розведення, оскільки розведення не виключить виникнення алергічної реакції, а використовуючи готову суміш, можна зробити висновки про гістологічну переносимість.

Таким чином, для зменшення побічних явищ і щоб уникнути ризику ускладнень, необхідно зробити акцент на такому:

1. Фахівець, який практикує мезотерапію, повинен мати вищу медичну освіту, необхідні знання в галузі мезотерапії, клінічної фармакології, медицини в цілому.
2. Проводити сеанси необхідно у спеціально обладнаному приміщенні, де є все необхідне для надання невідкладної допомоги.
3. Допустимо застосування тільки зареєстрованих препаратів з відомими складом і механізмом дії, можливими побічними ефектами, що дає можливість попередити, а за необхідності й лікувати ускладнення.
4. До лікування необхідно детально обстежити пацієнта з метою виявлення показань та протипоказань до використання тих чи інших препаратів.
5. Необхідно ретельно збирати алергологічний анамнез і проводити алергологічне обстеження.
6. Мезотерапевт має дотримуватися правил асептики й антисептики, досконало володіти методиками й техніками мезотерапії.

Грамотна тактика спеціаліста, його професіоналізм і досвід допоможуть мінімізувати можливі ускладнення та небажані наслідки у мезотерапії.

---

Вперше опубліковано: KOSMETIK international journal, №1(39), 2010