Хронічний дерматоз: особливості догляду за волосистою частиною голови

Катерина Бардова, Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика (Україна)

Себорейний дерматит

Це хронічне запальне захворювання шкіри з рецидивуючим перебігом, пов'язане з якісною та кількісною зміною шкірного сала. Найчастіше розвивається в областях, багатих сальними залозами: на обличчі, грудях, у міжлопатковій ділянці та на волосистій частині голови.

Етіологія та патогенез цього захворювання досі невідомі. Внаслідок спадкової схильності, гормональних порушень, нейрогуморальних, обмінних та імунних змін відбувається якісна та кількісна зміна шкірного сала, а також порушення бар'єрної функції шкіри, що призводить до активації умовно-патогенної флори та розвитку на шкірних покривах висипань, характерних для даної патології.

В даний час важлива роль в етіології себорейного дерматиту приділяється ліпофільному дріжджоподібному грибу Pityrosporum ovale (Malassezia furfur), який є умовно-патогенним мікроорганізмом, що мешкає в роговому шарі епідермісу, і постійним компонентом мікрофлори здорової шкіри у більшості. Мікрофлора волосистої частини голови в нормі містить 30-50% P. ovale, при лупі це число зростає до 75%, а при середніх та тяжких формах себорейного дерматиту концентрація P. ovale досягає 90%. Деякі автори схиляються до думки, що себорейний дерматит – це реакція гіперчутливості на цей вид грибка.

Велике значення у розвитку себорейного дерматиту відіграють захворювання внутрішніх органів, насамперед захворювання ендокринної системи. Сальні залози є простими альвеолярними залозами із голокриновим типом секреції. Вони починають працювати ще у внутрішньоутробному періоді. У дітей грудного віку вони повністю сформовані та розвинені. Себорейний дерматит вперше проявляється в неонатальному періоді і може розглядатися як реакція на стимуляцію гормонами матері, що самостійно дозволяється і не потребує лікування. У пубертатному періоді сальні залози збільшуються в розмірах, підвищується їхня секреторна активність, що досягає максимуму до 18-25 років. Саме у цей період спостерігається наступний пік розвитку захворювання.

Той факт, що чоловіки хворіють на себорейний дерматит частіше, підтверджує припущення, що діяльність сальних залоз перебуває під контролем андрогенів. Продукцію шкірного сала у чоловіків стимулюють тестостерон, дегідроепіандростерон та андростендіон. У жінок на продукцію шкірного сала впливає навіть незначне підвищення рівня андрогенів, що циркулюють.

Відомо, що у пацієнтів із захворюваннями центральної та вегетативної нервової системи, а також на тлі емоційних стресів себорейний дерматит розвивається частіше, протікає важче та погано піддається лікуванню.

Деякі автори звертають особливу увагу на стан шлунково-кишкового тракту (незбалансоване харчування, зниження моторики, зміна ферментативної активності шлунка та кишечника), наявність осередків хронічної інфекції та негативний вплив зовнішнього середовища (використання лужних миючих засобів).

Розрізняють три клінічні форми себорейного дерматиту:

• для сухої форми себорейного дерматиту характерна поява на шкірі волосистої частини голови дрібних борошноподібних білих лусочок. Іноді лущення може набувати великопластинчастого характеру, але без ознак видимого запалення. У хворих часто відзначається стоншення та порідіння волосся. Суб'єктивно хворі скаржаться на почуття печіння та свербіж;
• для жирної форми характерна поява великопластинчастих лусочок жовтуватого кольору на тлі надлишкового саловиділення. Волосся при цій формі жирне, блискуче, склеюється в пасма;
• для змішаної форми характерна поява запальних плям рожево-жовтуватого кольору, з чіткими межами та лущенням.

Контактний дерматит

Це запальне захворювання, викликане безпосереднім контактом шкіри з дратівливим агентом. Воно може бути викликане як імунними, і неиммунными механізмами. У першому випадку ми говоримо про алергічний контактний дерматит, у другому – про простий контактний дерматит. Простий контактний дерматит викликають речовини, що мають подразнювальну дію.

Найчастіше виникнення контактного дерматиту пов'язане з неправильним застосуванням або низькою якістю фарб для волосся та продуктів для догляду, а також після використання деяких шампунів або засобів для лікування педикульозу. Клінічна картина контактного дерматиту на шкірі волосистої частини голови представлена незначною гіперемією та лущенням.

Псоріаз

Це хронічний дерматоз мультифакторної природи, що характеризується порушенням кератинізації та гіперпроліферацією клітин епідермісу з подальшим розвитком запалення в дермі.

Псоріаз часто розвивається на волосистій частині голови і в такому ізольованому вигляді може існувати досить довго. Часто першим проявом його служить рясне лущення без виражених запальних змін на шкірі. У диференціальній діагностиці з себорейним дерматитом (якщо лікар не має сімейного анамнезу) допомагає відсутність порідіння волосся або облисіння, незважаючи на багаторічну наявність лущення волосистої частини голови, і появи бляшкових елементів, що мають ряд особливостей порівняно з висипаннями, розташованими на інших ділянках тіла. При псоріазі їх межі менш чіткі, ніж обриси вогнищ на тулубі, вони вкриті сірувато-жовтими лусочками, які прилягають щільніше, у зв'язку з чим псоріатична тріада не завжди має класичний вигляд і замість точеної кровотечі може утворюватися поверхня, що мокне.

Характерними ознаками псоріазу волосистої частини голови, на підставі якого його можна диференціювати від себорейної екземи, є ураження шкіри на кордоні з волосистою частиною голови, так звана псоріатична корона, відсутність випадання волосся, менша схильність до фолікулярного розташування елементів, більша сухість лусочок, рідкісне виникнення лущення. Також при диференціальній діагностиці псоріатичних висипань від себорейної екземи слід враховувати колір висипань (при себорейній екземі він буде більш жовтим), розпливчастість вогнищ, мокнутие, особливо після розчісування, частіше виникнення свербежу, відсутність псоріатичної тріади. Потрібно враховувати і сімейний анамнез.

Деякі автори виділяють особливу форму – себопсоріаз, яку розглядають як перехідну форму між псоріазом та себорейним дерматитом або як поєднання двох патологій. Своєрідні псоріатичні висипання на інших себорейних ділянках шкіри – на обличчі та ділянці грудини, особливо у осіб, схильних до себореї. Для неї характерно наявність бляшок з важко відокремлюваними лусочками, але вони мають більш жирну консистенцію і жовте фарбування, також характерна велика схильність до ексудації, не настільки чіткі межі, як при звичайних бляшкових формах.

Себорейний дерматит та псоріаз є хронічними дерматозами, тому поряд із системним лікуванням необхідно використовувати місцеві препарати.

Особливості догляду та лікування

Основу догляду за шкірою волосистої частини голови та волоссям становить підтримання їх чистоти:

• не рекомендується використовувати мило, а також шампуні з аніонактивними поверхневими речовинами, оскільки вони призводять до набухання лусочок волосяної кутикули, внаслідок чого волосся сплутується і важко розчісується;
• не рекомендується використовувати фен, так як це призводить до посилення саловиділення, а також зачісувати волосся в протиприродний для них бік, перетягувати його в тугі «хвости»;
• фарби для волосся під час загострення категорично заборонені.

Для лікування захворювань шкіри волосистої частини голови, що супроводжуються явищами десквамації, показано використання комбінованих засобів, в першу чергу лікувальних лосьйонів, мазей, кремів і шампунів, дія компонентів яких спрямована на відлущування оріговуючого епідермісу, а також на нормалізацію процесів кератинізації.

Крім того, у період ремісії велике значення має догляд за шкірою волосистої частини голови. З цією метою найбільш доцільно використовувати шампуні з спрямованою дією, з антимікотичним і ефектом, що відлущує.

Активні добавки, завдяки яким досягається потрібний ефект, за механізмом дії можна розділити на окремі групи: протигрибкові, кератолітики, цитостатики, кортикостероїди, протисвербіжні та протизапальні засоби. Зокрема, кортикостероїди зазвичай призначаються при себорейній екземі та тяжких формах себорейного дерматиту.

Активні речовини: хто є?

Застосування лікувальних шампунів насамперед запобігає зростанню грибів, уповільнює швидкість поділу базальних клітин, скорочує лущення шкіри, знижує виділення шкірного сала. Для підвищення ефективності до складу лікувальних шампунів запроваджується кілька активних речовин, які впливають на механізми посилення десквамації.

Як кератолітиків застосовуються саліцилова та гліколева кислоти, папаїн. Ці компоненти регулюють процес кератинізації базальних епідермоцитів, уповільнюючи швидкість їхнього поділу. Також з цією метою використовуються цинку пірітіонат, дисульфід селену, дьоготь, октопірокс, циклопірокс, іхтіол, дьоготь, сірка.

Серед безлічі протигрибкових інгредієнтів у складі шампунів перевага надається тим, які здатні накопичуватися в епідермісі, а також мають протизапальну та кераторегулюючу дію. З протигрибкових препаратів, що відповідають цим вимогам, чудово зарекомендували себе кетоконазол, клотримазол, клімбазол, міконазол, циклопірокс, піроктоноламін, дисульфід селену, пірітіонат та тіосаліцилат цинку.

Найчастішим компонентом лікувальних шампунів є кетоконазол. Основний механізм його дії – порушення синтезу ергостерину мембрани, що забезпечує фунгістатичний ефект. Шампуні на основі кетоконазолу безпечні та дозволяють створити високу локальну концентрацію антимікотика в області ураження шкіри та волосся. Однак у деяких випадках відзначається толерантність щодо нього. Кетоконазол використовується у складі препаратів у формі шампунів "Нізорал", "Себозол", "Дермазол", "Кеназол", "Кето плюс" та ін.

Окрім протигрибкових лікарських субстанцій, у шампунях ефективно використовуються косметичні субстанції.

Пірітіонат цинку має помірну фунгістатичну активність, крім того, гальмує зростання грампозитивних і грамнегативних бактерій, має виражені антимікотичні, антибактеріальні та протизапальні властивості.

Точний механізм протизапальної дії солей цинку до кінця поки що не вивчений. Припускають, що під дією цинку знижується виділення медіаторів запалення інтерлейкіну-I та інтерлейкіну-IV. Ряд дослідників стверджує, що при більшості дерматозів в епідермісі та сосочковому шарі дерми знижено рівень цинку.

Циклопірокс має фунгіцидну дію (наприклад, на гриби роду Malassezia циклопірокс має фунгіцидну дію через три хвилини після початку контакту).

Клімбазол, дисульфід селену і березовий дьоготь, що є продуктом сухої перегонки кори берези, мають дезінфікуючу, інсектицидну та місцевоподразнювальну дію за рахунок вмісту фенолу, толуолу, ксилолу, смол та інших речовин. Дьоготь і іхтіол, які є кераторедуцірующими засобами, нормалізують цикл оновлення клітин і мають помірну протигрибкову дію. Також відомо, що дьоготь знижує проліферацію кератиноцитів та зменшує інфільтрацію. До побічних ефектів відноситься підвищена світлочутливість, а з урахуванням застосування в амбулаторних умовах і, зокрема, в косметології слід відзначити характерний запах і тенденцію до незначного фарбування волосся в помаранчевий колір, що обмежує використання дьогтю.

Багато лікувальних шампунів містять саліцилову кислоту, яка пригнічує секрецію сальних і потових залоз. У низьких концентраціях вона має кератопластичну дію, а у високих – кератолітичну. Саліцилова кислота має слабку протимікробну активність, поряд з дьогтем бере участь у процесі відлущування клітин з поверхні шкіри. Традиційно для лікування хронічних дерматозів, що супроводжуються лущенням, застосовуються комбіновані рецептурні прописи, що містять саліцилову кислоту та антимікробні препарати.

Досить ефективним є використання витяжок з лікарських рослин, у тому числі ефірних олій, що мають цілий комплекс дій. Так, ефірні олії кипарису, ялівцю, розмарину, евкаліпту, чайного дерева, каяпута мають протигрибкову, протизапальну та протисвербіжну дію, а також уповільнюють поділ кератиноцитів.

При локалізації патологічного процесу в області волосистої частини голови найбільш зручною формою лікування та догляду є застосування лікувального шампуню, який має вирішувати такі завдання:

• пригнічувати зростання дріжджових грибів;
• усувати лущення;
• мати антипроліферативну дію.

Ні монографні препарати (дьоготь, саліцилова кислота, сульфід селену, цинку пірітіон, сірка), ні немонографні (клімбазол, октопірокс, кетоконазол) не здатні окремо вирішувати всі поставлені завдання.

В останні роки на аптечних полицях з'явилася велика різноманітність лікувальних шампунів, які створені з урахуванням особливостей характеру ураження волосистої частини голови, типу та стану волосся (сухі, нормальні, жирні, пофарбовані тощо). Щоб лікування було не тільки ефективним, а й забезпечувало стійкий результат, необхідно дотримуватися інструкцій щодо застосування препарату. Насамперед це стосується часу експозиції, інакше активні інгредієнти шампуню не зможуть дати необхідного ефекту. Активне лікування лупи продовжується протягом 3-6 тижнів, після чого шампуні необхідно поступово скасовувати.

***

Таким чином, призначення догляду за волосистою частиною голови хворим на хронічні дерматози має бути диференційованим, патогенетично обґрунтованим, що має важливе практичне значення у разі тривалої терапії, з метою подовження періоду ремісії та покращення якості життя пацієнтів.

Вперше опубліковано: Les Nouvelles Esthetiques Україна, №5 (87), 2014