Целюліт як актуальна проблема: поширеність, патогенез, локалізація

---

Катерина Бардова, лікар-дерматовенеролог вищої категорії, косметолог, к.м.н., Національний університет охорони здоров’я імені П. Л. Шупика,доцент кафедри дерматовенерологіі, алергології, клінічної та лабораторної імунології

---

Низка чинників зробили проблему целюліту актуальною в наші роки. Головна з них полягає в тому, що все більше жінок починають вживати сумнівні препарати, харчові добавки, напівфабрикати та гормональні контрацептиви. У боротьбі зі стресом вони починають споживати алкогольні напої, каву та чай у великій кількості, курити, що призводить до зміни гормонального фону організму жінок.

Бурхливий розвиток естетичної медицини останніми роками, різке зростання вимог до зовнішнього вигляду і фігури жінок призвели до того, що целюліт посідає одне з головних місць за звертаннями до клінік косметології.

У зв’язку з тим, що целюліт розвивається лише у жінок, деякі автори схильні вважати його вторинною статевою ознакою. Хоча ця точка зору здається сумнівною іншими авторами, які вважають, що целюліт зустрічається й у чоловіків, але через особливості будови сполучнотканинного каркасу шкіри, в якому колагенові волокна (як більш стійкі) превалюють над еластиновими та менш вираженою підшкірно-жировою клітковиною, у них цей косметичний недолік менш виражений.

Целюліт — це естетичний недолік, обумовлений нерівномірним відкладенням жиру, послабленням тонусу шкіри, застійними явищами циркуляції крові та лімфи. Аби зрозуміти патогенез целюліту, необхідно повторити базові поняття про будову та функції жирової тканини.

Патогенез целюліту

Ембріологія жирової тканини вивчена менше за інші тканини та органи. Але відомо, що примітивна жирова тканина визначається вже на четвертому місяці вагітності. Жирова клітина — адипоцит — відповідає за синтез та накопичення жиру. Протягом першого ріку життя адипоцити збільшуються в розмірі втричі та продовжують ділитися та рости до п’ятирічного віку. Після цього жирові клітини не здатні до ділення і можуть тільки збільшуватись у розмірі. Кінцева кількість адипоцитів дорослої людини зумовлена генетично та суто індивідуальна, тому зовнішній вигляд кожного з нас залежить лише від збільшення в розмірі фіксованої кількості адипоцитів.

Функціонування адипоцитів детерміновано гормональними впливами катехоламінів, що стимулюють ліполіз. Крім катехоламінів, ліполіз стимулюють глюкагон, АКТГ, СТГ, тироксин. Естрогени та пролактин продукуються аденогіпофізом, чинять загальну анаболічну дію і в такий спосіб сприяють активації ліпогенеза. Гіпертрофовані адипоцити значно ускладнюють мікроциркуляцію і лімфообіг, що призводить до набряку інтерстицію та фіброзу волокон сполучної тканини. Створюється замкнуте коло, яке ще більше знижує метаболізм у жировій тканині. Зміни ендокринної регуляції, спричинені іншими гормонами, також можуть створювати додатковий фон для ускладнення процесу. Зокрема, гіпотиреоз, що супроводжується зменшенням рівня тироксину і трийодтиронину, призводить до накопичення глікозаміногліканів і води в підшкірно-жировому шарі та власне шкірі (мікседема або слизовий набряк). Порушення рівноваги в ренин-ангіотензин-альдостероновій системі призводить до порушення водно-мінеральної рівноваги, як наслідок відбувається погіршення мікроциркуляції, зміна осмотичного тиску, внутрішньоклітинного набряку та набряку інтерстиція. Усі ці зміни провокують ускладнення метаболізму в проблемних зонах.

Важливу роль у патогенезі целюліту відіграють мінералокортикоїди. Адипоцити мають два види адренорецепторів — альфа-2 та бета-1. Бета-1 відповідають за ліполіз, альфа-2 блокують ліполіз та є прямим антагоністом бета-1 рецепторів. Альфа-2 рецептори є в великій кількості й найбільш функціонально активні в ділянках вираженого відкладення жиру: зовнішня поверхня кульшового суглобу, внутрішньої поверхні колінного суглобу. Імовірно, це може пояснити резистентність цих жирових відкладень до різних дієт. Крім цього, адипоцити глибоких шарів більш чутливі до вуглеводів та утилізують їх швидше, ніж поверхневі шари. Таким чином, жирові клітини глибоких шарів збільшуються швидше поверхневих. Внаслідок цього, зокрема, при ліпосакції, ефект виникає лише при маніпуляціях у глибоких шарах та пояснює, чому дієти не сприяють поліпшенню зовнішнього вигляду шкіри.

Жирова тканина людини здебільшого складається з білої жирової тканини, яка в нижній третині передньої черевної стінки, на сідницях та стегнах створює підшкірно- жировий шар, а також у брижейці, сальнику та ретроперитоніальній ділянці. Важливою її функцією є накопичення і мобілізація ліпідів, вона також є депо води, енергетичним депо; має терморегулюючу та механічну функції; є носієм жиророзчинних вітамінів і деяких токсичних для організму сполук, наприклад, засобів для наркозу, що будь-коли застосовувались, та інших жиророзчинних препаратів; бере участь у синтезі деяких гормонів і синтезі клітинних мембран. Товщина жирової тканини коливається на різних ділянках тіла від 0,2 мм на повіках до кількох сантиметрів на спині.

Крім білої жирової тканини, є ще бура жирова тканина, яка відіграє важливу роль у терморегуляції новонароджених, а у дорослих її функції до кінця не визначені. Розташована вона в ділянках щитоподібної залози, лопаток, за грудниною та під шкірою вздовж хребта.

Розподіл жиру залежить від статі, віку, расової приналежності. Як правило, жінки мають пропорційно більш високий відсоток жирової тканини від ваги тіла, ніж чоловіки, що проявляється в більш товстому шарі підшкірно-жирової клітковини. Типовим для жінок є відкладення жиру в ділянці верхньої третини зовнішньої та внутрішньої поверхні стегон, сідниць, нижньої третини тулуба. У чоловіків жир накопичується більш рівномірно по всій поверхні тулуба, що проявляється збільшенням живота, потовщенням торсу, шиї, потилиці.

Розподіл жиру також залежить від віку: новонароджені та діти до п’яти років мають значно меншу кількість адипоцитів, ніж дорослі, в середньому на 20%. З віком зазначається прогресивне збільшення кількості жиру в ділянці живота як за рахунок підшкірного, так і вісцерального жиру . І навпаки, на нижніх кінцівках кількість підшкірного жиру зменшується, але збільшується об’єм міжм’язового та внутрішньом’язового жиру. Расові відмінності зон накопичення жиру теж є: у темношкірих людей визначається значне відкладення жиру в ділянці сідниць, що пов’язане з характерним для цієї раси поперековим лордозом.

Усі ці особливості будови та патогенез необхідно враховувати при призначенні методів корекції фігури.

Засоби діагностики на сьогодні складно назвати багатими — основною залишається пальпація, але вона потребує достатнього досвіду і є малоінформативною. Більш детальну картину дає метод контактної термографїї.

Розрізняють чотири стадії розвитку целюліту.

1 стадія — затримка рідини в організмі, незначний набряк тканин, зовнішні зміни помітні тільки при взятті шкіри у складку.

2 стадія — більш виражений набряк, посилення вироблення колагенових волокон, пальпуються поодинокі вузлики, зовнішньо легка рельєфність.

3 стадія — посилення вироблення колагенових волокон призводить до утворення капсули навколо адипоцитів, посилюється набряк, пальпуються численні дрібні та середні вузлики, порушена больова і тактильна чутливість у зоні ураження.

4 стадія — утворення подвійної фіброзної капсули, численні вузлики різних розмірів, ділянки западіння та затвердіння, болючість при пальпації, порушення чутливості та зміни температури в зоні ураження.

Всі ці відмінності необхідно враховувати при виборі засобів лікування.

Корекція стану

Програми лікування та профілактики целюліту мають бути етіопатогенетичними, індивідуалізованими, комплексними та послідовними. При побудові таких програм необхідно враховувати стадію розвитку патологічного стану, вік пацієнта та наявність супутньої патології, тип жирових відкладень і визначення прoблемних зон з обов’язковими вимірами. У разі необхідності перед початком лікування варто проконсультуватись з ендокринологом, гінекологом та провести необхідні клінічні дослідження. Також для досягнення максимального ефекту потрібно дотримуватись деяких умов, а саме: позитивного настрою жінки, регулярності виконання процедур, необхідного домашнього догляду, дотримання відповідної дієти.

Програма корекції целюліту займає в середньому три тижні та складається з антицелюлітної дієти й лікувальних фізичних факторів, які мають вазоактивну, лімфодренуючу, ліполітичну та дефіброзуючу дію. Обов’язковими компонентами є дієта і засоби вазоактивної та лімфодренуючої дії, додатковими — ліполітичні та дефіброзуючі засоби.

Антицелюлітна дієта спрямована на виведення з організму токсинів і неутілізованих метаболітів. Протягом двох тижнів необхідно відмовитись від споживання хліба та продуктів з борошна вищого ґатунку, вершкового масла, молока та жирних молочних продуктів, напівфабрикатів і смажених продуктів, яєць, спиртних напоїв та розчинної кави. Замість цього необхідно ввести в раціон натуральні фрукти й овочі, нешліфований рис, вівсяні та пшеничні пластівці. Енергетична цінність раціону не має перевищувати 1200-1500 ккал.

Про програми корекції фігури та боротьби з целюлітом поговоримо в наступній публікації.