Зайва вага та її небезпечні наслідки: дослідження й рекомендації

Рясне харчування призводить до перевантаження шлунково-кишкового тракту та анатомічних його змін: збільшення розмірів тонкої кишки, абсолютна вага якої збільшується на 20-40%. Все це спричиняє спочатку підвищення перетравлюваності їжі, потім, навпаки, її зменшення. Функція шлунково-кишкового тракту змінена більш ніж у 55% ​​хворих на ожиріння. Встановлено, що у 64% хворих спостерігається підвищення секреторної функції шлунка та розвиток хронічного гастриту.

Печінка – життєво важливий орган, який стоїть на варті нашого організму. Особливість роботи печінки полягає в тому, що, фільтруючи кров та очищаючи її від різноманітних токсинів, вона утворює жовч. А накопичується жовч між прийомами їжі в жовчному міхурі. При ожирінні порушується робота печінки та жовчного міхура, що призводить до збільшення концентрації холестерину в жовчі та створюються умови для утворення каменів у жовчному міхурі.

Жировий гепатоз

Внаслідок загального ожиріння частина клітин печінки зазнають жирового переродження (жировий гепатоз), тобто заповнюються жиром. Пропорційно до кількості змінених клітин печінки знижується здатність печінки в цілому виконувати свої численні функції. При цьому порушується не тільки здатність клітин печінки, що залишилися, виробляти жовч. Дуже погано інше – порушується очищення крові від токсинів, холестерину, канцерогенів тощо. А це призводить до інших, не менш небезпечних захворювань. Найчастіше виникають гострі захворювання, загострюються хронічні, активно розвивається атеросклероз судин, збільшується ймовірність розвитку онкологічних захворювань.

Останнім часом лікарі-гастроентерологи відзначили безрадісну тенденцію: при діагностичному обстеженні все частіше трапляються ситуації, коли при дослідженні крові у пацієнта виявляється підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ – АСТ та АЛТ). Це підвищення свідчить про порушення нормального функціонування клітин печінки. При цьому часто людина не зловживає алкоголем, не страждає на вірусні захворювання печінки. Як з’ясувалося, в основі проблеми лежить саме ожиріння. Воно представлене як видимим збільшенням маси тіла, і невидимим ожирінням внутрішніх органів. При цьому частина маси клітин внутрішніх органів замінюється жировою тканиною, яка, безумовно, є доброякісною, хоч і не виконує своїх функцій. Все це вірно і щодо печінки.

За даними сучасних досліджень, важливою ланкою у розвитку жирового гепатозу виявився вплив зовнішніх факторів ризику: висококалорійна дієта, низька фізична активність, порушення мікрофлори кишківника. При порушеній мікрофлорі в тонкому кишківнику в кілька разів збільшується зростання бактерій, разом з цим збільшується активність бактеріальних антигенів, що надходять із кровотоком до печінки. Антигени активізують складні механізми впливу на клітину печінки, які сприяють блокуванню інсуліносприймаючих рецепторів. Зниження чутливості клітин внутрішніх органів до інсуліну призводить до ще більшої маси тіла, що порушує нормальне функціонування органів та систем. Зрештою, це призводить до загибелі клітин печінки (гепатоцитів).

Що стосується клітин печінки, описане явище чітко відображає біохімічний аналіз крові. Що більше рівень трансаминаз (АСТ, АЛТ), то більше виражена руйнація клітин печінки – цитоліз. При ожирінні цитоліз перебігає у печінці повільно, роками. Щоб унеможливити ризик розвитку цитолізу за відсутності видимих ​​ознак, необхідно періодично (1 раз на пів року) проходити планове обстеження. Біохімічний аналіз крові виявить наявні порушення навіть на ранніх стадіях захворювань. За потреби будуть проведені розширені тести. Чим раніше виявлено порушення, тим більше шансів упоратися із захворюванням.

З метою профілактики необхідно виключити передусім чинники, що ушкоджують печінку, зокрема алкоголь, проводити лікування чи профілактику ожиріння, порушень вуглеводного жирового обміну, підвищення холестерину.

Гормони, повітря та вода

Ожиріння, особливо абдомінальне – головний фактор ризику розвитку цукрового діабету ІІ типу (ЦД ІІ типу).

Цукровий діабет ІІ типу є однією з найважливіших проблем сучасної медицини, що пов’язано як з поширеністю, що неухильно зростає, так і з високою частотою і тяжкістю ускладнень цього захворювання. Вісцеральне ожиріння відіграє важливу роль у розвитку інсулінорезистентності (недостатня відповідь клітин організму на інсулін за його достатнього вмісту в крові). У зв’язку з недостатньою дією інсуліну відсоток глюкози у крові підвищується. Це, своєю чергою, впливає на виділення (секрецію) інсуліну та чутливість тканин до нього, що замикає порочне коло у розвитку цукрового діабету ІІ типу.

Цукровий діабет ІІ типу, як правило, розвивається повільно, нерідко вперше його виявляють при зверненні до лікаря з приводу свербежу, фурункульозу, інших захворювань. У низці  випадків цукровий діабет ІІ типу виявляють, коли пацієнт звертається з приводу таких ускладнень:

• порушення зору, катаракта;
• захворювання периферичних судин (ангіопатії);
• порушення функції нирок;
• імпотенція чи еректильна дисфункція.

При ожирінні виражені порушення функції органів дихання. Життєва ємність легень може значно знизитися порівняно з нормою, що залежить не тільки від зміни кордонів та здавлювання легень, а й від утрудненого дихання, пов’язаного з порушеннями обмінних процесів у легеневій тканині. У зв’язку з ожирінням легень порушується газообмін, послаблюється вентиляція. Це призводить до недостатнього кровопостачання легеневої тканини, ураження ділянок легень мікроорганізмами. Хворі на ожиріння часто і довго хворіють на гострі респіраторні захворювання (ГРЗ), грип, бронхіт, пневмонію тощо. Лікування лікарськими препаратами часто малоефективне.

Встановлено, що загальна кількість води в організмі хворих на ожиріння значно перевищує нормальні показники. Розлад водного обміну перебуває у прямому зв’язку від ступеня ожиріння та тривалості хвороби. В осіб, які страждають на ожиріння, відзначається зсув водно-електролітного балансу, що полягає у збільшенні як абсолютного вмісту всієї води в організмі, так і позаклітинної рідини (особливо за допомогою об’єму циркулюючої крові).

При надмірній вазі та ожирінні збільшується навантаження на вени нижніх кінцівок, що призводить до ще однієї проблеми – варикозного розширення. Варикозне розширення вен нижніх кінцівок пов’язане з тим, що вени не справляються зі рухом крові ними. Очевидно, що кров тече по венах ніг знизу нагору, тобто проти дії сили земного тяжіння. Це досягається за допомогою кількох механізмів: напір крові з артерій (найменший внесок), скорочення м’язів ніг при рухах (це діє як насос) і наявність у венах клапанів, що перешкоджають зворотному току крові (згори донизу). Саме нездатність цих клапанів виконувати свою функцію і спричиняє порушення венозного кровотоку, що призводить до перерозтягування вен. Збільшення просвіту вени ще більше погіршує роботу клапана, оскільки він може перекрити просвіт такого діаметра. Скидання крові вниз посилюється, тобто утворюється порочне коло.

Ожиріння несприятливо відбивається на стані опорно-рухового апарату: збільшення механічного навантаження на нього внаслідок надмірної ваги призводить до порушення структури кісткової тканини та до дегенеративно-дистрофічних захворювань сполучної тканини – остеохондрозу та деформуючого остеоартрозу. Це виявляється у появі болю у верхніх та нижніх кінцівках, хребті. Високий ступінь ожиріння супроводжується викривленням хребта внаслідок зміщеного центру тяжкості тіла, високого стояння діафрагми, деформації грудної клітки та зменшення її еластичності.

Статеві відмінності 

У чоловіків та жінок накопичення підшкірного жиру відбувається за різними типами. У чоловіків накопичення жирової тканини має переважно вісцеральний характер, й ожиріння має абдомінальний (андроїдний) тип.

У жінок з нормальним гормональним гомеостазом накопичення жиру відбувається за глютео-феморальним (гіноїдним) типом. При ендокринних змінах, у тому числі вікових, коли баланс статевих стероїдів у жінки зміщується у бік андрогенів, можливе формування абдомінального (андроїдного) типу ожиріння.

«Жіночі» проблеми

Наявність ожиріння призводить до порушення репродуктивної функції жінки, супроводжується високою частотою ановуляції (відсутність овуляції), гіперандрогенними станами, порушенням менструального циклу, безпліддям, різними гіперпластичними процесами (гіперплазія, поліпоз ендометрію), високим ризиком розвитку раку ендометрію, яєчників, молочних залоз, мимовільним перериванням вагітності, ускладненим перебігом вагітності й пологів.

При аліментарному ожирінні у 6 разів частіше зустрічаються порушення менструальної функції та майже вдвічі частіше – первинна безплідність. Є пряма залежність між наростанням маси тіла й тяжкістю оваріальних порушень (порушення функції яєчників).

«Чоловічі» проблеми

Взаємозв’язок між розвитком ожиріння та недостатньою функцією чоловічих статевих залоз був помічений давно. У зв’язку з розвитком надмірної кількості вісцерального жиру у чоловіків активізується процес ароматизації (перетворення тестостерону на естроген), внаслідок чого утворюється дефіцит тестостерону. При нестачі тестостерону у чоловіків поряд з наявним та прогресуючим ожирінням з’являється:

• швидка стомлюваність;
• зниження сили та витривалості;
• порушення пам’яті та здатності до тривалої концентрації уваги;
• еректильна дисфункція;
• розлад сну;
• мінливість настрою;
• випадання волосся,
• сухість шкіри;
• прискорене серцебиття;
• біль у серці;
• гарячі припливи;
• підвищена пітливість;
• прискорене сечовипускання.

Також ожиріння є і естетичною проблемою: зміна композиції тіла, гірсутизм, акне, жирна шкіра, гіпергідроз – ось неповний перелік проблем, що приводять людей, які страждають на ожиріння, до кабінету лікаря естетичної медицини.

Цей «чорний список» захворювань можна продовжувати і продовжувати, тому що немає жодного органу в людському організмі, який не страждав би від надлишку жиру.

Для того, щоб не поповнювати список жертв такої, здавалося б, невинної хвороби, як ожиріння, потрібно небагато: харчуватися здоровою та корисною їжею та вести активний спосіб життя. Ці «ліки» завжди під рукою у кожного, незалежно від його матеріального та соціального становища.