Вплив статевих гормонів на пігментацію шкіри

Підвищенню інтересу до стану шкіри тіла сприяє безліч факторів. У засобах масової інформації, соціальних мережах, фільмах змінилося співвідношення демонстрованого та прикритого тіла, соцмережі пропонують широкий вибір «фільтрів» для автоматичної обробки зображень, що дозволяють сховати недоліки. У зв’язку з цим жінки відчувають необхідність підтримувати самооцінку, борючись із вадами в тих зонах, які, на їхню думку, недостатньо досконалі. Ми поговоримо про гіперпігментацію інтимних зон. Жінки стикаються із потребою відбілювання цих зон у спробі відповідати очікуванням партнера в інтимній сфері. Крім того, підвищення інформованості та демонстрації цих зон у соціальних медіа призводить до надмірного інтересу й  пошуку недоліків у себе.

Хоча гіперпігментація, звичайно ж, не є небезпечною, вона може спричинити значні косметичні зміни і стати психосоціальною проблемою для пацієнта.

Патофізіологія гіперпігментації

Гіперпігментація – це потемніння або посилення природного кольору шкіри, зазвичай через підвищене відкладення меланіну (гіпермеланоз) в епідермісі та/або дермі. Рідше це може бути спричинене відкладенням у дермі ендогенних або екзогенних пігментів, таких як гемосидерин, залізо або важкі метали.    

Визначальні фактори

Колір шкіри людини переважно визначається двома типами меланіну: еумеланіном і феомеланіном. Іншими важливими факторами є капілярний кровотік, хромофори, такі як каротин або лікопін, і вміст колагену в дермі. Еумеланін і феомеланін присутні у людей з будь-яким кольором шкіри, але їх співвідношення сильно варіює і визначає її відтінок. Відмінності у кількості, розмірі й агрегації меланосом у меланоцитах і кератиноцитах роблять свій внесок в етнічні особливості кольору шкіри. Темніший тип шкіри характеризується високим вмістом меланіну, співвідношенням еумеланіну та феомеланіну, а також неагрегованими й більшими меланосомами й повільною деградацією меланосом у кератиноцитах. 

Меланін

Меланін виробляється меланоцитами – спеціалізованими клітинами, що походять з нервового гребеня та розташовані в базальному шарі епідермісу. Біосинтез меланіну відбувається в лізосомоподібних органелах, що називаються меланосомами, які транспортуються до периферії клітини та переносяться від кінчиків дендритів меланоцитів до навколишніх кератиноцитів. Кожен меланоцит пов’язаний приблизно із 36 базальними кератиноцитами з утворенням так званої епідермальної одиниці меланіну. Синтез меланіну запускається гідроксилюванням L-фенілаланіну до L-тирозину або безпосередньо з L-тирозину. Тирозиназа гідроксилює L-тирозин до 3,4-L-дигідроксифенілаланіну (L-DOPA), який далі зазнає окислення до допахінону. Після цього два основні шляхи розходяться, що призводить до утворення чорно-коричневого еумеланіну та жовто-червоного феомеланіну.

Синтез меланіну та його транспорт в епітеліальні клітини стимулюються мелоностимулвальним гормоном (МСГ) та АКТГ, а також під дією ультрафіолетових променів..

Вагітність і пігментація

 Ще в давнину вченими було помічено вплив статевих гормонів на пігментацію шкіри. Гіппократ припускав (помилково), що пігментні плями, які нерідко супроводжують вагітність, можуть передбачити стать майбутньої дитини. Цей взаємозв’язок наочно підтверджується і в разі використання гормоновмісних кремів, які як побічний ефект можуть спричинити зміну кольору шкіри. Однак молекулярні механізми їх впливу на клітини шкіри, що виробляють пігмент, меланоцити, тривалий час залишалися невідомими.

Майже у всіх вагітних жінок спостерігається посилена шкірна пігментація. Зазвичай це відбувається в окремих, локалізованих областях і може бути спричинене регіональною відмінністю щільності меланоцитів в епідермісі. У свою чергу, генералізована гіперпігментація рідко виникає під час вагітності, тому часто вимагає диференційної діагностики.

Патогенез гіперпігментації під час вагітності остаточно не вивчений. Одні джерела стверджують, що естрогени та прогестерон спричиняють стимуляцію меланоцитів. Однак було показано, що пігментні зміни відбуваються на ранніх термінах вагітності й до підвищення рівня альфа-меланоцит-стимулювального гормону (MSH) у плазмі, яке закономірно відбувається наприкінці вагітності. Найчастіша пігментна зміна шкіри – потемніння по білій лінії живота. Підвищена пігментація може поширюватися на лобок і навіть до мечоподібного відростка. Шкіра навколо ареоли також темніє і розширюється назовні сітчастим масивом, що називається вторинною ареолою.

До гіперпігментації схильні: соски, пахвові западини, геніталії, промежина, задній прохід, внутрішня поверхня стегон і шия. Темнішого відтінку можуть набувати нещодавні рубці, ластовиння й лентиго.

Подібні процеси (коли змінюється рівень естрогену, прогестерону й альфа-меланоцитстимулювального гормону (альфа-МСГ) – основного гормону, який відповідає за пігментацію) можуть відбуватися при використанні контрацептивів або гормоновмісних кремів при МЗТ, що не містять альфа-МСГ. Наприклад, мелазма, яку ще іноді називають «маскою вагітності», зустрічається у 10-15 % вагітних та у 10–25 % жінок, які приймають оральні контрацептиви. Об’єднувальним фактором тут є статеві гормони – естроген і прогестерон. Дослідження фахівців із медичної школи університету Пенсільванії пролило світло на те, як саме ці гормони впливають на пігментні клітини.

Зазвичай гормони діють через особливі рецептори  на поверхні клітин. Так, альфа-МСГ зв’язується з MC1R – рецепторами на поверхні меланоцитів, і призводить у дію низку реакцій, що регулюють утворення меланіну. Проте статеві гормони із MC1R не зв’язуються. Більш того, на поверхні пігментних клітин взагалі немає звичних рецепторів до естрогену та прогестерону (ER/PR), через які вони реалізують свої ефекти в інших тканинах.

З’ясувалося, що на поверхні меланоцитів існують некласичні рецептори до естрогену (GPER) та прогестерону (PAQR7). Зв’язування з ними відповідних гормонів активує той самий молекулярний шлях, який запускається після взаємодії альфа-МСК з MC1R та підсумкового збільшення цАМФ. Цей вторинний месенджер активує каскад транскрипційних подій, що стоять нижче та призводять до експресії генів, необхідних для синтезу меланіну. Активація PAQR7 провокує зниження виробництва меланіну, а GPER – його зростання. Видалення рецепторів GPER та PAQR7 підтвердило, що саме вони відповідальні за гормонозалежну пігментацію шкіри.

Вчені також перевірили дію синтетичних похідних цих гормонів, які не зв’язуються з ER/PR, але впливають на пігментацію. Синтетичні гормони у складі крему, що активують GPER,  наносилися на вуха піддослідних мишей. Подібна терапія протягом трьох тижнів забезпечила підвищення меланіну на 60 %, що призвело до помітного затемнення оброблених ділянок.

На сьогодні вчені працюють над отриманням агоністів GPER і PAQR7 рецепторів для подальшого переходу до клінічних випробувань на людях. Подібні засоби можуть стати новим методом у лікуванні дисхромій.

Використання кремів для засмаги, як і опромінення шкіри ультрафіолетом, підвищує активність меланоцитстимулювальних гормонів (МСГ) у шкірі. Вони діють за допомогою МСГ-рецепторів Мс1r, з якими статеві гормони естроген і прогестерон не зв’язуються. Більш того, специфічних рецепторів естрогену та прогестерону на поверхні меланоцитів не виявляється. Щоб розібратися у впливі на синтез пігменту, дослідники експериментували з культурами клітин, не лише підтвердивши їх дію, а й показавши, що естроген спричиняє зниження виробництва меланіну, а прогестерон – його підвищення.

Вчені припустили, що статеві гормони можуть зв’язуватися з рецепторами-серпентинами (GPCR) на поверхні меланоцитів. Експерименти показали, що естроген взаємодіє із білком GPER, а прогестерон – з білком PAQR7, регулюючи синтез пігменту в клітинах. Того ж результату авторам вдалося досягти, використовуючи відомі сполуки-агоністи цих гормонів – G-1 для естрогену й Org OD-02 для прогестерону. На думку фахівців, ці (або аналогічні) речовини після необхідних клінічних випробувань можуть стати гідною альтернативою наявним кремам для корекції кольору шкіри в косметичних або медичних цілях.

Післязапальна гіперпігментація (ПЗГ)

Патогенез цього виду гіперпігментації до кінця не відомий, але в основі лежить запалення. Ризик ПЗГ підвищується у темних фототипів і залежить від індивідуальної реакції меланоцитів на запалення. Прозапальні медіатори приваблюють мокрофаги, які можуть захоплювати меланосоми (меланофаги) і зберігати їх тривалий час. Можливими причинами гіперпігментації в інтимній зоні є:

• травматизація під час гоління й депіляції;
• травматизація під час тертя, особливо за наявності гіпергідрозу;
• вростання волосся, остеофолікуліти.

Корекція гіперпігментації інтимної зони

Корекція гіперпігментації інтимної зони може бути поділена на три основні напрями:

1. Усунення факторів, що спричиняють запалення: зменшення тертя під час ходьби, боротьба з гіпергідрозом, зміна методів видалення волосся;
2. Процедура освітлення в кабінеті: фототерапія, лазерні й хімічні пілінги;
3. Пригнічення меланогенезу під час використання засобів у домашнього догляді.

Вибір засобу для домашнього застосування

Гідрохінон й ізотретиноїн є «золотими» стандартами лікування всіх видів гіперпігментації на обличчі. Але існує обмеження щодо їх застосування в інтимних зонах через можливе подразнення під час нанесення. При виборі інгредієнтів варто звернути свою увагу на азелаїнову кислоту та її блоковану форму азелагліцин, низькі концентрації альфа-гідрокислот, коєву кислоту, рослинні освітлювальні й антиоксидантні компоненти. 

Вибір хімічного пілінгу

Ефект пілінгів і поверхневих лазерних шліфувань полягає у відлущуванні кератиноцитів, які містять меланосоми. Освітлення відбувається внаслідок зменшення наявного пігменту, а не пригноблення його синтезу.

Ефект буде тимчасовим без використання домашнього догляду. Усі хімічні пілінги мають спричиняти мінімальне запалення, з коротким реабілітаційним періодом. Оскільки процедура має бути завершена в кабінеті, то необхідно застосовувати речовини з короткою експозицією. Використовуються такі пілінги: 

1. Альфагідрокислоти до 50 % сумарної концентрації. У протоколі процедури нейтралізація є обов’язковою. Експозиція починається від двох хвилин під час першої процедури і може досягати семи за наступних процедур..
2. Трихлороцтова кислота у концентрації до 15 %. У механізмі дії цієї речовини полягає коагуляція кератинового білка, що візуально проявляється у появі фросту. Вираженість фросту свідчить про глибину пошкодження і тривалість реабілітації (лущення). Нейтралізації та змивання не вимагає.
3. Саліцилова кислота. Має слабкі коагуляційні властивості, не вимагає нейтралізації, має виражену протизапальну дію. Безпечно для темних фототипів, але під час змивання спричиняє активізацію процесу пілінгу й посилення печіння. 
4. Низькі концентрації фенолу. Мають слабку коагуляційну, виражену протизапальну та депігментувальну дії. Не вимагають нейтралізації та змивання, мають високу здатність до всмоктування. Заборонено в багатьох країнах.

Після процедури пілінгу для домашнього догляду призначається щільна мазеподібна субстанція (постпілінг), яка допомагає зменшити запалення й видиме лущення.

Лазерне лікування гіперпігментації

Повноцінні дані щодо ефективності й безпеки застосування лазерів для лікування гіперпігментації відсутні. Під час вибору процедури слід уникати глибоких шліфувань, вираженого нагрівання тканин та проводити тестову процедуру. Можуть бути використані такі лазери, як:

• 1064 нм Q-switched 
• 532 нм Q-switched Nd:YAG
• Q-switched рубіновий лазер
• 1550 нм фракційний ербієвий лазер
• Фракційний СО2

Висновок

Насамкінець зазначимо, що найчастіше лікарі не уявляють, що кожна друга пацієнтка є потенційним клієнтом для тієї чи іншої процедури інтимної корекції. Адже наше завдання полягає, в першу чергу, в інформуванні пацієнта, що такі проблеми існують, більш того, мають широке поширення, і їхня терапія є нормою – і це не більш інтимно й делікатно, ніж будь-яка інша б’юті- або антиейдж-процедура. 

Стаття вперше була опублікована в ”Les Nouvelles Esthétiques Україна” №1 (131) 2022