Сухість шкіри: патологія чи закономірність?

Етіологія сухості

Зневоднена шкіра виглядає сухою, зморшкуватою, тьмяною, неживою, втрачає свою еластичність. Зазначається постійне легке відторгнення клітин рогового шару як появи на поверхні шкіри великої кількості сірувато-білих лусочок. Поверхня шкіри стає шорсткою і жорсткою на дотик. На ділянках постійного розтягування можуть спостерігатися тріщини. Нерідко прояви ксерозу супроводжуються стійким почервонінням та огрубленням шкіри. Її власник відчуває виражені неприємні відчуття у вигляді стягування, поколювання, сверблячки.

Підвищується чутливість до екзогенних впливів (погодних факторів, водних процедур, застосування косметичних засобів), що проявляється схильністю до запальних реакцій та зниженням здатності до репарації. Найменше пошкодження рогового шару є великим стресом для шкіри, у відповідь клітини епідермісу починають виробляти цитокіни, які регулюють процес відновлення рогового шару. При великому або надто частому пошкодженні рогового шару цитокіни запускають запальну реакцію.

Причин порушення гідроліпідного балансу та цілісності рогового шару безліч, і всі вони дуже різні. Спектр ендогенних патологій широкий – це може бути гормональний дисбаланс, хвороби сечостатевої системи, проблеми із травленням, інфекційні захворювання, генетичні синдроми. Серед екзогенних впливів – неправильний догляд, часте миття із застосуванням мила та гелів, що містять поверхнево-активні речовини, протирання шкіри спиртовмісними тоніками й лосьйонами, які руйнують гідроліпідну мантію. Тривалий вплив на шкіру несприятливих погодних факторів, сонячного опромінення також збільшують ризик зневоднення. Нерідко сухість виникає в результаті лікування шкірних захворювань, зокрема, при застосуванні системних та зовнішніх ретиноїдів, препаратів бензоїлу пероксиду, глюкокортикоїдів.

Глюкокортикоїди гальмують проліферацію та диференціювання кератиноцитів і таким чином пригнічують утворення ліпідів міжклітинного матриксу рогового шару. Крім того, вони зменшують міцність зв’язків між корнеоцитами внаслідок зниження щільності й розмірів корнеодесмосом.

Сухість шкіри характерна також для осіб похилого та старечого віку як прояв інволюційних процесів. Зміна ліпідного складу в епідермісі, що старіє, відбувається як у кількісному, так і в якісному плані. Зменшується загальна кількість ліпідів у роговому шарі, особливо церамідів. Ба більше, якщо загальне співвідношення церамідів, холестерину і жирних кислот при цьому залишається незмінним, то фракційний склад церамідів дещо змінюється, зокрема – зменшується кількість церамідів, що містять лінолеву кислоту, при одночасному зростанні фракцій, які містять олеат.

Синтез ліпідів (особливо холестерину) у людей похилого віку помітно знижений. Для цього потрібні ферменти, які є білками, а продукція білків генетично закодована ДНК. У міру старіння в ДНК накопичуються мутації, які призводять до появи цілої низки дефектних білків, у тому числі ферментів. Ферментативна недостатність призводить до загального уповільнення біосинтетичних процесів в організмі людини, у тому числі синтезу ліпідів. Отже, збій у біосинтезі ліпідів в епідермісі – це лише частина цілого, тобто один із проявів загальної ферментної недостатності старіючого організму.

Крім того, з віком зменшується загальна кількість води в організмі людини, відповідно, знижується її кількість у шкірі, а також погіршується кровопостачання в дермі й епідермісі. Після цього людина розчаровується у покупці й надалі намагається уникати цієї марки.

Перш ніж приступити до аналізу проблеми, винесеної в заголовок статті, давайте визначимося, що ми маємо на увазі, говорячи про сухість шкіри. З одного боку, на суху шкіру часто скаржаться пацієнти, у яких спостерігається недостатнє вироблення шкірного сала. Водночас нерідко зустрічаються люди, у яких, навпаки, активність сальних залоз підвищена і шкіра явно жирна.

Тим не менш, ці люди також вважають свою шкіру сухою і страждають від неприємних відчуттів. Виходячи з цього, приходимо до відомого висновку: потрібно розрізняти суху і зневоднену шкіру.

Суха шкіра характеризується зниженою функцією сальних залоз та недостатньою кількістю епідермальних ліпідів. У неї порушені бар’єрні функції, вона стає тонкою, досить млявою, атонічною, реагує на хлоровану воду, не переносить активних мийних агентів, потребує жирних живильних кремів.

Зневодненою у косметології називають шкіру, яка містить недостатню кількість води та не вміє утримувати її у роговому шарі епідермісу. Цей стан може розвинутись і у пацієнтів із сухою, і у пацієнтів із нормальною і навіть підвищеною функцією сальних залоз. Приклад тому – суха себорея, яку нерідко вважають показником сухої шкіри. Трапляється, що як зневоднену розглядають шкіру з проявами морозного дерматиту, етіологія якого зовсім інша і полягає не в дефіциті вологи, а в порушенні тонусу та функціонування судин. Щоб не виникало подібної плутанини, необхідно точно розуміти причини, через які шкіра втрачає здатність утримувати рівень вологи на належному рівні.

Хто є відповідальним за воду?

Приступаючи до розгляду однієї з найпоширеніших і найнеоднозначніших проблем у косметології під загальною назвою «суха шкіра», усвідомимо собі, що суха шкіра – це не захворювання, а комплекс симптомів, що розвиваються внаслідок зниження вмісту вологи у верхньому шарі епідермісу – роговому шарі.

Саме роговий шар – найтонший бар’єр, що відокремлює внутрішнє середовище від зовнішнього, – захищає шкіру та весь організм від небажаних впливів ззовні. При цьому він залишається вибірково проникним для води, газів та різних речовин.

Як відомо, верхній відділ рогового шару представлений рядами «мертвих» без’ядерних епідермальних клітин, що відлущуються, – корнеоцитів, або рогових лусочок, при відторгненні яких відбувається очищення шкіри від екзогенних токсинів, алергенів і патогенних мікроорганізмів. На межі із зернистим шаром епідермісу нижні ряди клітин рогового шару мають ядра та з’єднані між собою десмосомами. У міру диференціювання та просування клітин до поверхні клітинні мембрани й десмосоми трансформуються і потім повністю елімінуються, а міжклітинні проміжки збільшуються та заповнюються щільним шаруватим матеріалом ліпідної природи.

Виконуючи безпосередньо бар’єрну функцію, роговий шар регулює потовиділення і трансдермальну втрату води. Також він є основною перешкодою для проникнення в організм хімічних речовин та мікроорганізмів. Цей бар’єр розділяє верхній (сухий) негативно заряджений роговий шар і вологий позитивно заряджений зернистий шар, відокремлюючи внутрішнє водне середовище організму від газоподібного зовнішнього середовища проживання людини.

Бар’єрна функція рогового шару багато в чому визначається фізико-хімічними властивостями його компонентів – кератину, ліпідного матриксу й гідроліпідної мантії.

Внутрішньоклітинний білок корнеоцитів (кератин) завдяки своїм гідрофільним властивостям забезпечує структурну цілісність, розтягування та еластичність рогового шару.

Ліпідний матрикс (система міжклітинних епідермальних ліпідів), що заповнює простір між корнеоцитами, є протяжним багатошаровим утворенням. Основою ліпідного матриксу є суміш трьох видів ліпідів (церамідів, холестерину та вільних жирних кислот). Гідрофобні хвости у церамідах утворені поліненасиченими жирними кислотами (ПНЖК), переважно лінолевою. Цераміди рогового шару містять ПНЖК різної довжини та ступеня насиченості, вони здатні краще протистояти зовнішнім факторам, що атакують шкіру та спричиняють пошкодженню (окисленню) їх молекул.

Гідроліпідна мантія – перший захисний шар шкіри, головним компонентом якого є ліпіди шкірного сала, що розподіляються у вигляді жирової плівки на поверхні шкіри. Шкірне сало, що виділяється сальними залозами, надає шкірі та волоссю еластичності, м’якості, водовідштовхувальних властивостей, регулює випаровування води, захищає від надлишкового сонячного випромінювання, бере участь у терморегуляції, запобігає проникненню мікроорганізмів із зовнішнього середовища тощо. Ліпіди шкірного сала за складом відрізняються від епідермальних. Вони складаються переважно з нейтральних жирів та восків: тригліцеридів і продуктів їх гідролізу, ефірів восків, холестерину, а також сквалену. Завдяки вмісту сквалену у складі себуму відбувається надійне зчеплення кератиноцитів, що забезпечує високий рівень бар’єрних властивостей шкіри.

Іншим найважливішим параметром, що характеризує стан гідроліпідної мантії, є вміст рідини у роговому шарі. У роговому шарі епідермісу міститься лише 10-15 % води. Присутність рідини сприяє пластичності й розтяжності рогового шару.

У нормі він утримує кількість води, достатньої для підтримки своїх функцій навіть за відносно низької вологості навколишнього повітря та високого коефіцієнті випаровування. В разі пошкодження рогового шару відбувається надмірна трансепідермальна втрата води і знижується ефективність природного зволожувального фактора шкіри (NMF), що є невіддільною частиною всієї функціональної системи неушкодженого епідермісу.

Будь-яке порушення зв’язування рідини в роговому шарі, обумовлене дією екзогенних токсинів або ендогенних факторів, призводить до порушення гідроліпідної мантії та зменшення продукції ліпідів на поверхні шкіри, що супроводжується збільшенням трансепідермальної втрати води.