Жіноче здоров'я та шкіра

Організм людини – єдиний механізм, а ендокринна система є диригентом, який забезпечує гармонійність перебігу всіх обмінних процесів, забезпечуючи фізичне та психічне здоров'я.

Гормони відіграють надзвичайно важливу роль у нашій життєдіяльності – вони регулюють усі обмінні процеси, від них залежить репродуктивна функція. По суті, немає в людському організмі такого органу, який так чи інакше не залежав би від гормонів.

Слід сказати, що шкіра є точним індикатором стану організму. Вона бере участь у найважливіших функціях – диханні, регуляції тепла, обміні речовин, виробленні ферментів та медіаторів, очищенні організму від шкідливих шлаків і звільненні від надлишкової води. Німецький вчений С. Шміц назвав шкіру «найбільшою ендокринною залозою». Більшість ендокринних захворювань супроводжуються ураженням шкіри. Якщо це ураження спричинено вихідним гормонально-метаболічним дефектом (наприклад, дефіцитом гормону чи, навпаки, надлишком), воно проявляється вже на ранніх стадіях захворювання і є важливою діагностичною ознакою. Поразка шкіри, обумовлена вторинними метаболічними порушеннями, розвивається як ускладнення основного захворювання. Нарешті, ураження шкіри може бути ускладненням лікування основного захворювання (наприклад, ін'єкції інсуліну провокують ліпоатрофію у хворих на інсулінозалежний цукровий діабет).

Найчастішими косметологічними проблемами, пов'язаними з гормональними порушеннями, є: вугровий висип на шкірі, надлишкова сальність шкіри, набряклість, пастозність, особливо обличчя, гіперпігментація шкіри, сухість шкіри, пітливість, алопеція або навпаки гіпертрихоз або гірсутизм.

Естрогени й андрогени

Основний вплив на шкіру і зовнішність жінки в цілому надають статеві гормони, причому як жіночі, так і чоловічі, що перебувають під регулюючим впливом гормонів гіпофіза. Статеві гормони виробляються в яєчниках (у чоловіків – у яєчках) та надниркових залозах. Від нормальної роботи яєчників, а, відповідно, від нормального співвідношення жіночих статевих гормонів – естрогенів (зокрема, естрадіолу) та прогестерону – залежить хороший стан шкіри, пружність, молодість. З певного віку продукція багатьох гормонів, у тому числі статевих, починає зменшуватися. У чоловіків цей процес йде рівномірно та поступово для всіх гормонів, а у жінок після 40–45 років рівень естрогенів у крові починає різко знижуватися. Зниження рівня естрогену є однією з важливих причин старіння шкіри. Але найбільше неприємностей жінкам завдає надмірне вироблення чоловічих статевих гормонів (андрогенів) або підвищена чутливість до них.

Андрогени – стероїдні сполуки з андрогенною та метаболічною активністю, до яких належать дегідроепіандростерон (ДГЕА) та його сульфат (ДГЕА-с), андростендіон, андростендіол, тестостерон, 5-альфа-дегідротестостерон. Андрогени відіграють важливу роль у дозріванні кісткової тканини, регуляції секреції гонадотропінів, синтезі ліпідів різної щільності, синтезі бета-ендорфінів, факторів росту, інсуліну. Крім анаболічного ефекту, андрогени регулюють лібідо, потенцію, стимулюють функцію сальних залоз та волосяних фолікулів. У фізіологічних умовах андрогени беруть участь у регресі фолікула в яєчнику та визначають ріст волосся на лобку та в пахвових западинах.

На клітини шкіри андрогени впливають за допомогою спеціальних рецепторів, які розташовуються в епідермісі, дермі та волосяних фолікулах. Вони регулюють інтенсивність клітинного поділу, процеси диференціації, секреції й ороговіння. У літньому віці внаслідок спаду гормонального синтезу уповільнюється регенерація шкірних пластів, знижуються захисні функції, втрачаються пружність і привабливість. Протилежна картина спостерігається в період статевого дозрівання і перед менструацією (особливо при ПМС). Активні перебудови організму під час інтенсивного зростання вимагають підвищеного вироблення андрогенів, внаслідок чого відбувається стимуляція роботи сальних та потових залоз, підвищується швидкість зроговіння, змінюється склад шкірного сала. Перед менструацією спостерігається підвищення рівня стероїдних гормонів – попередників андрогенів.

Поняття «гіперандрогенія» поєднує стани, зумовлені підвищеним вмістом у крові (гіперандрогенемія) або підвищеним впливом на тканини чоловічих статевих гормонів. Частота виникнення синдрому гіперандрогенії у жіночої половини людства становить від 10 до 30%. Причинами гіперандрогенії можуть бути порушення на будь-якому етапі обміну андрогенів. Найбільш частою причиною гіперандрогенії яєчників є синдром полікістозних яєчників. Причиною андрогензалежних дерматопатій може стати наднирникова гіперандрогенія.

Синдром гіперандрогенії характеризується появою під впливом андрогенів у жінок ознак, характерних для чоловіків:

• зростання волосся на обличчі, тілі за чоловічим типом (гірсутизм),
• поява на шкірі акне,
• випадання волосся на голові (алопеція),
• зниження тембру голосу (барифонія),
• зміна фігури за чоловічим типом (розширення плечового пояса, звуження стегон).

Гірсутизм може варіювати від легкого (над губою та на підборідді) до повного оволосіння за чоловічим типом (живот, стегна, спина). В разі підвищеної чутливості до андрогенів визначається ідіопатичний гірсутизм, який не супроводжується гіперандрогенією.

Себорея – патологічний стан шкіри, пов'язаний із гіперсекрецією сальними залозами шкірного сала зі зміненим хімічним складом. Акне як результат надлишкової діяльності сальних залоз цілком обґрунтовано пов'язують із змінами гормонального балансу в організмі. Секреція шкірного сала регулюється нейрогенними та гормональними механізмами. До гормонів, що пригнічують саловиділення, належать естрогени, тоді як андрогени, прогестерон та глюкокортикоїди стимулюють продукцію сала. Сальні залози чутливі до всіх відомих андрогенів, але якщо вплив слабких андрогенів ДГЕА та його сульфату на саловиділення мінімальний, то андростендіон, тестостерон і особливо дегідротестостерон мають значний вплив на функцію сальних залоз. Спектр дії андрогенів щодо сальних залоз полягає у збільшенні розмірів себоцитів, підвищенні їхньої секреторної активності, посиленні проліферації та десквамації кератиноцитів, наслідком чого стає закупорка усть волосяних протоків та виникнення незапальних акне. Приєднання бактеріальної мікрофлори призводить до розвитку запалення та формування запальних елементів. При виражених косметичних дефектах у жінок розвиваються невротичні й депресивні стани.

Різноманітність етіологічних факторів, які можуть призводити до дерматологічних проявів гіперандрогенії, зумовлює насамперед проведення комплексу обстежень для діагностики захворювань, що виявляються цим синдромом. І лише після обстеження у фахівців (ендокринологів, гінекологів-ендокринологів) можна братися до методів косметологічної корекції дерматопатій.

Тиреоїдні гормони

Важливий вплив на стан шкіри та її придатків мають гормони щитоподібної залози (ЩЗ).

ЩЗ є частиною ендокринної системи та виконує низку важливих функцій. Насамперед, вона секретує гормони, що беруть участь у регуляції обміну речовин. Діяльність ЩЗ, як і всієї ендокринної системи, регулюється ЦНС, гіпоталамусом, гіпофізом і системою зворотного зв'язку. Як відомо, ЩЗ виробляє такі гормони, як тироксин (Т4) та трийодтиронін (Т3). Синтезований в гіпоталамусі гормон тиреотропін (ТРГ) потрапляє в гіпофіз та стимулює утворення тиреотропного гормону (ТТГ), який, своєю чергою, стимулює діяльність щитоподібної залози та утворення Т4 та Т3. Гормони щитоподібної залози беруть участь практично у всіх процесах організму, регулюючи обмін речовин, синтез вітамінів (наприклад, вітаміну А в печінці), контролюють утворення тепла, швидкість поглинання кисню, беруть участь у підтримці нормальної функції дихального центру, стимулюють синтез багатьох структурних білків в організмі.

Захворювання щитоподібної залози можуть супроводжуватися як зниженням (гіпотиреоз), так і підвищенням її функції (тиреотоксикоз або гіпертиреоз).

При гіпотиреозі можуть спостерігатися такі проблеми шкіри та її придатків: сухість, жовтушність, надмірна сухість та огрубіння шкіри в ділянці ліктів. Шкіра холодна на дотик, іноді спостерігається мармуровість шкіри – сітчастий малюнок, утворений судинами, що просвічуються. Зміни обумовлені зниженням кровотоку, анемією, відкладенням у шкірі глікозаміногліканів та каротинемією. Потовиділення знижено через атрофію проток мерокринових потових залоз. Через відкладення в шкірі кислих глікозаміногліканів розвивається слизовий набряк – мікседема. При гіпотиреозі мікседема має генералізований характер (на відміну від локальних набряків слизових при тиреотоксикозі). Шкіра стає одутлою, тістоподібною, блідою, набряклою; на ній не залишається ямок після натискання. Зміни особливо виражені на обличчі та повіках. Характерно дифузне випадання волосся, ламкість і розшарування нігтів, випадання зовнішньої третини брів. Оволосіння лобка і пахвових западин мізерне. Лікування основного захворювання – гіпотиреозу – прийомом препаратів L-тироксину призводить до зникнення цих проявів без жодних косметологічних процедур.

При тиреотоксикозі також спостерігається випадання волосся. Волосся стає тонким, м'яким і жирним. Нерідко буває дифузна алопеція. Характерна ламкість і розшарування нігтів, іноді спостергіається оніхолізис – відділення нігтя від нігтьового ложа, який починається з безіменного пальця (ніготь Пламмера). Шкіра при тиреотоксикозі гаряча, гладка, оксамитова й волога від поту. Обличчя та долоні червоні. У важких випадках розвивається гіперпігментація.

Локальні слизові набряки розвиваються через відкладення в шкірі кислих глікозаміногліканів, зокрема гіалуронової кислоти. Вогнища ураження мають вигляд жовтих або червонувато-бурих бляшок; типова локалізація – передня поверхня гомілок (претибіальна мікседема). Шкіра нагадує шкірку апельсина, вкрита грубим волоссям; устя волосяних фолікулів розширені. Бляшки холодні на дотик, безболісні; при натисканні на них ямки не залишаються. Можливий свербіж.

Гормон інсулін

Відносна або абсолютна нестача гормону інсуліну або порушення його взаємодії з клітинами організму призводить до розвитку цукрового діабету – найпоширенішої на сьогодні гормональної патології. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, понад 100 мільйонів людей на нашій планеті страждають на це захворювання.

При цукровому діабеті виникають найрізноманітніші ураження шкіри, які згідно з патогенезом поділяють на:

• такі, що утворюються внаслідок ураження судин і нервів (інсулінові ліподистрофії, ліпоїдний некробіоз, претибіальні пігментні плями, діабетичний рубеоз тощо);
• обумовлені метаболічними порушеннями (свербіж шкіри, ксантоматоз, каротонемія);
• такі, що виникають внаслідок зниження захисної функції шкіри (фурункули, карбункули, епідермофітія, кандидози, панариції).

Серед найпоширеніших захворювань шкіри:

• Діабетична дерматопатія – округлі, атрофічні, червонувато-коричневі плями діаметром до 1 см на передній поверхні гомілок. Захворювання починається з папульозних висипів.
• Постін'єкційні ліподистрофії. Зазвичай у місцях ін'єкцій інсуліну розвивається ліпоатрофія. Вона характеризується повною відсутністю підшкірної клітковини. Причини постін'єкційної ліпоатрофії – кислий pH препаратів інсуліну та місцеві імунні реакції на компоненти препаратів. Щоб попередити постін'єкційну ліподистрофію, потрібно часто змінювати місця ін'єкцій та використовувати лише препарати людського інсуліну. Зараз через використання сучасних високоочищених інсулінів це ускладнення зустрічається дуже рідко.
• Ліпоїдний некробіоз. На передній поверхні гомілок утворюються жовті воскоподібні бляшки з чіткими межами, що досягають у розмірах декількох сантиметрів. Поверхня бляшок лисніть, крізь атрофований епідерміс видно розширені і звивисті судини дерми. По периферії бляшки оточені червоним валиком, що височить. Можливе виразка.
• Кільцеподібна гранульома. Множинні дрібні папули, червонувато-рожеві або не відрізняються за кольором від навколишньої шкіри, розташовуючись кільцями та пів кільцями, утворюють бляшки діаметром 1-5 см. Кільцеподібна гранульома зустрічається не тільки у хворих на цукровий діабет, проте при цукровому діабеті висипання завжди генералізовані.
• Діабетичний міхур. Напружені міхурі виникають раптово, без попереднього запалення і досягають великих розмірів. Улюблена локалізація – кінцівки.
• Вітіліго нерідко виявляється у хворих на інсулінозалежний цукровий діабет.
• Кандидоз шкіри та слизових: стоматит (молочниця), вагініт, оніхомікоз, пароніхія, заїда, кандидоз шкірних складок та міжпальцевих проміжків.
• Бактеріальні інфекції шкіри, особливо стафілококові – фолікуліт, фурункульоз, абсцеси – часто виникають у хворих з тяжким цукровим діабетом, особливо у хворих на інсулінозалежний цукровий діабет.

Ураження шкіри за інших ендокринних захворювань

Гормон паращитоподібних залоз – паратгормон або паратирин – надає регулюючий вплив на рівень кальцію в крові. При розвитку гіпопаратиреозу – захворювання, пов'язаного з недостатньою продукцією паратгормону та, як наслідок, зниженням рівня кальцію в крові, зазначаються різноманітні трофічні порушення ектодермальних утворень. Такі зміни виникають при хронічному перебігу захворювання. При цьому характерні сухість, лущення, екзема (лущення шкіри, що супроводжується свербінням), можлива пігментація або депігментація, поява на шкірі бульбашок з рідким вмістом. Крім того, ураження спостерігаються з боку придатків шкіри у вигляді порушення росту, раннього посидіння та порідіння волосся (іноді спостерігається випадання до повного облисіння), ламкість, блідість, тьмяність нігтів, дуже часто нігті уражаються грибковими захворюваннями.

Гормон росту (соматотропін), що продукується гіпофізною залозою, визначає пропорційність у розвитку кісток, пропорційність між довжиною тіла і довжиною рук і ніг, формування мускулатури. Гормон росту впливає на кількість, розподіл та накопичення підшкірної жирової тканини, що надає тілу жінки округлих форм. Якщо у зрілої людини продукція гормону росту знизиться, живлення шкіри порушується, і вона набуває атрофічного вигляду: стає блідою, холодною, сухою, зменшується потова та жирова секреція, з'являються дрібні зморшки, втрачається її еластичність.

Значні зміни шкіри та її придатків спостерігаються при надмірній продукції соматотропного гормону – акромегалії. При цьому захворюванні шкіра стає щільною, стовщеною, з глибокими складками, більш вираженими на волосистій частині голови. Зазначається гіперпігментація у місцях природних складок та підвищеного тертя, явища гіперандрогенії (гірсутизм, себорея, акне), а також підвищена вологість шкіри.

Кортикостероїди – гормони кори надниркових залоз стероїдної будови, хімічно близькі до статевих гормонів. Основні представники глюкокортикоїдів – кортизол, кортизон та гідрокортизон. Вони сприяють накопиченню глікогену в печінці, підвищують вміст цукру в крові, спричиняють збільшення виділення азоту із сечею, затримують синтез і прискорюють розпад білків. Так званий стресовий гормон – кортизон, антагоніст адреналіну, зупиняє процес поділу клітин та утворення колагенових волокон. Шкіра неминуче починає в'янути, старіти, втрачати пружність і еластичність, покриватися зморшками.

При порушенні функції надниркових залоз, зокрема при розвитку гіперкортицизму, крім синдрому гіперандрогенії, мають місце інші ектодермальні зміни, пов'язані з катаболічною дією гормону кортизолу. Через надлишок кортикостероїдів та андрогенів на обличчі, плечах, грудях та спині з'являються вугри. Комедони трапляються рідко. Зазначається стоншення та сухість шкіри на обличчі, в області грудей і спини, шкіра має багряно-ціанотичний відтінок. На шкірі живота, внутрішніх поверхонь плечей, стегон, у сфері молочних залоз з'являються широкі стрії червоно-фіолетового кольору. У деяких хворих спостерігається гіперпігментація стрій внаслідок відкладення меланіну. Часто спостергіається гіперпігментація шкіри, особливо в місцях тертя, а також диспластичне ожиріння (надмірне відкладення жиру в області шиї, тулуба, живота, обличчя за відносно тонких кінцівок).

Дифузна гіперпігментація шкіри спостерігається при первинній недостатності надниркових залоз – хвороби Аддісона – внаслідок надлишкової продукції адренокортикотропного гормону (АКТГ) і меланоцитстимулюючого гормону гіпофізом, яку часто приймають за засмагу, що збереглася з літа. Шкіра набуває рівномірного бронзового кольору, темніють навколососкові кружки, шкіра зовнішніх статевих органів, родимі плями, складки на долонях і стопах, а також нещодавні рубці. На твердому піднебінні та на яснах виникають синьо-чорні гіперпігментовані плями. Волосся на лобку і в пахвових западинах рідшає. На нігтях можуть з'явитись темні гіперпігментовані смуги. Первинна надниркова недостатність нерідко поєднується з вітіліго.

Таким чином, при ендокринних захворюваннях мають місце найрізноманітніші шкірні прояви, які найчастіше зникають або значно зменшуються при лікуванні основного захворювання. Перш ніж лікувати зовнішні прояви проблем шкіри та її придатків, необхідно по можливості з'ясувати причину, у тому числі виключити захворювання ендокринних залоз.

Для довідки

Гормони – біологічні активні речовини, що мають суворо специфічну і вибіркову дію, здатні змінювати рівень життєдіяльності організму.

Усі гормони поділяються на:

• стероїдні гормони – виробляються з холестерину в корі надниркових залоз, у статевих залозах;
• поліпептидні гормони – білкові гормони (інсулін, пролактин, АКТГ тощо);
• гормони похідні амінокислот – адреналін, норадреналін, дофамін тощо;
• похідні гормони жирних кислот – простагландини.

За фізіологічною дією гормони поділяються на:

• пускові (гормони гіпофіза, епіфіза, гіпоталамуса) – впливають інші залози внутрішньої секреції;
• виконавці – впливають на окремі процеси в тканинах і органах.

Гормони регулюють активність всіх клітин організму. Вони впливають на гостроту мислення та фізичну рухливість, статуру та ріст, визначають зростання волосся, тональність голосу, статевий потяг і поведінку. Завдяки ендокринній системі людина може пристосовуватися до сильних температурних коливань, надлишку чи нестачі їжі, до фізичних та емоційних стресів. Вивчення фізіологічної дії ендокринних залоз дозволило розкрити секрети статевої функції та диво народження дітей, а також відповісти на питання, чому одні люди високого зросту, а інші – низького, одні гладкі, інші худі, одні повільні, інші моторні, одні сильні, інші слабкі. У нормальному стані існує гармонійний баланс між активністю ендокринних залоз, станом нервової системи та реакцією тканин-мішеней (тканин, на які спрямована дія). Будь-яке порушення у кожному з цих ланок швидко призводить до відхилень від норми. Надмірна або недостатня продукція гормонів спричиняє різні захворювання, що супроводжуються глибокими хімічними змінами в організмі.

Вивченням ролі гормонів у життєдіяльності організму та нормальної та патологічної фізіології залоз внутрішньої секреції займається ендокринологія.

Література:

Лілія Таран, лікар-ендокринолог вищої категорії, універсальна клініка «Оберіг» (Україна, Київ) / KOSMETIK international journal, №2 (36), 2009