Пілінги: історія розвитку

---

Алла Мельник, лікар-дерматовенеролог, член Української асоціації лікарів дерматовенерологів та косметологів, член UADV (Україна)

---

Ідея активізації природного процесу оновлення шкіри шляхом ексфоліації відмерлих клітин рогового шару для людства не нова. Історія виникнення пілінгу сягає своїм корінням вглиб століть.

Пілінг (англ. to peel – «відлущувати», «знімати скоринку») – метод косметичного відлущування верхнього шару шкіри, що забезпечує вирівнювання поверхні та кольору шкіри. За видом розрізняють фізичні, хімічні та ензимні пілінги. За глибиною впливу пілінги поділяються на:

• поверхневі (у межах епідермісу, без пошкодження базальної мембрани);
• серединні (вплив на базальну мембрану та сосочковий шар дерми);
• глибокі (впливають на епідерміс, базальну мембрану, сосочковий та іноді сітчастий шари дерми).

Головною метою для всіх видів пілінгу, незалежно від характеру впливу, є стресова реакція шкірних покривів, яка проявляється такими факторами:

• розвиток неспецифічного запалення;
• прискорення поділу клітин базального шару епідермісу;
• активація меланоцитів;
• стимуляція продукції колагену й еластину;
• посилення процесу відлущування рогового шару;
• прискорення вироблення фібробластів, підвищення швидкості синтезу епідермальних ліпідів.

Процедура пілінгу є найдавнішою у косметології.

Стародавній Єгипет

Найбільшою медичною енциклопедією давніх єгиптян був папірус Еберса. Частина документа, що збереглася до наших днів, 20 метрів у довжину і містить понад 1000 приписів для діагностики та лікування хвороб дихальної та серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, шкіри, боротьби з гельмінтами, неврологічними хворобами, гінекологічними захворюваннями, для контрацепції, лікування гнійників та пухлин, стоматологічних хвороб, догляду за опіками. Основами для приготування косметичних засобів служили молоко, мед, пиво, олії, рослини (алое, гранат, цибуля, виноград, мак, лотос, фініки) та частини тіла тварин. Для приготування «прототипів» сучасних пілінгів зазначені вище речовини змішували в певних пропорціях з абразивними матеріалами.

Ще одним видатним рукописом Стародавнього Єгипту є папірус Едвіна Сміта ( назва закріплена за прізвищем американського бізнесмена Едвіна Сміта, який займався скуповуванням антикваріату, XIX століття). Особливістю цього документа, датованого XVII століттям до н. е., є перші згадки про дозований вплив кислот у лікуванні зморшок, опіків і різних видів рубців.

Так, цариця Клеопатра VII (69-30 рр. до н. е.), згідно з історичними даними, використовувала прокисле молоко ослиць для омолодження шкіри (молочна кислота); при цьому вказується, що процедура мала чіткі показання та час експозиції.

Римська імперія

Багаті римляни для проведення ексфоліації шкіри використовували виноградний муст (тверді частини та сік плодів, що одержуються під час пресування свіжого винограду), який містить глюкозу, фруктозу, винну й яблучну кислоти, білкові, мінеральні та слизові речовини.

В античні часи широкого поширення набули ензимні пілінги. Зокрема, Овідій у трактаті «Догляд за шкірою обличчя жінки» описав спосіб лікування шкіри маскою, що містить у своєму складі слину.

Середньовіччя

У VII столітті у зв'язку з крахом Римської імперії найбільшого розвитку медична наука досягла ісламських країнах. Ібн-Сіна (Авіценна) – найвідоміший перський середньовічний вчений, громадський діяч, який працював придворним лікарем при дайлемітських султанах, найвпливовіший філософ і вчений середньовічного ісламського світу. Найвідомішими медичними творами Авіценни є «Канон лікарської науки» (автор виділяв низку дерматологічних та інфекційних захворювань, зокрема, провів відокремлення віспи від чуми, описав лепру; у «Каноні» майже третина твору присвячена опису лікарської сировини та засобів, способів їх виготовлення та вживання, у тому числі й шкірних засобів для лікування косметичних дефектів), «Лікарські засоби», «Видалення шкоди від різних маніпуляцій шляхом виправлення та попередження помилок» (хірургічні й нехірургічні методи корекції різних захворювань і патологічних станів, у т.ч. шкірних захворювань) тощо.

Відомий європейський хірург Амбруаз Паре (1517-1590 рр.), який спочатку працював цирульником, завдяки великому досвіду спостереження за лікуванням вогнепальних ран довів, що необхідно відмовитися від методів лікування шляхом припікання розпеченим залізом та киплячою олією, обґрунтував доцільність використання пов'язок для зупинки. Став автором найбільшої на той час медичної енциклопедії, де описувалися не лише методи лікування у військовій хірургії, а й мистецтво гінекології й акушерства, медичні операції, лікування епідемічних хвороб, методи боротьби зі шкірними вадами шляхом нанесення кислот на шкіру.

Нова історія

XVI-XVIII століття у Європі, відомі як «Новий час», увійшли в історію не тільки війнами та надзвичайним підйомом мистецтва, а й новими течіями у догляді за шкірою обличчя й голови. Для цього періоду характерним був важкий макіяж як основний метод маскування віспин – наслідків перенесеної віспи та шкірних проявів сифілісу, які мали характер епідемії. Приготуванням косметичних засобів займалися виключно лікарі та аптекарі. Тоді красивими вважалися жінки, які мали довгу шию, бліде обличчя, високий лоб і майже непомітні брови. Як пудру використовувалися свинцеві білила, що часто призводили до виразок шкірних покривів і малігнізації утворень. Для того щоб зробити чоло «вищим» і завадити зростанню волосся, застосовували великі концентрації оцту та негашеного вапна; цими ж розчинами освітлювали брови.

Як відомо, родимки та ластовиння вважалися «печаткою диявола» і мали маскуватися. Як must have засобів для видалення пігментних утворень використовували маски з рослин та овочів, кислоти, що містяться у вині та молоці, – вони добре освітлювали шкіру та допомагали позбутися макіяжу. Цікаво, що кінцевим етапом після використання кислотовмісних речовин було обов'язкове нанесення «маски» з овечої шкіри з метою зволоження та заспокоєння після проведення агресивних «хімічних» маніпуляцій.

XIX століття

Новий етап у розвитку пілінгів настав у XIX столітті, коли у «моду» повернулася натуральна краса здорової шкіри. Німецький дерматолог та венеролог, патогістолог Пауль Унна, який є автором понад 500 наукових праць, описав збудника м'якого шанкеру, ввів у медичну практику іхтіол і резорцин, цинкожелатинові пов'язки. У 80-х роках XIX століття Унна описав косметичний ефект від використання трихлороцтової кислоти (ТСА), саліцилової кислоти, фенолу та резорцину. Ці препарати використовувалися лікарем видалення слідів постакне, пігментних плям, шкірних новоутворень.

XX століття

На початку ХХ століття французький хірург Ле Гасс успішно здійснював видалення слідів порохових опіків, використовуючи концентровані сполуки фенолу. Свої дослідження лікар проводив на інвалідах Першої світової війни. Метод виявився ефективним, проте склад препаратів Ле Гассе та його родина тримали у секреті.

У своїй практичній лікарській діяльності з'єднання фенолу використовував і дерматолог Мак Кі, який 1903 року вперше застосував його як засіб для лікування вугрової хвороби, причому досить успішний.

ХХ століття ознаменувалося проведенням серйозних наукових досліджень, що обґрунтовують матеріали та методи використання хімічних пілінгів. Зокрема, вчені Гордон, Літтон, Резнік пропонували різні методики проведення, які, однак, були складними для використання у повсякденному побуті. Американський лікар-дерматолог З. Обаджі після численних спроб сформував методику стадійності у проведенні пілінгів, якою користуються і зараз. Зокрема, лікар запропонував таку послідовність у проведенні процедури дерматологічного хімічного пілінгу: препілінг – власне пілінг – постпілінг. Також ним було визначено показання для проведення такого пілінгу: гіперпігментація, нерівна структура шкірного покриву, акне й постакне, фотостаріння, зморшки та розтяжки, які залишаються актуальними і зараз.

Наш час

Новий виток у проведенні хімічних пілінгів настав у 1990 роках, коли дерматологи В. Скотт та А. Клігман досліджували косметологічні властивості фруктових гідрокислот та вітаміну А. Значний косметичний ефект при застосуванні гліколевої кислоти сприяв появі буму на хімічні пілінги, який спочатку охопив США (1992 р.), а згодом і всю Європу (1994-1995 рр.).

Косметологи сьогодні широко використовують у своїй практичній діяльності пілінги як високоефективну, безпечну процедуру. Сучасні фахівці віддають перевагу проведенню пілінг-процедур, оскільки їх результати очевидні: такий вид косметичної маніпуляції не вимагає наявності дорогого обладнання, а результат помітний одразу і є економічно вигідним. 

Вперше опубліковано: «Косметолог» №6/2018