Дисхромії шкіри: генезис і види порушень пігментоутворення

Дисхромія шкіри (грец. Dys- + chrоma – колір, забарвлення) – зміни забарвлення шкіри. Пігментація шкіри обумовлена ​​наявністю чотирьох пігментів: коричневого – меланіну, який відкладається переважно в базальному шарі епідермісу; жовтого – каротину, який надходить з їжею та накопичується в кератиноцитах епідермісу; червоного – насиченого киснем гемоглобіну (оксигемоглобіну), який виявляється у капілярах шкіри; синього – відновленого гемоглобіну (дезоксигемоглобін), який знаходиться у шкірних венулах. Деякі автори виділяють п’ятий пігмент – меланоїд, який є продуктом розпаду меланіну.

Основну роль пігментації шкіри грає меланін. Від його кількості та розподілу залежить колір шкіри основних людських рас (чорний, жовтий та білий), який визначається генетично і називається конституційною пігментацією. Під дією ультрафіолетових променів кількість меланіну збільшується – виникає індукована пігментація (загар). Залежно від ступеня цього збільшення, виділяють чотири типи світлочутливості шкіри – від шкіри I типу, не здатної до засмаги взагалі, до шкіри IV типу, на якій швидко з’являється глибока засмага.

Спектр дерматозів, у патогенезі яких беруть участь пігментні клітини, дуже широкий, їх поділяють на гіпопігментацію, або лейкодерму, і гіперпігментацію, або меланодермію.

Найчастіше зустрічаються захворювання із надмірним утворенням меланіну – гіперпігментації. Надмірне накопичення меланіну може бути зумовлене різними факторами:

• генетичними;
• ендокринними чи метаболічними;
• фізичними (УФО);
• лікарськими;
• хімічними та запальними.

Генезис дисхромії шкіри – різний. Найчастіше вони обумовлені надмірним або недостатнім утворенням меланіну, рідше – надлишковим відкладенням у шкірі інших пігментів (наприклад, каротину, гемосидерину, білірубіну), а також різних речовин, що потрапляють ззовні (часток кам’яного вугілля, барвників та ін.).

Види дисхромій шкіри

Дисхромії шкіри бувають набутими (наприклад, каротин) та вродженими (альбінізм та ін.). Отримані дисхромії діляться на первинні, що виникають на незміненій шкірі, і вторинні.

Первинні дисхромії шкіри можуть бути самостійними дерматозами, наприклад, вітіліго, хлоазму, або симптомами загального захворювання, наприклад, лейкодерми при сифілісі.

Дисхромії характеризуються посиленням (гіперхромією або гіперпігментацією), ослабленням (гіпохромії або гіпопігментації) або повною відсутністю (ахромії або депігментацією) забарвлення шкіри. Тривалість існування залежить від причини їх появи. Так, уроджені дисхромії шкіри зберігаються протягом усього життя (альбінізм, пігментні невуси), набуті можуть зникати через різні проміжки часу або залишатися на все життя, залежно від причини, яка їх зумовила.

До вторинних дисхромій відносять тимчасову зміну кольору шкіри на місці колишніх проявів різних дерматозів (псоріазу, червоного плоского лишаю тощо) у вигляді гіпо- або гіперпігментації.

Причини гіперхромії шкіри

Найчастіше зустрічаються гіперхромії шкіри меланінового генезу, при яких спостерігається коричневе забарвлення – від світлого до темного, майже чорного. Вони можуть виникати під впливом УФ-променів: на шкірі з’являється рівномірна гіперпігментація (загар). При тривалому надмірному впливі УФ-променів відкриті ділянки шкіри у людей деяких професій (наприклад, моряки) стають грубими на дотик і гіперпігментовані – так звана «шкіра моряків».

Меланінові гіперпігментації можуть бути обумовлені також уродженими або набутими порушеннями окремих ланок меланогенезу, серед яких важливе значення мають зміна вмісту мікроелементів у шкірі (міді, сірки, заліза), порушення амінокислотного обміну, функцій ендокринних залоз (гіпофіза, надниркових залоз, щитоподібної), печінки, селезінки та інших органів та симпатичного відділу нервової системи. В результаті спадкових особливостей пігментного обміну виникають ластовиння – дрібні світло-коричневі або темно-коричневі плями неправильної форми, що іноді зливаються між собою. Вони, як правило, локалізуються на носі, щоках, лобі, рідше – на верхніх кінцівках, спині, грудях.

Поширена дифузна меланінова гіперхромія розвивається при меланозі, хворобі Іценко-Кушинга, аддісонової хвороби, гіпофізарної недостатності, гіперкортицизмі, обумовленому тривалим прийомом кортикостероїдів, при хронічних інфекційних та паразитарних хворобах, уремії, хворобах. Поширена нерівномірно гіперхромія шкіри характерна для пойкілодермії, в деяких випадках вона може бути зумовлена ​​інтоксикацією, тривалим прийомом деяких лікарських препаратів (антипірину, атофана, сульфаніламідів).

Обмежені меланінові гіперхромії проявляються у вигляді ластовиння, хлоазми, лентиго, пігментних невусів, меланозу Дюбрея, а також спостерігаються при синдромі Пейтца-Егерса, мастоцитозі та ін.

Гемосидеринова гіперхромія відрізняється цегляно-червоним або охряно-жовтим забарвленням ділянок шкіри, що пов’язано з відкладенням у шкірі залізовмісного пігменту гемосидерину, який утворюється з гемоглобіну при крововиливах у шкіру, підвищенні проникності капілярів. Синюшний відтінок шкіри, зумовлений недостатнім окисленням гемоглобіну, спостерігається при тяжких порушеннях кровообігу, метгемоглобінемії та ін.

Каротинова гіперхромія, або аурантіаз шкіри, викликана надмірним накопиченням біологічного попередника вітаміну А, каротину, у сироватці крові та відкладенням його в роговому шарі епідермісу. Виникає вона при надмірному вживанні продуктів, що містять каротин (апельсини, морква, гарбуз та ін.). Шкіра обличчя, долонь, підошв, а потім і тіла набуває спочатку жовтого, а надалі – інтенсивно-оранжевого кольору, при цьому слизові оболонки зазвичай не фарбуються.

Білірубінова гіперхромія обумовлена ​​відкладенням у шкірі жовчного пігменту білірубіну і характеризується жовтим забарвленням шкіри, при цьому зазвичай забарвлюються і слизові оболонки. Значна зміна кольору шкіри відбувається при різних патологічних процесах, наприклад, відкладення холестерину в дермі при ксантоматозі, амілоїду при амілоїдозі та ін.

Гіперхромія може бути спричинена різними екзогенними речовинами. Так, антракоз шкіри виникає при проникненні частинок кам’яного вугілля, татуювання (татуаж) – при введенні в шкіру фарбуючих речовин шляхом наколювання. Аргірія шкіри розвивається в осіб, що контактують з металевим сріблом, нітратом срібла (ляписом), при цьому срібло потрапляє в організм через шкіру, шлунково-кишковий тракт та дихальні шляхи, внаслідок чого шкіра, особливо обличчя, рук, набуває сірого кольору з блакитним відтінком. 

Гіпохромії та ахромії шкіри обумовлені недостатньою продукцією меланіну або повною його відсутністю. Вони бувають генералізованими (альбінізм) та локалізованими у вигляді окремих депігментованих плям. Ахромія може бути проявом лепри, пінти, сифілісу, виникати тимчасово дома розсмоктування елементів висипу при псоріазі, нейродерміті та інших дерматозах, у деяких випадках її називають псевдолейкодерма.

Ахромії можуть розвинутися в місці контакту з деякими хімічними речовинами (тіоурацил, тіомочевина, гідрохінон тощо), а також бути проявом недостатності вітаміну А. До них належить так звана псевдоатрофодерма шиї – ураження шкіри, що рідко зустрічається, у вигляді депігментованих плям на шкірі, і верхній частині грудей з зморшкуватою поверхнею, що справляє враження атрофічних. Зустрічається це захворювання найчастіше у жінок.