Алергодерматози: патогенез і типи алергічних реакцій

Алергічна реакція

У сучасній науці під алергією розуміють змінену, підвищену чутливість до сторонніх речовин для організму. Безпосередньою причиною такого стану є алергени – речовини (переважно білкової природи), які при попаданні в чутливий до їхнього впливу організм спричиняють алергічну реакцію, що призводить до пошкодження тканин та органів.

Алергени можна умовно поділити на дві групи:

• екзоалергени (існують у зовнішньому середовищі);
• ендоалергени (утворюються безпосередньо в організмі).

До зовнішніх факторів (екзоалергенів) насамперед слід віднести забруднення екологічного середовища, особливо в промислово розвинених країнах, а також постійний контакт у побуті й на виробництві з різноманітними хімічними речовинами (продукти побутової хімії, косметичні засоби, будівельні матеріали, метали, синтетичні матеріали одягу та взуття).

Підйому захворюваності на алергодерматози безумовно сприяє вживання великої кількості ліків, у тому числі вітамінів та харчових добавок, консервів і продуктів швидкого харчування.

За даними епідеміологічних досліджень, зростання алергодерматозів безпосередньо можна пов’язати зі збільшенням кількості людей, які мають «алергенні» професії (будівельники, хіміки, харчовики, медики, перукарі). Цим можна пояснити вікові відмінності поширеності певних форм алергодерматозу. На відміну від атопічного дерматиту, контактний дерматит і екзема рідко зустрічаються в осіб віком до 20 років, які переважно представлені учнями. З роками у міру збільшення професійного стажу спостерігається зростання захворюваності на ці дерматози, пік яких припадає на передпенсійний період. У цих дослідженнях було показано, що серед хворих на алергодерматози, які звернулися по лікарську допомогу, переважають жінки.

Багато досліджень вказують, що міське населення частіше, ніж сільське хворіє на алергодерматози. Містяни більш схильні до впливів забруднень довкілля і частіше зазнають впливу різноманітних стресових ситуацій через напружений ритм життя. Крім того, міські жителі зловживають високоалергенною їжею, в їх квартирах накопичується велика кількість побутових алергенів (килими, м’які меблі, книги, пухові ковдри та подушки, штори та покривала із синтетичних тканин, будівельні фарби, лаки, штучні оздоблювальні матеріали). Утримання в домашніх умовах тварин, птахів, акваріумних рибок також часто призводить до виникнення алергодерматозів.

Однак, крім впливу безпосередньо алергену, для розвитку алергічного захворювання важлива також наявність сприятливих факторів: спадково зумовленої схильності до алергії, що виявляється особливостями імунітету, обмінних процесів, нейроендокринних механізмів, а також впливу зовнішнього середовища. Особи зі спадковою схильністю до алергії формують контингенти «підвищеного ризику». Особливо високі показники генетичної схильності до алергії зазначаються у хворих на атопічний дерматит і серед хворих з поліалергією (кілька видів алергологічної патології в одного хворого). Схильність до алергії вдвічі частіше передається по материнській лінії.

Етіологія та патогенез

Етіологія і патогенез алергодерматозів багато в чому досі залишаються незрозумілими. Згідно з сучасними уявленнями, основним патогенетичним механізмом алергодерматозів є наявність системного алергічного запалення з активним проявом на шкірі. Алергія є патологічною формою реагування імунної системи, внаслідок якої відбувається ушкодження власних клітин і тканин організму. У реалізації алергічної відповіді при шкірних захворюваннях велике значення надається реагіновим реакціям і порушенням у клітинно опосередкованій ланці імунітету.

У патогенезі алергії можуть брати участь алергічні реакції різних типів. У сучасній класифікації існують чотири типи таких реакцій.

• I тип (анафілактичний, реагеновий, негайний) пов’язаний із формуванням антитіл-реагенів, асоційованих із наявністю IgЕ. Взаємодія алергену та реагену на поверхні клітин, переважно опасистих, призводить до викиду ними біологічно активних речовин: гістаміну, повільно діючої субстанції анафілаксії тощо. Вплив цих речовин на тканини й органи визначає клінічну картину того чи іншого алергічного захворювання. Цей тип реакцій найчастіше спостерігається у дітей і властивий переважно неінфекційній атопічній алергії.
• II тип (цитотоксичний, цитолітичний) перебігає за участю IgЕ та IgМ, які тісно пов’язані з клітинними мембранами. Подальша взаємодія антитіла з алергеном призводить до руйнування клітин. Цей тип реакції характерний для імунних форм захворювань крові.
• III тип (імунокомплексний, напівуповільнений), як і попередні, є гуморальним і пов’язаний з утворенням антитіл, що належать до IgG. У процесі реакції формуються імунні комплекси, що ушкоджують судини.
• IV тип (клітинний, уповільнений) пов’язаний із утворенням сенсибілізованих лімфоцитів, які вибірково та специфічно ушкоджують тканини. Цей тип реакції характерний для інфекційної алергії.

Різні патологічні стани зазвичай пов’язані з тим чи іншим типом алергічної реакції. Однак у патогенезі алергії можуть одночасно чи послідовно брати участь реакції різних типів, що ускладнює її перебіг і терапію.

Імунна система й алергія

Шкірна алергія – це гіперреакція шкіри при контакті з певною речовиною, що спричиняє у хворого підвищену чутливість і є абсолютно безпечною для інших людей.

Клітини, що підтримують шкірний імунітет

1. Клітини Лангерганса донедавна відносили до тканинних макрофагів шкіри. Сьогодні вважається, що цей тип клітин функціонально і морфологічно слід відносити до попередників дендритних клітин. Вони містяться всередині епідермісу та становлять приблизно 2–4% усіх епідермальних клітин. В епідермісі вони зазвичай розташовані над базальною мембраною і прикріплені до сусідніх кератиноцитів. Завдяки своїй формі (у вигляді поздовжньо витягнутих дендритів) та міграційної здатності ці клітини утворюють у міжклітинному просторі рівномірну сітку серед безлічі кератиноцитів. Під впливом антигенного стимулу вони здатні мігрувати в дистально та проксимально розташовані пласти тканин і спричиняти первинну і вторинну Т-клітинну відповідь на алоантигени, гаптени та розчинні протеїни, зокрема мікробні антигени.
2. Т-лімфоцити отримали свою назву від тимусу – залози, в якій вони ростуть і дозрівають. На зовнішній оболонці Т-лімфоцитів містяться білки, які розпізнають специфічні молекули, а не антигени (на відміну від В-лімфоцитів). Т-лімфоцити вступають у реакцію з антигенами після об’єднання з молекулами іншого типу, які названі комплексом гістосумісності та присутні у всіх клітинах людини. Вони відіграють роль вартового, який переходить із місця на місце і зупиняє інші клітини, питаючи у них пароль. Якщо на поверхні клітини виявляється правильний комплекс гістосумісності, Т-лімфоцит проходить далі. Якщо щось погано (наприклад, комплекс змінено білком вірусної оболонки), Т-лімфоцит взаємодіє з клітиною, руйнуючи її.
3. Мастоцити, або опасисті клітини – це клітини сполучної тканини, які виділяють фізіологічно активні речовини: гепарин, гістамін, серотонін тощо. Можлива участь опасистих клітин у процесах запалення, згортання крові тощо.
4. Базофіли – найбільш нечисленна популяція лейкоцитів. Вони беруть участь в алергічній та клітинній запальних реакціях уповільненого типу у шкірі й інших тканинах. Містять такі біологічно активні речовини, як гепарин і гістамін (аналогічні опасистим клітинам сполучної тканини). При дегрануляції ініціюють розвиток анафілактичної реакції гіперчутливості негайного типу.
5. Клітини шкіри – кератиноцити, фібробласти, ендотеліальні клітини, що виділяють цитокіни та нейропептиди, також беруть участь у підтримці шкірного імунітету.

У нормальному стані імунна система діє як система захисту організму від вторгнення бактерій та вірусів. Але якщо виникає алергічна реакція, вона спрацьовує у відповідь на фіктивну тривогу.

Алергічна реакція на певну речовину виникає після повторного контакту з останньою. Коли людина, схильна до алергії, вперше контактує з такою речовиною, імунна система сприймає алерген як агресор, мобілізуючись, щоб вигнати його з організму. Починається процес сенсибілізації (утворення алергічної реакції), який може тривати до 6 тижнів. Під час процесу білі клітини крові активно виробляють антитіла імуноглобуліну Е (IgЕ). Через певний час при повторному контакті з алергеном IgЕ антитіла зв’язують алерген і прикріплюють його до клітин-мастоцитів, що виділяють речовини-медіатори (гістамін та простагландін). Ці медіатори провокують виникнення симптомів алергії: гістамін спричиняє почервоніння, набряклість і запалення, простагландин розширює кровоносні судини.

Виявлення алергену: алергопроби

Алергопроби – методи діагностики алергічних захворювань та хвороб, у патогенезі яких провідну роль відіграє алергія. Алергопроби проводять після ретельного опитування пацієнта й виявлення підозрюваних алергенів. Їх виконують поза фазою загострення і не раніше ніж через 2–3 тижні після гострого періоду (тобто у спокійному періоді) та без прийому антигістамінних і седативних (заспокійливих) препаратів протягом 5–7 днів.

Про шкірні прояви алергії поговоримо у продовженні статті.

---

За матеріалами Les Nouvelles Esthetiques Україна