Системні ретиноїди: аспекти застосування в лікувальній та косметичній практиці

Ретиноїдами називаються будь-які агенти, здатні спричинити специфічні біологічні відповіді в результаті зв’язування й активації рецепторів ретиноєвої кислоти. Ретиноїди – це хімічно споріднений ретинолу клас сполук, його біологічні форми, а також структурні синтетичні похідні, які суттєво відрізняються від ізопренової структури природного вітаміну А, проте діють подібним чином – через активацію ядерних ретиноєвих рецепторів регулюють процеси проліферації, диференціювання та міжклітинної комунікації клітин. Усередині самої групи ретиноїдів спостерігається суттєва гетерогенність як за властивостями, так і результатами клінічного використання.

Доведена ефективність

На сьогодні ретиноїди є однією з найефективніших груп препаратів. Їх застосування у практиці стало поворотним моментом у терапії деяких дерматозів. Останніми роками дерматокосметологи стали частіше застосовувати як топічні, так і  системні ретиноїди у лікуванні хворих на акне. Це пов’язано з досвідом їх використання в реальній клінічній практиці в Україні, а також впевненістю фахівців у високій безпеці системних ретиноїдів при тривалому застосуванні в осіб з важкими формами акне.

Ретиноїди сприяють нормалізації термінального диференціювання клітин, гальмують гіперпроліферацію епітелію вивідних проток сальних залоз, утворення детриту та полегшують його евакуацію.

Внаслідок цього знижується вироблення шкірного сала, полегшується його виділення, нормалізується склад, знижується запальна реакція навколо залоз.

Крім того, ці препарати мають протизапальну та імунотропну дію в гнійному осередку шляхом інгібування медіатора запалення – лейкотрієну В4. При зовнішньому та системному застосуванні ретиноїди мають антисеборейну, себостатичну, протизапальну, керато- й імуномодулюючу дію. Активують процеси регенерації в шкірі, стимулюють синтез колагену, збільшують продукцію мукополісахаридів і глікозаміногліканів.

Основні показання до застосування ретиноїдів:

• різні прояви акне;
• себорея;
• розацеа;
• хвороба Фавра-Ракушо (третиноїн);
• періоральний дерматит (ізотретиноїн);
• червоний лишай (етретинат);
• ускладнені форми псоріазу;
• вроджений іхтіоз;
• червоний волосяний висівковий лишай;
• хвороба Дар’ї (ацитретин).

На сьогодні розроблено рекомендації й алгоритм патогенетичної терапії різних форм акне, згідно з яким виділяють препарати першого вибору, альтернативні засоби з урахуванням статі хворих та підтримуючу терапію. Препаратами першого вибору під час лікування комедональної форми акне є топічні ретиноїди; папулопустульозної форми легкого ступеня – топічні ретиноїди й топічні антибіотики; при середньому ступені тяжкості дерматозу – системні антибіотики у комбінації з топічними ретиноїдами чи бензоїл пероксидом; при тяжкому ступені – системні ретиноїди.

Ретиноїди для зовнішньої терапії призначаються тривало, мінімальний курс лікування становить 3 місяці, після закінчення курсу необхідне призначення лікарських препаратів із профілактичною метою для запобігання загостренню захворювання. Ретиноїди проникають у шкіру безпосередньо через роговий шар (транепідермальний шлях) або через вивідні протоки залоз (трансфолікулярний шлях). У шкірі створюється градієнт концентрації ретиноїдів, що зменшується до дерми. В епідермісі ретиноїди контролюють процеси зроговіння та пігментації, у дермі – сприяють відновленню міжклітинного матриксу, що поступово деградує у процесі старіння або ультрафіолетового опромінення.

Системна терапія призначається хворим із середньоважкою або тяжкою формами вугрової хвороби, особливо у разі утворення рубців, а також при вираженій депресії, дисморфофобії на фоні легкого перебігу, за відсутності ефекту від зовнішньої терапії після 3 місяців застосування. Системна терапія має побічні ефекти, незначний інтервал між терапевтичною й токсичною дозами, тому має використовуватися лише за наявності суворих показань.

До ретиноїдів І покоління відносять вітамін А (ретинолу ацетат, ретинолу пальмітат), третиноїн (транс-ретиноїва кислота), ізотретиноїн, алітретиноїн (9-цис-ретиноєва кислота).

ІІ покоління включає етретинат й ацитретин. 

До ІІІ покоління (аротиноїди) входять тазаротен і бексаротен. Дещо окремо стоїть адапален – похідне нафтової кислоти, що має властивості вітаміну А, але відрізняється за хімічним складом від усіх поколінь ретиноїдів.

На сьогодні синтезовано понад 1 500 ретиноїдів, вивчено їхню здатність спричиняти біологічні відповіді в організмі тварин і людини, проте лише кілька десятків із них використовується в медичній практиці.

Ретиноїди беруть участь у регуляції транскрипції генів шляхом активації рецепторів, розташованих у ядрі. Ретиноїди (ліганди) пов’язуються з факторами транскрипції (рецептори ядра), а потім комплекс «ліганд-рецептор», що утворився, приєднується до ділянки промоції відповідного гена, в результаті чого синтезуються речовини, що зумовлюють фармакологічну дію (як лікувальну, так і побічну). Вивчення механізму дії 14 синтетичних аналогів вітаміну А дозволило виявити, що біологічний ефект мають ретиналь, ретинол, ретиноєва кислота та їх похідні. Ці сполуки модифікують проліферацію, диференціювання та функціональну активність клітин мезенхімального, екто- й ендодермального походження.

---

За матеріалами Les Nouvelles Esthetiques Україна