Імунітетзалежне захворювання: можливості лікування ВПЛ

Фізична деструкція

Встановлено, що після деструкції видимих ​​висипів вірус персистує у зовні здоровому епідермісі, що призводить до частих рецидивів (близько 30%). За різними даними, ефективність лікування екзофітним кондилом становить від 50 до 94%. При цьому найбільш застосовними є аблятивні техніки, які також вважаються найефективнішими, тобто такими, що забезпечують зникнення висипів після одноразової обробки.

При хірургічному висіченні, кріодеструкції, лазерній деструкції та електрокоагуляції повне зникнення висипів спостерігається у 31-93% випадків. За цих способів лікування також має місце високий відсоток рецидивів перші 3 місяці після лікування (від 21 до 95%).

Приблизно такі ж результати були отримані при абляції новоутворень за допомогою інфрачервоного коагулятора та радіохвильового ножа з тією різницею, що вираженість запальної післяопераційної реакції набагато менша і, відповідно, терміни загоєння коротші.

Серед деструктивних методів протягом останніх 10 років активно використовується СО2  (вуглекислотний) лазер, який можна розцінювати як альтернативний метод лікування в разі неуспіху використання кератолітиків, кріо- та хімічної деструкції. У деяких випадках, а саме при підошовних та навколонігтьових бородавках, цьому методу слід віддавати перевагу, оскільки використання інших зазначених вище методів дає скромніші результати.

Одним із нових напрямів, які становлять певний інтерес, можна вважати фотодинамічну терапію множинних звичайних бородавок. Однак дані про ефективність фотодинамічної терапії суперечливі.

За даними аналізу літератури, проведеного комітетами доказової медицини (Cochrane Central Register of Controlled Trials), за ефективністю зовнішньої терапії шкірних бородавок в імунокомпетентних пацієнтів тільки застосування саліцилової кислоти та кріотерапії не має сумнівів щодо методології та статистичної репрезентативності. При цьому як кератолітики, так і кріотерапія за загальновизнаною думкою є методами лікування «першої лінії», тоді як вапоризацію новоутворень вуглекислотним лазером рекомендують застосовувати у разі резистентного, персистуючого та рецидивуючого перебігу папіломавірусної інфекції. З іншого боку, для лікування кондилом кріотерапія не є вдалим методом лікування, оскільки метод болісний, дає високий відсоток рецидивів, ефективність його не доведена контрольними дослідженнями.

Інші методи лікування

Застосування цитостатичних препаратів, імунотерапії та хімічної деструкції не дає моментального розв’язання екзофітних висипів, проте забезпечує зниження рівня рецидивів (11-36%).

Застосування антимітотичних препаратів зумовлене прагненням мінімізувати побічні ефекти загального лікування, проте вони не виключають місцевої токсичної дії. До цієї групи належать подофілін та подофіллотоксин, 5-фторурацил, сульфат блеоміцину та інші. У процесі лікування цими препаратами завжди зазначається більш менш виражена запальна реакція на місцеве нанесення препарату, що, мабуть, також є елементом лікування, крім прямої антимітотичної та цитостатичної дії, активізуючи механізми місцевої імунної відповіді.

Оскільки проліферація бородавок контролюється імунною системою, застосування імуномодуляторів є цікавим, бо дозволяє впливати безпосередньо на процеси формування місцевої імунної відповіді. До імуномодуляторів відносять як імуностимулятор, так і імуносупресивні агенти. У дерматології цей напрям отримав свій розвиток із застосування облігатних контактних сенсибілізаторів (динітрохлорбензолу – ДНХБ, дифенілциклопропенону), які спричиняють реакцію гіперсенсибілізації уповільненого типу, що опосередковано стимулює місцевий імунітет. За даними Eriksen K., ДНХБ у місці нанесення спричинило розвиток алергічної реакції IV типу та призводило до регресу бородавок, що підтверджує роль місцевого імунітету. Через високий ризик алергічних реакцій цей метод лікування не набув широкого поширення.

Інший клас імунних препаратів – препарати системи інтерферонів, належать до швидкореагуючих і є одним з найважливіших складових природного (вродженого) імунітету, багато в чому визначаючи перебіг і результат вірусних інфекцій. Оскільки вірус папіломи людини зберігається в епітеліальних клітинах і використання деструктивних методів не гарантує того, що рецидивів не буде, перспективним у цьому плані є застосування інтерферонів як монотерапії, так і в поєднанні з іншими методами лікування. Введення готових препаратів інтерферонів, по суті, є варіантом пасивної замісної терапії.

Різноманітність клінічних ефектів інтерферонів пов’язана з трьома відомими механізмами їх дії – антивірусним, імуномодулюючим, антитуморогенним. Разом з тим, широке використання інтерферонів виявило низку таких небажаних побічних ефектів, як грипоподібний синдром, цукровий діабет, захворювання щитоподібної залози, синдром депресії, аутоімунний синдром тощо.

Як правило, зазначені явища спостерігаються при лікуванні високими дозами та при тривалих курсах лікування інтерфероном, які не використовуються при лікуванні папіломавірусної інфекції. Важливо, що зустрічність перелічених ускладнень не перевищує 1,5%, причому більшість їх мають оборотний характері і зникають після скасування введення препаратів.

Нове покоління імунопрепаратів

На сьогодні поява нового покоління імунопрепаратів – індукторів інтерферону – має особливий інтерес через перспективи, що відкриваються. За даними досліджень, ці препарати «вмикають» синтез власного (ендогенного) інтерферону («ендогенна інтерферонізація»), забезпечуючи реакції природного (вродженого) імунітету, і є дуже різноманітним за складом сімейством високо- і низькомолекулярних природних і синтетичних сполук. Зазначено також, що комбіноване використання індукторів з інтерферонами часто призводить до синергідного або адитивного ефекту.

Індуктори інтерферону мають універсально широкий діапазон антивірусної активності й виражену імуномодулюючу дію. Широке системне використання індукторів інтерферону різної природи показало, що їхня активність збігається з раніше виявленою активністю екзогенних інтерферонів.

При введенні в організм індуктори інтерферону спричиняють низку неспецифічних та специфічних ефектів. Неспецифічні ефекти пов’язані з інгібуванням росту клітин, модуляцією їх диференціювання та синтезом мембранних рецепторів, специфічні – з дією на різні ланки системи імунітету (активація макрофагів, цитотоксичних Т-клітин, антитіл-утворюючих В-клітин, природних кілерів тощо).

На особливу увагу заслуговує модифікатор імунної відповіді іміквімод, який випускається у вигляді крему для зовнішнього застосування. Результати лікування іміквімодом, згідно з даними літератури, показали 13-18% рецидивів протягом перших трьох місяців після закінчення лікування та відсутність рецидивів у наступні три місяці, що значно нижче відсотку рецидивів, що спостерігаються при загальноприйнятих методах лікування. До переваг препарату належить стійкість терапевтичного результату, що очевидно можна пов’язати з корекцією місцевого імунітету в процесі лікування.

Іміквімод також успішно застосовується для лікування актинічних кератом та поверхневих форм базаліом.

За даними вчених, до клінічно найперспективніших низькомолекулярних індукторів належить циклоферон, аміксин, а також деякі високомолекулярні природні та синтетичні полімери – лорифан, рідостин, полудан, кагоцел. Хоча активність індукторів практично аналогічна до активності інтерферонів, індуктори мають свої точки застосування в імунній системі. Наприклад, аміксин провокує повільну продукцію інтерферону Т-лімфоцитами, а циклоферон спричиняє швидку продукцію інтерферону В-лімфоцитами.

Індуктори інтерферонів мають певні переваги:

• на відміну від рекомбінантних інтерферонів, вони не мають антигенності;
• синтез інтерферонів при введенні індукторів збалансований та контролюється організмом, що запобігає побічним ефектам, які спостерігаються при передозуванні інтерферонів;
• навіть одноразове введення індукторів призводить до тривалої індукції інтерферонів у терапевтичних дозах.

Справжнім проривом у терапевтичному підході до лікування папіломавірусної інфекції стала розроблена нещодавно вакцина проти чотирьох типів ВПЛ високого онкогенного ризику (16, 18, 6 та 11), яка може застосовуватися як у профілактичних, так і в лікувальних цілях. Очікується, що цей метод буде досить ефективним при лікуванні та профілактиці папіломавірусної інфекції слизових оболонок, але він поки що не вирішує проблеми щодо інших органів (шкіра, верхні дихальні шляхи).

Як показує досвід, найбільш ефективним для лікування активних проявів папіломавірусної інфекції є використання різних комбінацій – найчастіше деструкції (кріодеструкція, інфрачервона коагуляція, радіохвильова хірургія) утворень та імунотерапії. Як імунотерапію використовують інтерферони (інтрон, віферон, лаферон) та їх індуктори (циклоферон, гропринозин, аміксин).

Використання комбінацій методів дозволяє підвищити ефективність лікування активних проявів папіломавірусної інфекції, що проявляється у відсутності рецидивів у місцях видалення та відсутності нових утворень.

---

За матеріалами Les Nouvelles Esthetiques Україна