Алопеція: реакція на порушення у функціонуванні організму

Розмаїтість патології волосся є однією з найскладніших проблем диференційної діагностики в дерматології. Хвороби волосся поділяються на гіпер- і гіпотрихози, розрізняють набуті та вроджені стани. Щоб встановити вірний діагноз, який допоможе своєчасно звернути увагу на внутрішні негаразди організму, лікар насамперед має добре знати анатомію та фізіологію волосся.

Види облисіння та його терапія

В основі алопеції можуть полягати такі процеси: телогенове облисіння, анагенова втрата волосся, деструкція волосяного фолікула – рубцева алопеція, мініатюризація волосся, дефекти волосяного стрижня. Серед гіпотрихозів помітне місце належить різним дифузним алопеціям. 

Андрогенетична алопеція – прогресуюче облисіння, що є наслідком впливу андрогенів на волосяний фолікул у людей зі спадковою схильністю. Це найпоширеніший вид дифузного облисіння, перші ознаки якого проявляються у деяких людей ще у віці 20-25 років. Захворювання має хронічний характер з чергуванням періодів загострення і ремісії. 

Способів повністю зупинити прогресуючий процес облисіння не існує, але симптоматичне лікування дозволяє пригнітити процес масового випадіння волосся і подовжити стадії ремісії.

Терапія складається з використання препаратів, які знижують чутливість волосяного фолікулу до тестостерону та підтримують рост волосся. 

Анагенова алопеція розвивається як наслідок впливу хімічних чинників на цикл волосяного фолікула, коли випадання дистрофічного волосся виникає, наприклад, через кілька днів після початку застосування лікарського препарату.

Хімічні чинники сприяють пригніченню мітотичної активності в сосочку волоса. Це призводить до стоншання його стрижня, через що волос стає ламким в зоні звуження або може зовсім не формуватись. Волосся випадає насамперед у стадії анагену, водночас фаза катагену настає передчасно. 

Класичною причиною анагенової алопеції є систематичний прийом ліків при лікуванні онкологічних захворювань. При складанні плану терапії телогенового облисіння насамперед необхідно скасувати ліки, що могли спричинити випадання волосся, та провести детоксикаційну терапію. 

Гостре анагенове облисіння характеризується стрімкою втратою волосся. За відсутності будь-яких видимих причин за досить короткий час – 2-5 днів – випадає лише довге волосся і при цьому зберігається пушкове та щетинисте. Роль хімічних речовин, які забруднюють довкілля, часто недооцінюється у разі виникнення алопеції та інших розладів росту волосся. Разом з тим за наявності нез’ясованої причини втрати волосся завжди слід звертати увагу саме на цей чинник. Так, ознаками талієвого отруєння можуть бути нудота, блювота, слабкість, атаксія, тремор. Але найчастіше спостерігається алопеція, важкість і біль у ногах. Випадання волосся виникає і при отруєнні вісмутом, ртуттю.

При встановленні діагнозу інтоксикаційного анагенового облисіння треба звернути увагу на такі деталі:

• особливості перебігу облисіння (перш за все, швидкість випадання волосся);  
• клінічні симптоми (відсутність лише довгого волосся).

Телогенове облисіння (дифузне випадіння волосся) входить до великої групи захворювань, пов’язаних із впливом зовнішніх чинників, інфекційних та системних хвороб. 

Телогенове облисіння – це стан, за якого відбувається випадання незміненого волосся при передчасному  переході фолікула волосини від анагену до телогену. Буває гострим (триває до 6 місяців) і хронічним (понад 6 місяців). Такий стан волосся може розвинутись після пологів або тяжкого захворювання, що продовжується кілька місяців. Для лікування телогенового облисіння потрібно знайти і ліквідувати причину випадіння волосся.. Як правило, після цього наступає повне одужанням. Під час терапії варто підживлювати волосся, яке ще росте, різноманітними вітамінними комплексами, препаратами мікроелементів, можливо, застосовувати деякі ін’єкційні методики (плазмотерапія/PRP).

Зазначимо, що проблема втрати волосся потребує від лікарів-дерматологів насамперед вміння встановити своєчасний і правильний діагноз. У багатьох випадках для визначення тактики ведення хворих необхідне залучення суміжних фахівців (терапевтів, неврологів, психіатрів, токсикологів, фармакологів, інфекціоністів, генетиків).