Можливості терапії андрогенетичної алопеції

Лідія Рудницька , професор кафедри дерматології Варшавського медичного університету (Польща)

Андрогенетична алопеція є найбільш поширеною причиною втрати волосся як у чоловіків, так і у жінок. Поширеність хвороби зростає з віком. З нею стикаються не менше 50% дорослих чоловіків віком від 50 років і 70% чоловіків віком від 70 років. У жінок віком до 30 років поширеність оцінюється у 3–6%. Відповідні показники у жінок віком від 50 років становлять 30–40%.

Основним патогенним фактором початку андрогенетичної алопеції є фолікулярна мініатюризація, що запускається дигідротестостероном в андрогензалежних зонах шкіри голови.

Етіологія захворювання

Андрогенетичну алопецію провокує цілу низку факторів, основним з яких є генетична схильність. В основі захворювання лежить фолікулярна мініатюризація в андрогензалежних зонах шкіри голови, що запускається стероїдним чоловічим статевим гормоном – дигідротестостероном (ДГТ). У чоловіків з андрогенною алопецією прояв ДГТ у лобовій частині шкіри голови значно вищий у порівнянні з контрольною групою. Також у патогенезі андрогенетичної алопеції беруть участь запальні процеси та множинні цитокіни, хоча їхня роль і не була детально визначена.

Як у жінок, так і у чоловіків з андрогенною алопецією спостерігається вища активність 5α-редуктази у волосяних фолікулах лобової зони порівняно з потиличною. І, навпаки, більш висока концентрація ароматази спостерігається у потиличних волосяних фолікулах. Дослідження піддають роль ароматази як визначального чинника зниження чутливості фолікулів до андрогенів.

Клінічний прояв захворювання

Для чоловіків характерна рецесія волосся в лобовій ділянці і на маківці. Клінічний тяжкість захворювання оцінюється за шкалою Норвуда - Гамільтона. У жінок волосся випадає за так званим жіночим типом – у лобовій та тім'яній областях (тип Людвіга, вага оцінюється за триступінчастою шкалою), або обмежується серединно-лобовою зоною (тип Олсена), або розрідження волосся за типом «різдвяної ялинки». При цьому лобова лінія росту волосся залишається незмінною. Вищеописані підтипи жіночої андрогенетичної алопеції слід диференціювати з телогеновою алопецією, особливо на ранній стадії захворювання.

Диференціальний діагноз

Телогена алопеція

Причиною випадання волосся при телогенової алопеції є синхронізація циклу росту та збільшення частки волосків у телогеновій фазі. Виділяють три форми телогенової алопеції: гостру, хронічну та дифузну. Гостра телогенова алопеція являє собою розлад, що самообмежується, з втратою волосся без рубцювання. Надмірне випадання волосся зазвичай починається через 3 місяці після початкового епізоду, триває від 3 до 6 місяців та закінчується повною реабілітацією. Телогена алопеція фізіологічно розвивається у післяпологовому періоді. У патологічних умовах раптове випадання волосся починається через кілька місяців після події, що ініціює, що призводить до швидкого виходу з анагенної фази значної кількості волосяних фолікулів, але етіологічний фактор залишається невідомим приблизно в 30% випадків. Важливу роль у діагностиці гострої телогенової алопеції відіграє докладний збір анамнезу (інфекційні захворювання, ліки, операції, стрес), лабораторні аналізи та трихоскопічне обстеження. Лабораторні тести, рекомендовані для унеможливлення поширених причин телогенової алопеції, наведені в таблиці 2.

Лобна фіброзуюча алопеція

Фронтальна алопеція, що фіброзує, характеризується рецесією лобової лінії росту волосся. Від чоловічої та жіночої андрогенетичної алопеції відрізняється утворенням рубцевої тканини в галузі випадання волосся. Діагноз ставиться на підставі характерних клінічних проявів та результатів трихологічних досліджень.

Інволюційна алопеція (alopecia senilis)

Інволюційної алопеції схильні переважно жінки старше 70 років. Хвороба зазвичай є поступовою прогресуючою втратою волосся в області верхівки. Цей тип алопеції часто не реагує на антиандрогенне лікування.

Інші захворювання

Для постановки діагнозу «андрогенетична алопеція» дифдіагностику слід проводити також з дифузною вогнищевою алопецією, вогнищевою алопецією невідомого походження, уродженою трикутною алопецією, трихотілломанією, плоским фолікулярним лишаєм та іншими захворюваннями, при яких місце випадання волосся може бути аналогічним.

Діагностика андрогенетичної алопеції

Для встановлення діагнозу чоловікові в більшості випадків досить добре зібраного анамнезу та клінічного обстеження. У разі жіночої андрогенетичної алопеції до вищеперелічених пунктів слід додати трихоскопію, а у разі підозри телогенової алопеції – лабораторні аналізи та трихограму. Якщо діагноз досі не зрозумілий, трихоскопічні дані слід розглядати у кореляції з гістопатологічною оцінкою зразків біопсії шкіри голови.

Трихоскопія

Трихоскопію можна провести за допомогою переносного дерматоскопа чи відеодерматоскопа. Переносний дерматоскоп допомагає виявити неоднорідність товщини стрижнів волосся (коли більше 20% стрижнів волосся – тонке), збільшення частки пушкового волосся (більше 10%), збільшення частки фолікулярних одиниць з одним волосяним стрижнем, пов'язане зі зменшенням фолікулярних одиниць із трьома або більше волосин. Ці аномалії більш помітні в лобовій ділянці, ніж у потиличній. Жовті точки зазвичай рідкісні і мають діагностичної значимості. Вони є порожні фолікулярні отвори (волосяні фолікули у фазі кеногену). Вважається, що періфолікулярна гіперпігментація відповідає наявності запальних інфільтратів і може бути негативною прогностичною ознакою.

Трихоскопія, виконана за допомогою відеодерматоскопа, дозволяє оцінити структури шкіри голови за більшого збільшення. Існує набір ознак, що супроводжують андрогенетичну алопецію. Діагноз ставиться за наявності двох основних або одного основного та двох другорядних ознак.

Гістологічне дослідження

Для дослідження береться 4-міліметровий зразок із лобової області. Останнім часом фахівці відмовляються від більш ранньої методики, коли одночасно бралося кілька гістологічних препаратів із різних ділянок. Критерієм для встановлення діагнозу є співвідношення фолікулів пігментованого волосся і фолікулів пушкового волосся: співвідношення, близьке до 8:1, може бути показником телогенової алопеції, а співвідношення менше 4:1 характерне для андрогенетичної алопеції.

Лікування андрогенетичної алопеції

Препаратами зі схваленими показаннями до лікування андрогенетичної алопеції є міноксидил 2 та 5% для місцевої терапії та фінастерид 1 мг/добу. для системної терапії у чоловіків Інші дози та методи лікування використовуються off-label, проте дають добрі клінічні результати.

Міноксидил

Міноксидил 2 та 5% може призначатися для лікування як чоловіків, так і жінок. Чоловікам зазвичай призначають використання міноксидилу 5% один або двічі на день, жінкам – міноксидил 2% двічі на день або міноксидил 5% один раз на день.

Тимчасовим побічним ефектом після використання міноксидилу може бути раптова телогенова алопеція, що зазвичай відбувається на 6-8 тиждень лікування і зникає після декількох тижнів або місяців продовження терапії. Втрата волосся також відбудеться через три місяці після завершення лікування.

Другим найпоширенішим побічним ефектом є лицьовий гіпертрихоз, який частіше розвивається у пацієнтів, які отримували міноксидил 5%. Пацієнтам рекомендується призначати міноксидил принаймні за 2 години до сну, щоб уникнути попадання продукту на обличчя через подушку. Роздратування шкіри голови та контактний дерматит частіше асоціюються з використанням міноксидилу 5%, швидше за все через більш високу концентрацію пропіленгліколю у складі. Якщо контактна алергія на пропіленгліколь підтверджена шкірною пробою, слід розглянути препарат міноксидилу з дещо іншим складом. Сверблячка шкіри голови присутня приблизно у 5% пацієнтів. Інші побічні ефекти, такі як біль голови, запаморочення або тахікардія, спостерігаються рідко і можуть бути пов'язані з проникненням препарату в кровотік через пошкоджений епідерміс. Міноксидил не повинен використовуватися під час вагітності та грудного вигодовування.

Фінастерид

Фінастерид є селективним інгібітором 5-редуктази-II. Фінастерид в одній пероральній дозі 1 мг на добу. знижує концентрацію ДГТ у сироватці крові та шкірі голови приблизно на 70%. При тривалому лікуванні тахіфілаксія немає. Фінастерид швидко абсорбується із шлунково-кишкового тракту та досягає максимальної концентрації в крові протягом 1–2 годин після прийому. Період напіввиведення становить шість годин.

Повну версію статті читайте у журналі Les Nouvelles Esthetiques Україна 2 (108)/2018