Мезотерапевтичне лікування алопеції

Юлія Злотницька , сертифікований тренінговий лікар компанії «Європейська естетика – Україна» (Україна, Київ).

Форми захворювання

Алопеція (синонім: облисіння; з грец. – «плеш») – патологічне випадання волосся на волосистій частині голови, обличчі, рідше – тулубі та кінцівках, що виникає внаслідок пошкодження волосяних фолікулів. Алопеція може бути тотальною (alopecia totalis – повна відсутність волосся), дифузною (alopecia diffusa – порідіння волосся) та вогнищевою (alopecia areata – відсутність волосся на обмежених ділянках). Також можна виділити рубцеву алопецію (коли волосяні фолікули руйнуються внаслідок запалення, атрофії шкіри або рубцювання) та нерубцеву (що проходить без попереднього ураження шкіри). До нерубцевої відносять дифузну алопецію (alopecia diffusa), гніздову\вогнищеву алопецію (alopecia areata) та андрогенетичну алопецію (alopecia androgenetica).

Рубцова алопеція – це загальний термін, що використовується визначення процесу, що супроводжує втрату волосся і руйнування фолікулів, причому патологічний процес первинно який завжди вражає безпосередньо самі фолікули. Може бути наслідком тривалих хронічних шкірних хвороб, травм, опіків, запальних та аутоімунних захворювань. Залежно від етіологічного фактора на шкірі волосистої частини голови з'являються грубі рубці, як після карбункула, або атрофія рубця шкіри. Волосяні фолікули гинуть, і відновити їх у рубцевій сполучній тканині шкіри терапевтичними методами неможливо. Виділяються окремі форми рубцевої посттравматичної алопеції: тракційна («зачіска гімнасток»), масажна, післяопераційна (після пластичних операцій на особі), опікова і т.д.

Дифузні алопеції характеризуються випаданням волосся по всій волосистій частині голови при неураженій шкірі. Ступінь порідіння волосся залежить від тривалості та інтенсивності провокуючих факторів. Залежно від основних причин, що призвели до хвороби, можна виділити такі її форми:

• алопеція при хронічних захворюваннях (цукровий діабет, гіпотиреоз, аутоімунні захворювання);
• алопеція при інфекціях (наприклад, при сифілісі);
• алопеція постпубертатна;
• алопеція післяпологова;
• алопеція клімактерична;
• алопеція психосоматична;
• алопеція дифузна Сульцбергера (у жінок);
• алопеція передчасна, сенільна (внаслідок прогресуючої атрофії волосяних фолікулів у похилому віці;
• алопеція себорейна.

Вогнищева алопеція

Гніздова (вогнищева) алопеція характеризується патологічним випадінням волосся та формуванням вогнищ з повною відсутністю волосся на волосистій частині голови, в області бороди, брів, вій та на тулубі. Вогнища можуть зливатись, утворюючи великі безволосі ділянки. Факторами, які провокують появу гніздової алопеції, можуть бути: ендокринні порушення, психічний стрес, фізична травма, інфекція, генетична схильність, які можуть призвести до аутоімунних зрушень в організмі. При цьому волосяний фолікул не гине, а просто перестає відтворювати волосся.

Виділяють 3 типи осередкової алопеції:

1-й тип - спостерігається випадання волосся на невеликих ділянках голови, через що захворювання і отримало таку назву - осередкова алопеція. Цей вид гніздової алопеції є найпоширенішим;

2-й тип – більш серйозна стадія захворювання, де відбувається з'єднання\злиття вогнищ облисіння і може спостерігатися практично повне випадання волосся на голові;

3-й тип - цей ступінь облисіння проявляється повною втратою волосся, як на голові, так і на всьому тілі. Деякі автори називають цю стадію «універсальною» алопецією.

Андрогенетична алопеція

Андрогенетична алопеція – це прогресуюче облисіння, спричинене дією андрогенів на волосяні фолікули. Термін «андрогенетична алопеція» був вперше введений Норманом Орентреком (Norman Orentreich) в 1988 для позначення захворювання, викликаного дією чоловічих статевих гормонів. Під впливом андрогенів (тестостерону та його більш активного метаболіту – дигідротестостерону) волосяні фолікули на фронтальній, окципітальній, тім'яній ділянці голови піддаються значним змінам: фаза росту волосся – анаген – вкорочується, подовжується латентний період життєвого циклу. Під цим терміном розуміють значне зменшення розмірів сально-волосяного апарату, при якому термінальне довге волосся поступово скорочується в обсязі рівня пушкового волосся з можливою довжиною всього в один сантиметр. Спадкування у чоловіків – полігенне або аутосомно-домінантне; у жінок – аутосомно-рецесивне. Початкові стадії андрогенетичного облисіння можуть виявлятися після закінчення статевого дозрівання. Облисіння цього типу має тенденцію до сезонним проявам і часто розтягнуте у часі. Причиною випадання волосся є симбіотична дія двох факторів: спадковості та гормональної активності. Наявність лише одного з двох факторів не призводить до облисіння. При андрогенній алопеції на голові завжди залишається віночок волосся – у потиличній та скроневих областях. Суть феномена у тому, що волосяні фолікули у цих зонах немає рецепторів, здатних сприймати дію андрогенів. Тому виключається одна з обов'язкових причин андрогенної алопеції – гормональна активність, – і волосся у цих областях генетично «застраховано» від випадіння.

Андрогенетична алопеція становить майже 95% всіх випадків випадання волосся у чоловіків та понад 90% – у жінок.

Характерні ознаки цього виду алопеції такі:

- у чоловіків (male-pattern baldness): випадання волосся в лобово-тім'яній ділянці; стоншення, укорочення волосся; поява пушкового волосся; на облисілих ділянках шкіра гладка та блискуча. Гамільтон (Hamilton, 1951), а пізніше Норвуд (Norwood), виділили протягом андрогенетичної алопеції у чоловіків сім стадій:

• 1–3 стадії – «залисини» на скронях;
• 4 стадія - формування вогнища облисіння на темряві;
• 5–6 стадії – злиття вогнищ облисіння на скронях та темряві;
• 7 стадія - повне злиття всіх осередків облисіння;

- у жінок (female-pattern hair loss): прогресуюче витончення та дифузне випадання волосся в тім'яній ділянці, наявність акне, гіперсекреція сальних залоз, ознаки гірсутизму. Жіночий тип облисіння можливий під час гормональних перебудов, тобто при використанні протизаплідних засобів, після пологів, клімактеричний період і після нього. Відступ лінії волосся на скронях менш імовірно, ніж у чоловіків; зазвичай лінія волосся зберігається незмінною. Андрогенетична алопеція у жінок починається зі стоншення волосся в області проділу і поширюється в усіх напрямках. Людвіг (Ludwig, 1977) розбив втрату волосся у жінок на три стадії (більшість схильних до облисіння жінок відноситься до першої категорії):

• 1-я стадія - порідіння волосся в лобово-тім'яній ділянці;
• 2-я стадія - помірно виражене порідіння та стоншення волосся в тій же області;
• 3-тя стадія - різко виражене порідіння волосся лобово-тім'яної області. У прикордонних областях волосся збережене, але витончене.

Лікувальний комплекс

Лікування алопеції обумовлено складністю її патогенезу і завжди є комплексним, починаючи з корекції харчової поведінки пацієнта, його способу життя та поєднання місцевої та загальної терапії. Початковим етапом є ретельна клінічна та лабораторна діагностика, що включає лабораторні дослідження (гормонів щитовидної залози, жіночих статевих гормонів, андрогенів тощо), апаратні дослідження структури волосся, волосяних фолікулів та шкіри голови. Можливо, для достовірної діагностики, потрібні консультації суміжних фахівців – дерматолога, гінеколога, терапевта, ендокринолога та ін. Для лікування облисіння рекомендується дотримуватися особливої дієти, багатої на вітаміни та мікроелементи. Для нормального функціонування шкіри волосистої частини голови та волосся необхідний цілий комплекс вітамінів та мікроелементів. Найбільш цінними продуктами харчування при лікуванні алопеції визнані яблука, мигдаль, шпинат, пшениця, лосось, чорниця, броколі, червоні боби, солодка картопля і будь-які овочеві соки. Доцільно виключити з раціону алкоголь, каву, копченість, соління, приправи, маринади, обмежити прийом жирів та вуглеводів.

Загальне лікування найчастіше індивідуальне. Воно залежить від нозологічної форми захворювання, етіологічних факторів та потребує корекції гормонального дисбалансу, усунення порушень функцій нервової системи, травного тракту, печінки, нирок, осередків хронічної інфекції, глистової інвазії та значною мірою визначається результатами лабораторної діагностики. Безперечно, його призначає лікар-трихолог.

Широко використовуються психотропні та ноотропні засоби («Сибазон», «Азафен», «Ноотропіл»), вітаміни (А, Е, полівітаміни, у тому числі мікроелементи, що містять), імунокоригуючі препарати («Декаріс», «Метилурацил», «Т-активін »), фотосенсибілізатори («Амміфурин», «Бероксан»), ангіопротектори («Доксіум»), препарати, що покращують мікроциркуляцію («Трентал») та специфічні препарати («Пантовігар», «Міноксиділ»). У тяжких випадках може бути використана кортикостероїдна терапія.

Ефективність мезотерапії

Місцева терапія залежить від форми алопеції та обов'язково включає спеціальні препарати для зовнішнього застосування, адекватний домашній догляд, фізіотерапевтичний вплив. Метою зовнішньої терапії є покращення мікроциркуляції, активізація окислювально-відновних процесів та живлення волосяних фолікулів. В цей момент на перший план виходить косметолог, який володіє ефективною методикою для лікування облисіння - мезотерапією. Залишився в минулому той час, коли наші пацієнти з метою стимуляції кровообігу змушені були втирати в шкіру голови настоянки цибулі, перцю, екстракт нафталанової нафти та ін. лімфатичних систем), сальних залоз, обмінних процесів у волосяних фолікулах та постачання шкіри голови необхідними поживними речовинами, вітамінами та елементами.

Одним із найважливіших питань у лікуванні алопеції є вибір коктейлю для мезотерапевтичного введення. Для проведення цієї процедури потрібен комплексний препарат, який здатний діяти на всі ланки патологічного процесу та регулювати цикл зрілого волосяного фолікула, у якого відзначається зменшення васкуляризації при вступі до фази катагену та відновлення васкуляризації на ранньому етапі анагену. Для досягнення цієї мети має бути збільшено концентрацію фактора росту судинного ендотелію (VEGF). Цей фактор синтезується різними клітинами, включаючи кератиноцити та фібробласти. Доведено, що VEGF є фактором зростання щодо культур клітин шкірного сосочка та волосяного фолікула. У зрілих волосяних фолікулах VEGF виявляється у внутрішньому та зовнішньому епітеліальних піхвах кореня волосся та шкірному сосочку. Отже, VEGF – молекула, що грає ключову роль забезпеченні адекватного капілярного кровотоку в шкірних сосочках і стимуляції зростання волосся.

Таким чином, мезококтейль повинен містити:

• венотоніки – нормалізують крово- та лімфоток і тим самим забезпечують достатню трофіку та оксигенацію шкіри голови;
• біофлавоноїди – мають ангіопротекторну дію, нейтралізують вільні радикали, стабілізують клітинну мембрану;
• мікро- і макроелементи (цинк, селен, сірка, мідь, магній) – є коферментами всіх реакцій синтезу та катаболізму, мають антиоксидантні властивості, а їх роль у ферментних реакціях стимулює відновлення та зростання волосся.
• амінокислоти – сприяють відновленню концентрації незамінних амінокислот, присутніх у здоровому волоссі, покращують вироблення протеїнів кератину. Так, амінокислота цистеїн бере участь в обміні сірки в організмі. Розщеплення цистеїну під впливом дисульфогідрази призводить до утворення дисульфідних зв'язків, які зумовлюють природну міцність волосся;
• вітаміни . Наприклад, вітаміни групи В у комбінації з цинком перешкоджають випаданню волосся і регулюють секрецію сальних залоз, запобігають утворенню лупи, усуваючи ороговілі клітини, які здавлюють волосяний фолікул. Вітамін А є попередником меланіну, послаблює посивіння волосся.

Процедура мезотерапії волосистої частини голови проводиться згідно з протоколом і обов'язково включає судинний етап з елементами капіляромезотерапії шийного відділу хребта. При проведенні таких ін'єкцій поєднується фармакологічна дія препаратів та ефект фізичної стимуляції. Крім того, практично немає системних ефектів. Мезопрепарати мають велику біодоступність і малу токсичність, оскільки вводяться в мікродозах. Курс мезотерапії, як правило, індивідуальний, складається з 10-12 процедур, що проводяться з періодичністю 7-14 днів. Після основного етапу лікування проводять підтримуючі процедури – раз на 3-4 тижні до наступного курсу. Інтервал між курсами становить середньому 3–8 місяців.

Комплексна терапія та узгоджені дії лікарів загальної практики, трихолога та косметолога дозволять відновити пошкоджені волосяні фолікули та створити здорове, сприятливе середовище для зростання нового волосся.

Вперше опубліковано: KOSMETIK international journal, №1(39), 2010, стор.52-55