Дермальні наповнювачі: від силікону до гіалуронової кислоти

Ось уже кілька десятиліть поспіль контурна пластика залишається провідною в арсеналі методів омолодження, при цьому виробники постійно вдосконалюють склади ін’єкційних наповнювачів, тож про їхню еволюцію ми сьогодні й поговоримо.

У другій половині минулого століття було зроблено великий крок до омолодження – відкрили ін’єкційні методики для контурної пластики. Спочатку для проведення об’ємної контурної пластики використовувалися різні рідкі штучні полімери (силікон, поліакриламідний гель). Вважалося, що ці матеріали інертні, не зазнають біотрансформації в організмі, не мають токсичної дії та можуть постійно утримувати корекцію. Майже чарівна паличка – раз і назавжди. Але, як показала практика, реальні результати виявилися далекими від чаклунства. Перманентні імплантати мігрували, провокували реакції відторгнення, а з часом природна зміна форми обличчя перетворювала колишню корекцію на дискорекцію.

Подальші пошуки вчених призвели до появи на ринку препаратів на основі колагенів тваринного походження. Передумови для виникнення цього класу препаратів очевидні, адже колаген є основним компонентом шкіри, тому, здавалося б, може якнайкраще нейтралізувати її дефекти і відновити колишню молодість.

Препарати на основі колагену біодеградували у дермі без утворення токсичних метаболітів. Практично багато дефектів перманентних наповнювачів було усунуто. Але кілька «але» таки знайшлося. По-перше, колаген є білком, а білок завжди має антигенні властивості, тому білкові препарати завжди спричинятимуть імунізацію, що з часом може проявитися у вигляді алергічних або аутоімунних захворювань. По-друге, в’язко-еластичні властивості колагену недостатні для корекції тонких зморшок, а при об’ємних корекціях глибоких зморшок і складок їх видно під час міміки й вони визначаються на дотик.

Справжнім проривом у косметології та естетичній медицині можна вважати появу наприкінці минулого століття дермальних наповнювачів на основі стабілізованої гіалуронової кислоти (ГК). Правильна хімічна назва стабілізованої ГК – хілан (hylan).

Гіалуронова кислота прошивається за допомогою стабілізуючого хімічного агента BDDE (бутандіоловий дигліцидиловий ефір), внаслідок чого формується щільна мережа. Така ГК погано розпізнається гіалуронідазою, тому дуже повільно руйнується, отже, час її перебування в тканинах може становити від 6 до 24 місяців. BDDE-зшивки утримують у скрученому стані вторинну спіральну структуру ГК, що не дозволяє гіалуронідазі фіксуватися на ланцюгу стабілізованої ГК і руйнувати її. Для руйнування необхідно або дуже сильне підвищення активності гіалуронідази (у сотні разів), або додаткове пошкодження стабілізованої ГК вільними радикалами (це призводить до руйнування вторинної структури ГК й активної фіксації гіалуронідази до ланцюгів ГК з подальшим їх руйнуванням). 

Підвищення активності гіалуронідази спостерігається при тиреотоксикозі, запальних процесах, підвищенні температури.

Збільшення рівня вільних радикалів спостерігається при інсоляціях, курінні, вживанні алкоголю, озонотерапії, запальних процесах.

Цей момент необхідно враховувати під час обговорення термінів корекції з вашим пацієнтом.

Двофазні філери

Перші наповнювачі на основі стабілізованої ГК були утворені у вигляді двофазних гелів. ГК зазнавала інтенсивного прошивання BDDE, що призводило до втрати її в’язко-еластичних властивостей, оскільки виходив дуже твердий гель, який неможливо було ввести через голку. Але, як завжди, вихід було знайдено: для покращення в’язко-еластичних характеристик гель гіалуронової кислоти стали пропускати крізь металеве сито, внаслідок чого він подрібнювався на частинки різних розмірів. Потім відбувався етап просіювання з відбором тільки частинок завданого розміру, внаслідок чого фактично виходив пісок із щільного гелю, який потім розчиняли невеликою кількістю рідкого гелю нестабілізованої ГК або м’яко стабілізованої ГК для кращої текучості.

Після введення у шкіру двофазного гелю рідка його частина швидко резорбується, а гранули залишаються у тканині. У якісних препаратах рідка частина становить дуже низький відсоток, і її резорбція не призводить до зменшення обсягу імплантату. При цьому слід пам’ятати, що пластичність гелю та час перебування імплантату у тканинах залежить від розміру частинок. Так, препарати з частинками великого розміру в’язкіші, менш пластичні, довше залишаються в тканинах і чудово зберігають надану йому форму під час імплантації. Тобто, образно кажучи, дрібні гранули поводитимуться, як пісок, а великі, як цеглинки. Однак двофазні препарати з великими частинками не можна пропускати крізь тонкі голки, адже продавлюючи гель крізь тонку голку, ми дробимо великі гранули, що призводить до зміни властивостей гіалуронової кислоти.

Особливості двофазних наповнювачів

Погана пластичність препаратів вимагає використання голок великого діаметру для його імплантації, а також створює високий тиск на поршні шприца під час процедури. Це вимагає від фахівця високого рівня майстерності при проведенні корекції: у кожному конкретному місці дефекту потрібно вміти повільно та рівномірно, а також у необхідній кількості вводити препарат, при цьому чітко контролювати глибину введення, оскільки скоригувати дефекти введення за допомогою розминання препарату після введення можна буде лише у невеликих межах.

Ці препарати не призначені для поверхневого введення, тому що будуть контурувати і просвічуватися (синя смуга – ефект Тіндаля). Після виходу рідкої частини (перший годинник після процедури) гранули препарату чітко фіксуються на своєму місці й не мігрують.

Позитивна сторона – фіксація матеріалу дозволяє досягти повної і тривалої корекції дефекту м’яких тканин або зморшок.

Негативна сторона – при найменшій неточності під час введення може виникнути контурування імплантату. У зонах із тонкою шкірою під час міміки імплантат може бути помітним.

Висока стабілізація ГК призводить до втрати в’язко-еластичних та когезивних властивостей препарату, проте має перевагу за волюметричними властивостями. Препарати на основі двофазних гелів відразу після імплантації створюють той обсяг, який зберігатиметься тривалий час. Високостабілізована ГК ні збільшуватиметься, ні зменшуватиметься в обсязі, тому технічні труднощі у проведенні корекції частково компенсуватимуться точністю підтримки отриманої форми. При проведенні процедури немає потреби враховувати можливе збільшення або зниження обсягу та/або міграцію введеного препарату.

Монофазні філери

Подальший розвиток біотехнологій призвів до створення нових можливостей у модифікації ГК та появи інших за властивостями гелів. Так ми отримали монофазні гелі стабілізованої ГК.

Сучасні технології дозволяють контролювати процес формування зшивок між гілками ГК у процесі стабілізації. Додаючи менше стабілізуючого агента BDDE, вдалося сформувати рівномірно прошитий гель високої пластичності й еластичності, який відтепер можна легко вводити крізь тонкі голки без втрати властивостей препарату. Монофазний гель не вимагає дроблення на гранули – більше того, його неможливо подрібнити, адже він, як м’який пластилін, знову злипатиметься, формуючи вихідну монофазну структуру.

Міжмолекулярні зв’язки в монофазному гелі дуже сильні, що змушує гель завжди утримуватися у вигляді єдиної краплі, навіть після введення тканини. Тому руйнування гелю можливе лише з його поверхні, що знижує загальну швидкість біодеградації. Тобто для двофазного гелю характерний високий ступінь стабілізації, який знижує швидкість руйнування, але й більша площа зіткнення з навколишніми тканинами, що підвищує швидкість руйнування. А для монофазного гелю характерна невелика площа контакту з навколишніми тканинами, що знижує швидкість біодеградації, але невеликий ступінь стабілізації, що підвищує швидкість руйнування.

Для створення препаратів із різним рівнем щільності та часом перебування у тканині використовують різний рівень стабілізації. Чим більша кількість зшивок і чим жорсткіша отримана структура, тим менша пластичність у препарату, але тим більший час перебування в тканині.

Пластичність монофазних гелів дозволила розширити показання до ін’єкційної контурної пластики. Стало можливим поверхове введення матеріалу, навіть у зони з вираженою мімічною активністю. Для введення монофазних гелів можна використовувати дуже тонкі голки, при цьому сила тиску на шприц буде значно нижчою, ніж у двофазних гелів, їх набагато легше вводити в шкіру. Навіть при помилках введення препарат можна добре розім’яти після імплантації та скоригувати дефект введення.

Монофазні препарати не лише пластичніші під час введення, але мають еластичні властивості, дуже близькі за своїми параметрами до еластичних властивостей шкіри, дуже природно виглядають у шкірі після імплантації – вони не помітні навіть під час інтенсивної міміки. Тільки треба пам’ятати, що підвищення густини (рівня стабілізації) препарату призводить до втрати в’язко-еластичних властивостей.

Нині триває боротьба між часом і природністю корекції. М’які монофазні гелі дозволяють дуже красиво та природно створювати обсяги м’яких тканин, але при цьому час корекції становитиме лише 6–8 місяців. Щільні монофазні гелі дозволяють збільшувати час корекції до 12 місяців, але при цьому їх потрібно вводити досить глибоко, щоб приховати м’якими тканинами. Іноді для отримання повної корекції необхідно одночасно поєднувати в одній зоні різні за щільністю імплантати: глибше вводяться щільні та пролонговані філери, а поверхнево – м’які монофазні препарати.

Двофазні філери мають переваги при імплантації у глибокі шари м’яких тканин обличчя. Вони дозволяють отримати стійкий локальний об’єм, який не буде розпливатися або мігрувати. Монофазним філерам слід надавати перевагу при більш поверхневих корекціях, особливо в мімічно активних зонах. Наприклад, за допомогою двофазного філера можна відновити обсяг вилиць, підборіддя, верхньої третини носогубної складки (якщо вона дуже глибока), а за допомогою монофазних філерів можна якісніше коригувати середні та неглибокі носогубні складки, відтворити обсяг губ, поверхневий об’єм вилиць і щік.