Від майстра до президента Intercoiffure: інтерв'ю з Наталкою Балабановою

Нам вдалося поспілкуватися з Наталкою про її творчий шлях і зростання від майстра до президента Intercoiffure Ukraine.

Наталка, розкажіть, як почалося ваше захоплення перукарським мистецтвом і чому ви вирішили присвятити своє життя саме йому?

Я думаю, зі мною погодиться багато хто – все починається з дитинства. До перукарського мистецтва я захоплювалась багатьом. Моє натхнення почалося з того, що цікавилася фотосправою. У мене були всі найновіші та найстаріші фотокамери. Це був один із тих напрямків, у яких я вчилася композиції, вчилася бачити цілісну картинку, вибудовувати ракурс.

Пам'ятаю, як мама вперше відвела мене до перукаря, і я досі згадую кожен помах затискачів, що летять волосся, і тоді це здалося якимось дивом. І ось після стрижки нова я. Після стрижки ти завжди почуваєшся оновленим.

Мені також дуже подобається дизайн одягу. Моя мама шила одяг, і на ті часи мені ніколи не купували одяг у магазинах. Мої захоплення були абсолютно різними в дитинстві, і тому виникало логічне питання: ким стати – фотографом, дизайнером одягу чи перукарем? І я подумала: найменше я вмію стригти, тож піду саме в перукарі.

Чи допомогли вам ваші захоплення навчитися завжди бачити комплексний образ?

Так. Крім того, я люблю організовувати великі процеси. Коли на думку приходили якісь ідеї, завжди думала: треба це зняти. Для втілення цих ідей запрошувала найкращих фотографів, ми відшивали дуже дорогий одяг у дизайнера Костянтина Кравця, і, власне, всі гроші, які я заробляла у салоні, витрачала на творчість.

Усі зйомки завжди цікавилися тим, що тоді – що зараз. Воно нікуди від мене не втекло. Якщо ми чимось по-справжньому захоплені своїм життям, то це залишається з нами назавжди. Ми лише розвиваємось, подорожуємо. І наші захоплення постійно зростають-доповнюються. Ширше мислиш, більше можливостей, хоча принцип залишився той самий – мислити образами.

Як ви навчалися перукарського мистецтва?

Я закінчила школу, і тоді не було можливості піти навчитися до приватної школи чи поїхати кудись на навчання. Все було непросто. У ті часи були держустанови, в які тобі треба було прийти і сказати: я хотіла б бути перукарем. Після закінчення цієї установи на тебе чекало місце в салоні або в перукарні. На той час це було чудово. Навчалась у Харківському професійному технічному училищі. Шалено вдячна кожному вчителю. Там я отримала неймовірну кількість потрібних знань з таких предметів як перукарське мистецтво, художній малюнок, етикет, політекономія і навіть фізкультура.

Я навчалася у широкому профілі: стригла і чоловіків, і жінок. Володіла техніками колористики, і нас навіть вчили, як збирати треси та перуки. Моє захоплення накладними елементами та перуками почалося з того самого часу.

Після навчання на мене вже чекав салон. В одну зміну було 20 осіб, і в другу також 20. Була різна вікова категорія спеціалістів, і це чудово, бо постійно навчалася кожного. Навіть зараз добре пам'ятаю майстра-перукаря, яка навчила мене робити холодну хвилю. Завдяки їй я навчилася все це робити і до сьогодні використовую набуті знання.

Життя – це суцільна праця. Крім того, що кожній людині дані таланти, потрібно весь час практикувати і вдосконалювати те, що ти вмієш. І скільки шоу, показів я за життя не зробила, мені є куди рости.

Зараз навчання відбувається так само? Чи потрібно студенту йти та стригти на потік?

Перевагою тенденцій тих часів було те, що були зачіски, які були необхідністю стрижки. То були короткі стрижки, завивки. І як я пам'ятаю за звичками оточення, ніхто не відпускав довге волосся, все ходило зі стрижками. Ця необхідність у стрижці, як у гігієні, й утворювала той потік клієнтів. Усі напрацювання майстрів були досить приблизними. Приблизно підстригти, підчесати. Ти прийшов о 7 ранку в салон, і на тебе чекала черга з кількох клієнтів. Тоді це було дуже багато та системно, що ти просто не міг не відпрацювати навички.

Зараз тенденція на довге волосся, волосся, пофарбоване в різних техніках, або навіть натуральне волосся, яке можна швидко оформити в хвіст або пучок. Це зручно, мобільно.

Яким був ваш шлях далі після першого салону? Куди ви потрапили після навчального закладу?

Моя особистість завжди бунтарила. Я пам'ятаю, що під час роботи у тому салоні завжди щось було не так. Мене навчили, що норма – це чисті рушники, а не просто висушені у загальному баку, які майстри міняли місцями та використовували на всіх клієнтах. І такі невдоволення я збирала потроху. Тоді розуміла, що обслуговування клієнта має мати зовсім інші естетичні норми. І для себе я завжди мала на увазі вище сервіс, ніж просто економ-клас. Мені хотілося обслуговувати клієнта індивідуально, і до цього я завжди прагнула.

У тому салоні працювала кілька років. Після відходу вирішила розпочати вже власний бізнес. Взяла в оренду приміщення, два робочі крісла, і працювала там доти, доки нас не затопило. Перебувати в салоні було неможливо. Тоді мій бізнес провалився, так і не встигши початися. Я повернулася до мами та почала шукати спосіб працювати знову.

Вдома стригти було жахливо. Але я згадала, що на території заводу у місті, де я жила, був гарний величезний будинок культури. Я просто постукала до директора і сказала: «Здрастуйте, я хочу відкрити у вас салон». Так фактично відкрила там салон краси, який працює досі. Його здають у найм, і там працюють перукарі.

Але далі в житті виходить так, що я виходжу заміж, переїжджаю до Києва, і салон стає вже не потрібним. І вже у Києві знову розпочалася нова історія з новими труднощами.

Продовження інтерв'ю обов'язково дивіться у нашому IGTV :