Синдром вигорання на роботі: причини й особливості перебігу

Європейська статистика свідчить, що синдром емоційного вигорання (СЕВ), пов’язаний з роботою, хоча б раз у житті буває у 25% людей, а депресивні розлади загалом посідають перше місце у світі серед психосоматичних захворювань.

Вигорання – плата за співчуття

Про те, чому цей синдром набуває все більшої актуальності, говорити, напевно, не варто – головне, на що він впливає, – це емоційна сфера, а отже, якість життя людини загалом.

Від СЕВ перш за все страждають фахівці, які працюють з людьми, а до них належать спеціалісти у сфері медицини. Невипадково голландський лікар Ван Туль Псі, який жив у XVII столітті, запропонував як емблему, що символізує діяльність лікарів, свічку, що горить, – «Світячи іншим, згораю сам». Але незважаючи на такий «термінологічний натяк», що з’явився ще в Середні віки, як окремий стан термін «вигорання» був узвичаєний лише в 1974 році американським психіатром німецького походження Гербертом Фрейденбергом як новий напрям вивчення стресу. Він назвав його burnout – буквально «виснаження», «знемога», «вигорання».

Підстав для появи цього терміну сьогодні наводять кілька. По-перше, це ситуація, що склалася на початку 70-х років ХХ століття в Америці. На той час там почали з’являтися соціальні служби допомоги безробітним, інвалідам, людям, які пережили насильство, ветеранам в’єтнамської війни тощо. У центри реабілітації кожен приходив зі своїми труднощами та психологічними проблемами. Від співробітників потрібно було вислухати відвідувача, поспівчувати йому, допомогти порадою, надати моральну підтримку. Робочий персонал підбирався дуже ретельно, проходив хорошу підготовку, проте згодом почалися ускладнення. Все частіше з боку відвідувачів стали звучати скарги на неуважність, байдужість і навіть грубість співробітників. І коли почалися повальні скарги на працівників соціальної сфери, їх станом зайнялися психологи, було проведено спеціальні дослідження. Діагностований стан назвали особливою формою стресу, або хворобою спілкування.

Також вважається, що ще однією передумовою для формулювання нового терміну став роман-трагедія «Ціною втрати» (A Burn Out Case, 1960) британського письменника Грема Гріна. Головний герой роману, Кверрі, страждає на симптоми, які лікар у романі назвав «вигоранням».

Пізніше почалися дослідження вигорання, розробки діагностичної шкали тощо. Широке поширення в науці та психотерапевтичній практиці термін «вигорання» набув на початку 80-х років ХХ століття після численних публікацій американського психолога Крістіни Маслач.

Однак, незважаючи на те, що синдром був виділений психіатром, емоційне вигорання – це специфічний хронічний стан психічно здорових людей, які, однак, через свою професійну діяльність перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері та мають надавати професійну допомогу.

Механізм розвитку СЕВ

Розглянемо тепер, як виникає синдром емоційного вигорання в людини. Оскільки в назві синдрому є ще й слово «емоційне», то головне питання полягає в деформації емоційної сфери особистості. І СЕВ, таким чином, можна розглядати як вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на певні психотравмуючі дії.

У принципі, подібна реакція на подразник, що постійно діє, з боку організму логічна. Давайте проаналізуємо нашу щоденну діяльність. Чим би ми не займалися, організму, у тому числі й нервовій системі, треба відновитися, поновити якийсь запас енергії. Для цього існує сон – згадайте, коли наприкінці робочого дня перед нами постає складне завдання, ми думаємо: завтра подивлюся свіжим поглядом. Тобто завтра, після підзарядки нашої «батареї» життєвих сил, ми бачитимемо речі ясніше.

Тепер подумаємо, що відбувається, якщо запас наших емоцій не встигає відновлюватися, якщо їхні витрати перевищують запас емоційних сил. У такому разі організм хіба що «збирає» наші емоційні можливості, припасені для різноманітних життєвих ситуацій, щоб ми витратили їх на роботу. Звичними методами запас, що витрачається, не накопичити – він витрачається швидше, і тоді емоції ніби «вигорають», їх не залишається. (Це як у ситуації з ноутбуком – він ефективніше працює, якщо підключений до мережі, без неї він також працює, але через деякий час просто вимикається.)

Чому емоції такі важливі? Здавалося б, у нас залишаються інші можливості: мислення, пам’ять, уява. Проте психіка людини – цілісне явище, у ньому психологи хоч і виділяють окремі компоненти, але існувати можуть лише в єдності. До того ж одна з головних функцій емоцій – свого роду полегшення роботи інших компонентів, каталізація психічних механізмів. Наприклад, наше позитивне чи негативне ставлення доповнюється до наших спогадів, думок про якесь явище. Якщо нам щось подобається, то, як правило, легше «подумати» і ухвалити рішення. А в питаннях творчості емоціям і зовсім відводиться головна роль – при високій їх концентрації, на емоційному підйомі, створено не один шедевр, і саме в пошуках творчого натхнення і здійснюються поїздки в далекі краї і, на жаль, вживаються «стимулюючі напої» тощо.

Ознаки СЕВ

При вигоранні, коли запаси емоцій вичерпуються швидше, ніж відновлюються, організм намагається їх витрачати економно (настає емоційний дефіцит), а потім емоції взагалі припиняють супроводжувати будь-які дії людини. Тоді проявляються низки ознак, якими і визначають наявність у співробітника СЕВ.

Згадана вище Христина Маслач усі симптоми вигорання поділяє на:

• фізичні;
• поведінкові;
• психологічні.

До фізичних симптомів належать: втома, відчуття виснаження, сприйнятливість до змін показників зовнішнього середовища, астенізація (погіршення працездатності та психічна стомлюваність внаслідок зниження функціональних можливостей нервової системи), часті головні болі, розлади шлунково-кишкового тракту, надлишок або нестача ваги.

Здавалося б, чому до емоційних порушень прив’язуються ще й фізіологічні? Відповідь знову ж таки полягає в цілісності нашого організму – адже це саморегульована система, яка може тимчасово «приносити в жертву» якісь одні функції для відновлення інших. Наприклад, якщо ми застуджуємося, у перші дні, коли вірус перебуває в найактивнішій стадії, нам не хочеться їсти, а всі сили йдуть на боротьбу із захворюванням; при стресових ситуаціях, наприклад, перед захистом дисертації чи важливим іспитом, у багатьох людей порушується апетит – одні стрес «заїдають», тобто виникає бажання їсти набагато більше звичайного, а іншим навпаки, як кажуть, «шматок у горло не лізе». Коли ж стресогенний фактор зникає (дисертація захищена, екзамен складено) і ми заспокоюємося, виправляється і ситуація з апетитом – він нормалізується.

Розглянемо тепер поведінкові та психологічні чинники – вони також тісно взаємопов’язані (можна говорити, що поведінка – це зовнішній відбиток нашого внутрішнього стану). Отже, можна говорити про наявність СЕВ, якщо:

• робота стає дедалі важчою, а здатність її виконувати слабшає;
• працівник рано приходить працювати і залишається надовго;
• з’являється відчуття фрустрації, безпорадності й безнадійності;
• почуття занепокоєння;
• відчуття нудьги;
• знижується рівень ентузіазму;
• виникає відчуття образи;
• почуття розчарування;
• з’являється невпевненість;
• почуття провини;
• почуття незатребуваності;
• легко виникає відчуття гніву, з’являється дратівливість (саме на це й скаржилися пацієнти служб психологічної допомоги);
• підвищується підозрілість;
• з’являється почуття всемогутності (влада над долею клієнта, пацієнта);
• виникає ригідність (інертність, непластичність, неготовність діяти інакше, якщо ситуація змінюється);
• нездатність приймати рішення;
• відбувається дистанціювання від клієнтів, пацієнтів і прагнення дистанціюватися від колег (про таких, наприклад, лікарі говорять, що вони байдужі, черстві, їх не чіпають нещастя пацієнтів і сльози їхніх родичів);
• спостерігається підвищене почуття відповідальності за пацієнтів;
• загальна негативна установка на життєві перспективи;
• відбувається зловживання алкоголем та/або наркотиками.

Перш ніж переходити до розмови про те, що робити у разі діагностування СЕВ, слід згадати, що наявність перелічених ознак не обов’язкова. Також не слід робити поспішні висновки і «вішати ярлики» – їх, як відомо, не так просто потім позбутися. 

Читайте в продовженні матеріалу – «Що робити при емоційному вигоранні: рекомендації щодо відновлення психічного здоров’я».