Ліфтинг обличчя: методи отримання ефекту

Субстратом інволюції можуть бути як м’які тканини обличчя, так і його кістковий скелет. Скелетне старіння супроводжується резорбцією кісткових структур у зв’язку з атрофічними змінами та остеопорозом. У таких випадках супраперіостальне введення стимуляторів колагену або щільних гіалуронових наповнювачів буде цілком виправданим.

Перерозподіл активності м’язів обличчя в деяких випадках вимагатиме ботулінотерапії.

Перерозподіл жирових пакетів обличчя одночасно з атрофією підшкірно-жирової клітковини, перерозподілом шкіри загалом та її старінням (дифузними та локальними змінами рельєфу) вимагатиме комбінації негативно-стимулюючих, позитивно-стимулюючих і нерідко волюмізуючих методик тощо.

Морфотип обличчя й тип його старіння (параметри, які багато в чому взаємовизначають) також вплинуть на нашу стратегію.

Таким чином, розуміння генезу гравітаційного птозу, а точніше, правильна діагностика головних «помічників» гравітації у конкретного пацієнта, може надати неоціненну послугу у виборі методу корекції.

Методи ліфтингу та їх терапевтичні можливості

Перші з цих методів можна назвати стимулюючими, оскільки вони стимулюють ретракцію шкіри або через її ушкодження (так звану негативну стимуляцію), – механічний (дермабразії), хімічний (пілінги), фізичний, як правило, тепловий (RF або радіочастотний вплив, фракційний, термоліз, аблятивні лазери тощо), або через позитивну стимуляцію шкіри шляхом введення в неї фізіологічних сполук або м’якого фізичного впливу (біоревіталізація, мезотерапія, плазмоліфтинг, мікрострумова стимуляція та інші апаратні процедури). Очевидно, що м’які процедури стимуляції (особливо біоревіталізація та мезотерапія), що зміцнюють та оновлюють шкіру, будуть ефективні у пацієнтів з переважанням фотостаріння та за наявності атонії шкіри з тонкою підшкірно-жировою клітковиною. Вони можуть дати задовільний ліфтинговий результат на стартовому етапі, хоча згодом, звичайно, знадобляться й інші методи корекції. За наявності гравітаційного птозу І та ІІ ступеня на ефект ліфтингу можна розраховувати лише за глибокої деструктивної дії на шкіру з подальшим енергійним неоколагеногенезом.

Друга група – ботулотоксини типу А. Перерозподіл мімічної активності у бік переважання м’язів-депресорів потребує роботи з м’язовою складовою ліфтингу м’яких тканин обличчя. Ботулінотерапія особливо ефективна у пацієнтів з рухомими обличчями, при початкових ознаках гравітаційного птозу, малої товщини підшкірного шару та середньої або тонкої дерми. Домогшись хімічної денервації м’язів-депресорів, ми очікуватимемо зростання активності м’язів-леваторів і перерозподілу м’яких тканин обличчя у бік, протилежний вектору гравітації, тобто розраховуємо на ліфтинг. Особливо вираженим буде ліфтинг із застосуванням ботулінічного токсину типу А у верхній третині обличчя. Наявність у пацієнта гіпертонусу та гіперкінетичної активності м’язів депресорів нижньої третини обличчя також дозволяє розраховувати на отримання ліфтинг-ефекту.

Третя група методів – контурна пластика та волюметрична корекція обличчя рідкими імплантами. Зазвичай ці методи ми використовуємо для корекції верхньої та середньої третини обличчя і, набагато рідше, за їх допомогою коригуємо область овалу для згладжування контуру нижньої щелепи. Важливо пам’ятати, що зорова «вага» нижньої половини обличчя завжди більша, ніж верхньої. Ось чому високий лоб виглядає, як правило, гармонійно навіть за його надмірної висоти. Нижня третина обличчя не потребує додаткового обсягу у переважної більшості пацієнтів, винятком є лише рідкісні володарі трикутних, кілька загострених облич.

Інволютивно-дистрофічні зміни верхньої та, особливо, середньої третини обличчя супроводжуються погіршенням лімфо- й венотоку, формуванням малярних мішків, носогубних та маріонеткових складок. Відбувається також розтягування й подовження шкірно-кісткових зв’язок і напливання м’яких тканин обличчя з подальшим ущільненням та деформацією обсягів.

Якщо при спробі переміщення м’які тканини зміщуються вгору менше ніж на 2 см, не слід розраховувати на скільки-небудь помітний ліфтинг при об’ємній корекції середньої третини обличчя. 

Приступаючи до волюметричної корекції обличчя, слід визначитися, на який глибині краще зробити корекцію. Здавалося б, де проблема – там і філер. Проте що глибше введення, то більше ризиків. Найбезпечніше звичне для косметологів внутрішньошкірно-підшкірне введення наповнювача. Однак при вирішенні об’ємних завдань, коли виникає необхідність роботи в супраперіостальній техніці, надзвичайно корисним виявиться навичка роботи з гнучкими канюлями. Відсутність різального краю робить їх на порядок безпечнішим за традиційні голки.

Процедури контурної пластики, так званого гідрорезерву, гідробалансу, біоармування, які м’якіші, відновлюють вологоємність шкіри та стимулюють колагеногенез. Вочевидь, що вони ефективні за наявності I і, рідше, II ступеню гравітаційного птоза. Інші волюмізуючі процедури із застосуванням більш щільних філерів не тільки заповнюють області з дефіцитом об’ємів, але й у деяких випадках дозволяють перерозподілити об’єм м’яких тканин знизу вгору та від центру до периферії – у бік ліфтингу.

Відбір пацієнтів з метою малоінвазивного ліфтингу на ці методи не такий простий, як здається на перший погляд.

Далеко не завжди навіть великі об’єми філера здатні «перетягнути» на себе птозовані тканини. В такому випадку на відбір пацієнтів впливатиме не тільки ступінь виразності гравітаційного птозу. Так, велике значення мають також ступінь виразності підшкірно-жирового шару в області середньої третини обличчя й овалу та амплітуда рухливості тканин обличчя. Якщо при спробі переміщення м’які тканини зміщуються вгору менше, ніж на 2 см, не слід розраховувати на помітний ліфтинг при об’ємній корекції середньої третини обличчя.