Кислотність шкіри: погляд сучасної науки

З погляду хіміка, рН – це показник кислотності. Нейтральне середовище (наприклад, дистильована вода) має рН 7. Все, що менше семи (до 1), – кисле середовище, більше 7 (до 14) – лужне. Для косметолога рН – показник кислотності захисної мантії шкіри та одна з характеристик її стану, яка залежить від цілої низки ендогенних й екзогенних факторів.

Кислотність шкіри порушується за  деяких захворювань шкіри. Наприклад, при грибкових захворюваннях рН зростає до 6 (слабокисла реакція), при екземі – до 6,5 (майже нейтральна реакція), при вугровій хворобі – до 7 (нейтральна).

Кислотність поверхні шкіри є однією з її фізіологічних характеристик (поряд з гідратацією, структурою, температурою), зміна яких неминуче відбивається на функціонуванні цього органу й організму загалом. Кислотність шкіри є константою, проте її показник може зазнавати деяких фізіологічних коливань, залежно від часу доби, клімату, індивідуальних особливостей організму, забезпечуючи свої функції у різних умовах.

Значення pH здорової шкіри стало предметом обговорення кінця XIX століття. У 1892 році E. Heuss виявив, що вся поверхня шкіри людини є кислотною. Це твердження і сьогодні є аксіомою. Добре відомий термін, що характеризує кислотну оболонку шкіри, «кислотна мантія Маркіоніні», названа на честь вченого, що підтвердив ацидофільність як захисну здатність шкіри.

Останні десятиліття ми спостерігаємо певний прогрес у вивченні цього параметра. Точне походження шкірної кислотності ще до кінця не встановлено, але нещодавні дослідження вказують, що в її формування залучено багато ендогенних факторів (зокрема  наявність молочної кислоти, вільних жирних кислот, уроканінової кислоти, піролідон карбонової кислоти в потовому та сальному секретах).

Отримано дані, що рН поверхні шкіри має расові й гендерні відмінності. Нещодавні дослідження бактеріальної флори поверхні людського передпліччя з використанням молекулярних технологій виділили тонкі відмінності шкірних бактерій між чоловіками та жінками та можливий зв’язок із кислотністю шкіри.

Кислотність відіграє важливу роль у фізіології шкіри та прямо чи опосередковано впливає на склад ліпідів рогового шару, його гідратацію, бар’єрну функцію шкіри, її мікробіоту.

Кисла рН шкіри сприяє оптимальному мікроозброєнню для резидентних бактерій та їх ферментної активності. Водночас кисла рН шкіри та резидентна флора відіграють важливу роль у підтримці здоров’я шкіри, і саме кислотність є ключовим фактором у її бар’єрній функції та відіграє ключову роль у симбіозній взаємодії з резидентною мікрофлорою.

Добре відомо, що підвищення шкірної рН може асоціюватися з патогенезом і тяжкістю багатьох дерматозів, зокрема гострою екземою, простим контактним дерматитом, атопічним дерматитом, іхтіозом, акне вульгарними, кандидозами.

Фактори окислення

Що робить шкірну поверхню кислою, досі не зрозуміло. Як ендогенні й екзогенні фактори, що впливають на рН шкіри, були запропоновані:

• екринові потові та сальні залози;
• анатомічні сайти;
• вологість;
• протонові насоси;
• генетична схильність;
• вік.

«Анатомічний сайт» – поняття, схоже на «анатомічну область», локальну ділянку, меншу за розміром, ніж частина тіла, але має характерні особливості. Наприклад, пахвові западини, область носа або чола, шкіра передпліч, долоні тощо.

Молочна кислота, наприклад, присутня в потовому та сальному секреахі, продукується пасивним окисленням поверхневих шарів шкіри. Інший важливий компонент пасивного метаболічного процесу містить вільні жирні кислоти, сульфат холестеролу, уроканінову кислоту, піролідон карбоксильну кислоту, які також сприяють підтримці кислої шкірної рН.

Активні протонові насоси (натрій водень аніонообмінні протеїни) представлені в мембранах ламелярних тілець, які відповідають за ацидифікацію інтрацелюлярного простору нижніх шарів stratum corneum (роговий шар).

Вільні жирні кислоти, що генеруються ліпазами бактерій та/або пилосебацеарного походження, частково залучені до генезу кислотної мантії. Нещодавні дослідження підтвердили, що підвищена активність ензиму фосфоліпази А2 призводить до формування кислотної мантії у роговому шарі.

Кислотність – змінна величина

Пори шкіри заповнені секретом сальних та потових залоз з рН 5,5. Однак було показано, що оклюзія суттєво підвищує кислотність поверхні шкіри, вміст вологи та бактеріальну густину, вказуючи на роль ендогенних факторів у цих змінах. Інші фактори (такі як клінзери, косметика, оклюзивне лікування, топічні антибіотики/антисептики) також спричиняють зміну шкірної рН.

Фактором зниження чи підвищення кислотності є вік людини. Шкіра новонародженого та немовляти відрізняється від шкіри дорослого за низкою характеристик. Значення рН шкіри новонародженого зазвичай становить 6,6 (0,25), що вище, ніж показник кислотності дорослого. Але вже через місяць він знижується, і шкіра стає кислішою. Високий показник рН шкіри немовлят може бути пов’язаний з відмінностями у хімічній композиції ліпідів шкіри. Відповідно, косметичні засоби для новонароджених та немовлят старше одного місяця повинні мати різну кислотність, щоб не спричинити ірритантних реакцій з боку шкіри дитини.

Згідно з літературними даними, рН шкіри є константою між 18 і 60 роками і на різних ділянках тіла становить від 4 до 6. У чоловіків і жінок віком від 60 років спостерігається збільшення кислотності поверхні шкіри (зменшення значення рН), проте воно незначне і не дозволяє знову повернутись до косметики для новонароджених. У людей старше 70 років рН шкіри чола становить 5,6 – порівняно з 5,3 у молодших вікових групах.

Кислотність шкіри відрізняється за анатомічними сайтами: поверхнева рН носа найнижча з усіх тестованих локусів. Виявлено, що анатомічна відмінність рН впливає на щільність мікробної композиції. Регіон із найвищою концентрацією епідермального стафілокока (Staphylococcus epidermidis) має велику кислотність. Взагалі, рН поверхні шкіри асоціюється з сайтами тіла, проте найвища рН показана для сайтів з найвищою зволоженістю – до них належать пахвові западини, генітально-анальні та міжпальцеві ділянки, які називаються «фізіологічними розривами в кислотній оболонці». Вважається, що висока щільність потових залоз і бактеріальної флори призводять до підвищення шкірної рН та, відповідно, до зниження кислотності. Передбачається, що через меншу кислотність нормальна бактеріальна флора на цих ділянках відрізняється за своїм складом.

Кислотність шкіри варіює також залежно від раси: темношкірі люди мають нижчий рН порівняно з європейцями, що вважається атрибутом ефекту пігментації.

Відмінності між чоловічою та жіночою кислотністю поверхні шкіри на сьогодні вивчені не повністю. Опубліковані дослідження показують суперечливі результати. У більшості досліджень виявлено, що чоловіки порівняно з жінками мають більш кислу шкіру; поодинокі спостереження показали зворотну ситуацію – більш кислу рН жінок проти чоловіків; треті взагалі вказували на відсутність ґендерних відмінностей.

Кислотність шкіри в різних частинах тіла (гомілка, плече, пахвова западина) схильна до циркадних ритмів, а її добові коливання варіюють від 4,9 у нічний час до 5,3 у вечірній.

Є дані і про сезонну варіацію рН поверхні шкіри: влітку вона на 0,5 нижче, ніж в інші пори року.

Певної уваги заслуговує зв’язок між pH шкіри та складом резидентної мікрофлори. І саме цій темі буде присвячено наступну статтю.

---

За матеріалами Les Nouvelles Esthetiques Україна