Дерматокосметологія та фармакотерапія: системний вплив на організм

Всі вікові категорії потребують косметологічної допомоги, що є закономірним наслідком великої поширеності косметичних дефектів шкіри, генетично детермінованих або набутих внаслідок впливу різних ендогенних та екзогенних факторів.

Стрімкий розвиток косметології та формування естетичної медицини сприяє вдосконаленню методів діагностики й лікування косметичних недоліків, захворювань шкіри та її придатків, реабілітації шкіри після деяких дерматозів й інвазивних маніпуляцій. Застосування косметичних засобів і проведення процедур у разі естетичних проблем пацієнтів (акне, мелазма, себорея, випадіння волосся, корекція вікових змін шкіри) часто комбінується з призначенням внутрішньо препаратів різної дії – себосупресивної (ретиноїди), антибактеріальної (антибіотики), гормональної (блокатори антиандрогенів, контрацептиви), метаболічного (вітаміни) тощо.

Фармакотерапія також необхідна для профілактики або усунення ускладнень після косметологічних процедур, пластичних операцій, які останнім часом все частіше стають об’єктом юридичної уваги та широкого (і, як правило, негативного) обговорення у засобах масової інформації.

Серед ускладнень після доглядових косметичних процедур найчастіше трапляються дерматити. Контактний дерматит часто розвивається на речовини, що використовуються для хімічних пілінгів (гліколева, ретиноєва, азелаїнова кислоти, АНА-комплекс, фенол). Алергічний дерматит може розвинутись на будь-яку речовину, що входить до складу маски, крему, лосьйону, сироватки. Алергічні запальні реакції спостерігаються у 3,5% випадків та на ін’єкції препаратів гіалуронової кислоти.

Безсумнівно, існує низка об’єктивних чинників, що сприяють  розвитку тих чи інших ускладнень під час проведення косметичних процедур. Вони пов’язані з індивідуальними особливостями шкіри:

• гіперреактивністю на будь-яку зовнішню дію;
• схильністю до набряків;
• алергічними реакціями;
• високим ступенем фоточутливості;
• підвищеною судинною проникністю;
• схильністю до формування гіпертрофічних та келоїдних рубців тощо.

Препарати себосупресивної дії

Найефективнішими засобами специфічної етіологічної терапії акне у чоловіків та жінок є препарати себосупресивної дії. Ізотретиноїн (Роаккутан, Акнетин) має виражену себосупресивну, комедолітичну, а також протизапальну та імуномоделюючу дію. Призначення цих препаратів призводить до клінічного одужання у 80–90% випадків (причому за обмежений період часу – близько 16 тижнів) і дає після лікування захворювання стійку ремісію. Раніше Ізотретиноїн використовувався тільки для лікування важких вузликово-кістозних та конглобатних форм акне, але сьогодні показання до його застосування значно розширюються:

• важка форма акне;
• рецидивні акне;
• акне, стійкі до традиційної терапії;
• акне, схильні до загоєння з утворенням рубців;
• нетипові форми акне;
• психосоматизовані акне;
• розацеа.

Точний механізм дії Ізотретиноїну не з’ясований, однак встановлено, що поліпшення клінічної картини при важких формах акне пов’язане зі зменшенням утворення шкірного сала (на 80-90% протягом 4 тижнів), усуненням гіперкератозу устя протоки сальної залози та запобігання тим самим утворенню комедонів, зменшення колонізації волосяних фолікулів Propionibacterium acnes. Гальмуючий ефект препарату на секрецію шкірних залоз зберігається протягом декількох місяців і навіть років після скасування, причому його тривалість залежить від отриманої дози. В результаті відбувається зниження кількості P. acnes та грамнегативних мікроорганізмів, що зберігається і після скасування препарату навіть тоді, коли екскреція шкірного сала повертається до вихідного рівня.

Оптимальна добова доза Ізотретиноїну становить 0,5–1,0 мг на 1 кг маси тіла хворого, стандартна початкова терапевтична доза – 0,5 мг/кг. Звичайні терміни лікування становлять 16–30 тижнів. Після досягнення вираженого терапевтичного ефекту (частіше до кінця другого місяця) початкова добова доза знижується (з 1,0 до 0,5 мг/кг; з 0,5 до 0,2–0,3 мг/кг) та використовується до лікування пацієнта. При флегмонозних та конглобатних вуграх зниження добової дози доцільно проводити в пізніші терміни (через 3–4 місяці після початку лікування). Тривалість ремісії після лікування Ізотретиноїном через 6 та 12 місяців у дозі 1 мг/кг становить 96% та 91%, у дозі 0,5 мг/кг – 81% та 77%, у дозі 0,2 мг/кг – 74% та 37% відповідно (табл. 1).

Рецидиви рідкісні, найчастіша їх причина – важкі форми акне (нодулокістозна, флегмонозна тощо). В цьому випадку необхідний повторний курс Ізотретиноїну в дозі 50% від початкової. У жінок однією з причин ранніх рецидивів є адреногенний синдром та інші гормональні порушення.

Основним побічним ефектом Ізотретиноїну є те, що він має тератогенну дію – це обмежує його застосування у жінок дітородного віку. Перш ніж розпочати лікування, потрібно обов’язково виключити вагітність, за місяць до початку терапії пацієнтці призначаються ефективні контрацептивні засоби, весь період лікування та протягом 1 місяця після його припинення. Побічні реакції при прийомі Ізотретиноїну передбачувані й дозозалежні: сухість шкіри та слизових, хейліт, кон’юнктивіт, носові кровотечі, ретиноїдний дерматит, фотосенсибілізація шкіри, м’язова скутість, гіперостоз, підвищення активності трансаміназ, ліпідів крові тощо.

Крім тератогенного ефекту, решта побічних реакцій є дозозалежними. До початку та в процесі лікування необхідний ретельний контроль за станом пацієнта (дослідження загального аналізу крові з підрахунком формули, тригліцеридів, холестерину, АСТ, АЛТ, лужної фосфатази, білірубіну, проведення тесту на вагітність). Пацієнти з нирковою та печінковою недостатністю, цукровим діабетом, схильністю до порушення обміну речовин (гіперліпідемія) не мають отримувати лікування цим препаратом. Крім того, не рекомендується проводити одночасно лікування іншими антиакне засобами, що мають кератолітичну або ексфоліативну дію, вітаміном А. Хворим слід уникати інсоляції, УФО.

Препарати антибактеріальної дії

Крім прямого бактеріостатичного, препарати антибактеріальної дії забезпечують ще й неспецифічний протизапальний ефект. Насамперед до таких препаратів належать тетрацикліни (хлортетрациклін, доксициклін, міноциклін), які, накопичуючись у сальних залозах і вибірково проникаючи в осередки запалення, пригнічують активність P. acnes, інгібують бактеріальні ліпази, пригнічують хемотаксис і знижують рівень колагену. Системні антибіотики рекомендуються при помірному й тяжкому перебігу запальних форм акне (пустульозна, нодулокістозна), а також при резистентності до терапії топічними засобами.

Застосування антибіотиків обмежене розвитком побічних ефектів (дисбактеріоз, кандидоз, імуносупресія та ін.) й ускладнень, таких як фоточутливість, токсикодермія, багатоформна ексудативна еритема, синдром Лаєлла тощо.

Слід зазначити, що при одночасному прийомі тетрациклінів та гормональних контрацептивів ефективність останніх знижується у 6–7 разів. Протипоказаннями для призначення системних антибіотиків є індивідуальна непереносимість, вагітність і годування груддю, наявність супутніх грибкових уражень шкіри та слизових, тяжкі захворювання печінки й нирок, лейкопенія.