Гістологія шкіри: необхідні знання для майстра перманента

Гістологія (від грец. ἱστός «тканина» + λόγος «знання, слово, наука») — розділ біології, що вивчає будову, життєдіяльність та розвиток тканин живих організмів. Зазвичай це робиться розсіченням тканин на тонкі шари та за допомогою мікротома. На відміну від анатомії гістологія вивчає будову організму на тканинному рівні.

Будова шкіри

Шкіра складається з трьох шарів: епідермісу, дерми та гіподерми.

Епідерміс – зовнішня частина шкіри, представлений багатошаровим плоским ороговіючим епітелієм. Товщина його варіює від 0,05 мм на повіках до 1,5 мм на долонях. Близько 95% клітин епідермісу є кератиноцитами (похідними ектодерми), які в міру диференціювання просуваються від базальної мембрани до поверхні шкіри. Епідерміс складається з 5 шарів: базального, шипуватого, зернистого, блискучого та рогового.

Основа епідермісу – його самий внутрішній базальний шар (stratum basale syn. germinativum) , що складається з 1 ряду дрібних клітин циліндричної форми, що розташовуються у вигляді частоколу і називають базальними кератиноцитами. Вони мають великі темнозабарвлені базофільні ядра та щільну цитоплазму, що містить багато рибосом та пучків тонофіламентів. Між собою клітини з'єднані міжклітинними містками (десмосомами), а базальної мембрані кріпляться напівдесмосомами.

Безпосередньо над базальним шаром кератиноцити збільшуються в розмірі і формують шипуватий шар (stratum spinosum) , що складається з 3-6 (іноді 15) рядів шиповуватих кератиноцитів, що поступово сплощуються до поверхні шкіри. Клітини цього шару мають полігональну форму і пов'язані між собою десмосомами. У клітинах цього шару тонофібрил більше, ніж у базальних кератиноцитах, вони концентрично і згущено розташовуються навколо ядер і вплітаються в десмосоми. У цитоплазмі шипуватих клітин є численні округлі везикули різного діаметра, канальці цитоплазматичної мережі, а також меланосоми.

Базальний і шипуватий шари називають паростковим шаром Мальпіги, тому що в них зустрічаються мітози, причому в шипуватому - тільки при великих пошкодженнях епідермісу. За рахунок цього відбуваються формування та регенерація епідермісу.

Зернистий шар (stratum granulosum) складається з 2-3 рядів клітин, що мають поблизу шипуватого шару циліндричну або кубічну форму, а ближче до поверхні шкіри – ромбоподібну. Ядра клітин відрізняються помітним поліморфізмом, а цитоплазмі утворюються включення – зерна кератогіаліну. У нижніх рядах зернистого шару відбувається біосинтез філагріну – основного білка кератогіалінових зерен. Він має здатність викликати агрегацію кератинових фібрил, утворюючи таким чином кератин рогових лусочок. Друга особливість клітин зернистого шару – присутність у їх цитоплазмі кератиносом, або тілець Одланда, вміст яких (гліколіпіди, глікопротеїди, вільні стерини, гідролітичні ферменти) виділяється у міжклітинні простори, де з нього формується пластинчаста цементуюча речовина.

Блискучий шар (stratum lucidum) видно в ділянках найбільш розвиненого епідермісу, тобто на долонях і підошвах, де складається з 3-4 рядів витягнутих формою слабо контурованих клітин, що містять елеїдин, з якого надалі утворюється кератин. Ядра у верхніх шарах клітин відсутні.

Роговий шар (stratum corneum) утворений повністю орогів без'ядерними клітинами – корнеоцитами (роговими пластинками), які містять нерозчинний білок кератин. Корнеоцити з'єднуються один з одним за допомогою взаємопроникних виростів оболонки і ороговіння десмосом. У поверховій зоні рогового шару десмосоми руйнуються і рогові лусочки легко відкидаються. Товщина рогового шару залежить від швидкості розмноження та просування кератиноцитів у вертикальному напрямку та швидкості відторгнення рогових лусочок. Найбільш розвинений роговий шар там, де шкіра піддається найбільшому механічному впливу (долоні, підошви).

Епітелій слизових оболонок, за винятком спинки язика та твердого піднебіння, позбавлений зернистого та рогового шарів.

Серед клітин базального шару розташовуються меланоцити – дендритичні клітини, які мігрують в ембріональному періоді з неврального гребінця в епідерміс, епітелій слизових оболонок, волосяні фолікули, дерму, м'які мозкові оболонки, внутрішнє вухо та деякі інші тканини. Вони синтезують пігмент меланін. Відростки меланоцитів поширюються між кератиноцитами. Меланін накопичується в базальних кератиноцитах над апікальною частиною ядра, утворюючи захисний екран від ультрафіолетового та радіоактивного випромінювання. В осіб з темною шкірою він проникає також у клітини шипуватого, аж до зернистого шару. У людей виділяють два основні класи меланінів: еумеланіни – вироблені еліпсоїдними меланосомами (еумеланосомами), що надають шкірі та волоссю коричневий та чорний колір; феомеланіни – продуковані сферичними меланосомами (феомеланосомами) і обумовлюють колір волосся від жовтого до червоно-коричневого. Колір шкіри залежить немає кількості меланоцитів, яке постійно у людей різних рас, як від кількості меланіну лише у клітині. Загар після ультрафіолетового опромінення обумовлений прискоренням синтезу меланосом, меланізації меланосом, транспорту меланосом у відростки та передачі меланосом у кератиноцити. Зменшення з віком кількості та активності фолікулярних меланоцитів призводить до прогресуючого посивіння волосся.

У нижній частині епідермісу розташовуються білі відростчасті клітини Лангерганса – внутрішньоепідермальні макрофаги, що виконують антигенпредставляючу функцію для Т-хелперів. Антигенпредставляющая функція цих клітин здійснюється шляхом захоплення антигенів із зовнішнього середовища, переробки їх та експресії на своїй поверхні. У комплексі з власними молекулами НLА-DR та інтерлейкіном (ІЛ-1) антигени є епідермальним лімфоцитам, в основному Т-хелперам, які виробляють ІЛ-2, що індукує у свою чергу проліферацію Т-лімфоцитів. Активовані таким чином Т-клітини беруть участь у імунній відповіді.

У базальному та шипуватому шарах епідермісу розташовуються клітини Грінстейна – різновид тканинних макрофагів, які є антигенпредставляючими клітинами для Т-супресорів. Епідерміс відокремлений від дерми базальною мембраною, товщиною 40-50 нм з нерівними контурами, що повторюють рельєф епідермальних тяжів, що впроваджуються в дерму. Базальна мембрана є еластичною опорою, яка не тільки міцно зв'язує епітелій з колагеновими волокнами дерми, а й перешкоджає зростанню епідермісу в дерму. Вона утворена з філаментів і напівдесмосом, а також сплетень ретикулярних волокон, що є частиною дерми, виконує бар'єрну, обмінну та інші функції, складається з трьох шарів.

Дерма – сполучнотканина частина шкіри – складається з трьох компонентів: волокон, основної речовини та нечисленних клітин. Дерма є опорою для придатків шкіри (волосся, нігтів, потових і сальних залоз), судин та нервів. Товщина її варіює від 0,3 до 3 мм. У дермі виділяють два шари: сосочковий та сітчастий.

Тонкий верхній сосочковий шар (stratum papillare) , що складається з аморфної безструктурної речовини і тонких сполучнотканинних (колагенових, еластичних і ретикулярних) волокон, утворює сосочки, що залягають між епітеліальними гребенями шипуватих клітин. Більш товстий сітчастий шар (stratum reticulare) поширюється від основи сосочкового шару до підшкірної жирової клітковини; строма його складається головним чином з пучків товстих колагенових волокон, розташованих паралельно поверхні шкіри. Міцність шкіри залежить в основному від структури сітківки, різного за своєю потужністю в різних ділянках шкірного покриву. Дерма відносно бідна на клітини. У сосочковому шарі зустрічаються клітинні елементи, властиві пухкої сполучної тканини, а сітчастому – фіброцити. Навколо судин та волосся в дермі можуть зустрічатися невеликі лімфогістіоцитарні інфільтрати. У дермі знаходяться гістіоцити, або осілі макрофаги, що накопичують гемосидерин, меланін, і детрит, що виник при запаленні, а також гладкі клітини або тканинні базофіли, що локалізуються головним чином навколо кровоносних судин, синтезують і вивільняють гістамін і гестамін. У деяких ділянках сосочкового шару розташовані гладкі м'язові волокна, переважно пов'язані з волосяними цибулинами (м'язи, що піднімають волосся).

Гіподерма – підшкірна жирова клітковина. Складається з пухкої мережі колагенових, еластичних та ретикулярних волокон, у петлях яких розташовуються часточки жирової тканини – скупчення великих жирових клітин, що містять великі краплі жиру. Товщина гіподерми варіює від 2 мм (на черепі) до 10 см і більше (на сідницях). Гіподерма товщі на дорсальних та розгинальних, тонше на вентральних та згинальних поверхнях кінцівок. Місцями (на повіках, під нігтьовими пластинками, на крайній плоті, малих статевих губах та мошонці) вона відсутня.

Про кровоносні та лімфатичні судини шкіри поговоримо в наступній частині статті