Гіпергідроз: що необхідно знати про захворювання

Гіпергідроз – стан, який характеризується підвищеним потовиділенням, що перевищує нормальні потреби організму, достатні підтримки температури тіла. Надмірне потовиділення може значно впливати на емоційну сферу людини, знижуючи якість життя і часто стаючи причиною формування у таких пацієнтів «соціального тавра».

Поширеність гіпергідрозу серед населення є досить широкою. Так, проведене епідеміологічне дослідження в США показало, що на надмірне потовиділення страждає до 2,8% популяції, аксілярний гіпергідроз був діагностований у 1,5% обстежуваних, а у 0,5% виявлено важку форму захворювання, що призводить до порушення трудової активності.

Однак пацієнти, які страждають на надмірне потовиділення, рідко звертаються по медичну допомогу, оскільки вони часто не визначають свій стан як хворобу. Статистичний аналіз пацієнтів також показує, що до лікування вдаються переважно жінки (співвідношення чоловіків та жінок становить 1:3–5) віком 20–35 років.

Причини появи гіпергідрозу можуть бути різними. Розрізняють нейрогенні та не нейрогенні етіопатогенетичні фактори. Нейрогенні фактори, своєю чергою, поділяються на кортикальні (спричинені емоціями), гіпоталамічні, медулярні, спинальні й аксон-залежні. Долонно-підошовний і аксилярний гіпергідроз, на думку дослідників, належать до групи кортикальних форм, оскільки в цих випадках емоційний фактор значно впливає на кількість поту, що виділяється.

Емоційна стимуляція також визнана домінантним активізуючим фактором у пацієнтів з аксілярним та долонним гіпергідрозом. Водночас гіпоталамічний гіпергідроз постулюється як спричинений температурними впливами, такими як фізичні вправи, інфекційні захворювання та метаболічні розлади.

Таким чином, припущення про можливість поділу локальних форм гіпергідрозу на кортикальну та гіпоталамічну форми не цілком відповідає реальності.

Переважна більшість дослідників зазначали посилення потовиділення у своїх обстежуваних переважно в денний час, що відповідає основним критеріям первинного локального гіпергідрозу. Дослідники збігаються на думці, що ідіопатичний локальний гіпергідроз – локальне надлишкове візуалізоване потовиділення тривалістю понад 6 місяців, що з’являється без видимої причини та характеризується двома й більше ознаками з наведеного нижче списку:

• двостороннє та відносно симетричне ураження;
• призводить до порушення соціальної активності;
• частота прояву – не менше ніж 1 епізод на тиждень;
• дебют у молодому віці (до 25 років);
• спадкова схильність;
• припиняється під час сну.

Водночас низка дослідників спостерігали підвищення потовиділення у всіх досліджуваних групах пацієнтів і в нічний час.

Методи оцінки інтенсивності потовиділення

Для оцінки інтенсивності потовиділення у клінічній практиці можливе застосування об’єктивних та суб’єктивних методів оцінки.

Об’єктивні методи

Гравіметричний аналіз – метод кількісної оцінки гіпергідрозу. Вимірювальним приладом є аналітичні ваги. Цей метод передбачає зважування певного розміру фільтрувального паперу до і через 60 секунд після контакту з досліджуваною ділянкою. При гіпергідрозі виділення поту може становити до 200 мг/хв.

Проба Мінора – метод визначення меж області підвищеного потовиділення. Проводиться шляхом нанесення на шкіру розчину йоду з подальшим припудрюванням цієї ділянки крохмалем. Ділянки із збереженим потовиділенням забарвлюються у фіолетово-чорний колір.

Нінгідринова проба – використовується для якісного та кількісного визначення амінокислот й амінів. При нагріванні в лужному середовищі нінгідрину (трикетогідринденгідрату) з речовинами, що мають первинні аміногрупи (-NH2), утворюється продукт, який має стійке інтенсивне синьо-фіолетове забарвлення з максимальним поглинанням близько 570 нм (інтенсивність поглинання світлового потоку). Методика проведення нінгіринового тесту складається з кількох етапів. Спочатку проводиться відбиток долоні, підошви або пахвової западини на хроматографічному папері. Далі цей лист висушується за температури 60°С й обробляється 1% розчином нінгідрину в ацетоні. Оцінка результату проводиться методами колориметрії або спектрофотометрії. Чутливість цього методу становить до 0,01%.

Суб’єктивні методи

У клінічній практиці з метою оцінки виразності потовиділення й ефективності лікування пропонуються використовувати аналогові шкали.

Інтенсивність потовиділення можна визначати за 100-бальною шкалою (0 балів – відсутність будь-яких патологічних симптомів, 100 балів – максимальна їхня вираженість) або на підставі шкали HDSS (Hyperhidrosis Desease Severity Scale – Шкала оцінки тяжкості гіпергідрозу).

Шкала HDSS є засобом діагностики, що надає якісний показник тяжкості захворювання, його вплив на повсякденну активність й оцінку свого стану пацієнтом. При цьому пацієнту в усній або письмовій формі ставиться питання: «Як би ви оцінили вираженість/інтенсивність вашого потовиділення?».

Варіанти відповідей:

• 1 бал: моє потовиділення завжди непомітне і не заважає повсякденній діяльності.
• 2 бали: моє потовиділення помірне, є допустимим, але іноді заважає повсякденній активності.
• 3 бали: моє потовиділення ледве терпимо і часто заважає повсякденній активності.
• 4 бали: моє потовиділення надмірне і завжди порушує повсякденну активність.

Оцінювання результатів: набрані 1 або 2 бали відповідають легким формам гіпергідрозу, 3 або 4 – важким формам. Ця шкала може бути використана для оцінки ефективності й задоволеності пацієнтом результатами лікування. Зміна на 1 пункт відповідає покращенню на 50%, на 2 пункти – 75% від вихідного стану.

Для оцінки задоволеності результатами лікування у клінічній практиці використовується кількісна 5-бальна шкала (1 бал – немає ефекту, 2 бали – маловиражений результат лікування, 3 бали – задовільний, 4 бали – хороший, 5 балів – дуже хороший).

Оцінка результатів лікування також проводиться за 5-бальною шкалою (1 – погіршення, 2 – без змін, 3 – незначне поліпшення, 4 – значне покращення, 5 – виражений результат) або за 10-бальною шкалою Лікерта (1 – найбільш виражена симптоматика, 10 – повне зникнення патологічних симптомів).