Аутодеструктивні дерматози: невротичні екскоріації

Олена Снігур, лікар-косметолог, викладач «Академії краси», сертифікований тренер Algotherm

---

Поширеність явища

Психіатрія розпочиналася з розшифровки фізичних симптомів психічних захворювань, і тепер наука виділяє і широко класифікує ці симптоми. Один з них — дисморфофобія (дисморфобія, дисморфія, дисморфічний розлад).

Чи може косметолог, який насамперед є лікарем, ігнорувати таке важливе явище? Адже «Не зашкодь!» — це головна заповідь медицини. Зрозуміло, що не може… Хіба що дерматологи, косметологи і пластичні хірурги, які мають справу з пацієнтом, що страждає на дисморфізм-коморбідне захворювання, просто недостатньо обізнані.

За даними спеціальної літератури, діапазон станів, у яких шкірна патологія поєднується з психічною, досягає 30-40% усіх пацієнтів, які звертаються до дерматолога. Що таке дисморфізм?

Дисморфізм (дисморфофобія/дисморфоманія) — психічний розлад з домінуванням ідеї явного фізичного недоліку. Цей термін запропонував у 1886 році італійський психіатр, професор психіатрії і нейропатології Энріко Морселлі. Надалі був введений термін «іпохондрія краси» — прагнення до підтримки ідеальної зовнішності і страх втрати привабливості.

Клінічна картина

Дисморфізм характеризується нав'язливими ідеями людини про те, що оточуючим неприємний якийсь її фізичний недолік, з фіксацією на незначущих дерматологічних аномаліях (зморшки, гіперемія, стоншена шкіра, лущення, виражений судинний малюнок, виділення шкірного сала, зайве волосся або навпаки облисіння). Іпохондричний настрій нерозривно зв'язаний з певними ритуалами, які зокрема включають деструктивну поведінку (висмикування волосся, випалювання пігментних плям, екскоріації).

І хоча в основі цього стану первинно лежать психічні розлади, такі пацієнти часто звертаються до косметологічних клінік і наполягають на проведенні багатократних естетичних процедур (ін'єкції ботулотоксину, контурна пластика, мікродермабразія, мезотерапія тощо).

Важливим аспектом у такій ситуації є гостра необхідність унеможливити завдання шкоди від косметологічних процедур і запобігти скаргам пацієнта на незадоволення результатом.

Оскільки дисморфоманія пов'язана з хворобливою переконаністю пацієнта у своєму уявному дефекті і відсутністю критики до свого стану, то жоден результат його не задовольнить і не принесе поліпшення якості життя, а в деяких випадках — і посилить нинішній стан. Згідно з даними ВООЗ, 16% людей страждають на цю нозологію.

Як зрозуміти, що з вашим пацієнтом щось не так? Критерії діагностики наступні:

• стурбованість клієнта через дефект зовнішності, яка викликає тривогу;

• спроби виправити дефект самостійно або нав'язливе бажання удатися до допомоги пластичної хірургії, косметології, у тому числі багатократні звернення, що не приносять задоволеності результатом;

• соціальна дистанція або ізольованість;

• переконаність, що дефект є причиною неприязні оточення до пацієнта;

• несприйняття фактів, які доводять відсутність дефекту.

Етіологія захворювання

Вважається, що до дисморфічного розладу частіше схильні дівчата та юнаки в пубертатному періоді у віці від 13 до 20 років. Згідно з даними останніх досліджень, серед аутодеструктивних дерматозів найчастіше зустрічаються невротичні екскоріації (2% дерматологічних хворих). Значно частіше аутоекскоріації зустрічаються у жінок — 52-92%.

Невротичні екскоріації не мають реальних дерматологічних підстав. Ушкодження здорових ділянок шкіри призводить до утворення глибоких подряпин, що переростають в рубці. Це відбувається в результаті імпульсивних або нав'язливих дій пацієнта.

Уперше термін «невротичні екскоріації» запропонував E. Wilson у 1875 р. Найперше цей самовикликаний дерматоз представлений розчухуваннями різної міри вираженості, а також можливі вторинні елементи — рубці і пігментні плями. Нанесення ушкоджень відбувається як на незмінену здорову шкіру, так і за наявності мінімальних дефектів у вигляді пігментних плям, фолікулітів, родимок, нерівностей рельєфу тощо з метою позбавитися від них.

Ушкодження наносяться за допомогою нігтів або механічних предметів, іноді використовуються припікаючі рідини (спирт, діамантовий зелений та ін.). Елементи розташовуються на ділянках, доступних для самодеструкції, найчастіше страждають обличчя, руки, плечі.

Згідно з концепцією (Львов А. М., Терентьєва М. О., 2005), у формуванні невротичних екскоріацій беруть участь три типи психологічних утворень.

1. Істерична іпохондрія — характерні алгопатії (свербіж, печіння), які передують екскоріаціям. Пацієнт стурбований своїм дерматозом і стійко переконаний, що його стан недообстежений.

2. Імпульсивні потяги — пов'язані з провокуючими чинниками психогенного характеру (конфліктні стосунки з оточенням, стресові ситуації). Під час аутоагресивних дій пацієнт відчуває полегшення, потім розкаюється і намагається приховати розчухування косметикою або прикрити одягом.

3. Надцінна іпохондрія — екскоріації виникають на фоні акне. Пацієнти екскоріюють елементи акне, чим посилюють тяжкість захворювання і ускладнюють терапевтичний процес, це пов'язано з необхідністю застосовувати дерматотропні і психотропні препарати.

Тактика лікування

Попри те, що дисморфізм може супроводжуватися вираженими дерматологічними симптомами, основним методом терапії залишається психофармакотерапія. Дослідження із застосуванням селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, трициклічних антидепресантів і атипових антипсихотичних препаратів показали позитивну динаміку у пацієнтів з аутодеструктивними дерматозами.

Основою в патогенезі дисморфоманії є порушення обміну нейромедіаторів, низький рівень серотоніну, дефіцит гамма-аміномасляної кислоти, порушення дофамінергічної регуляції. Це підтверджують позитивні відгуки на фармакотерапію. Психотерапія, спрямована на переконання пацієнта, не довела ефективність.

Отже, приймаючи рішення про надання косметологічної допомоги, необхідно враховувати не лише фізичні параметри пацієнта, а і його психічний анамнез, причини звернення до косметолога і підстави невдоволення своєю зовнішністю. Дисморфофобія — це стійкий стан і його тривалість може досягати 10-12 років. Тому лікування має бути комплексним і включати психотерапію і медикаментозне лікування.