Медичний озон: можливості корекції метаболічного синдрому

Факти про метаболічний синдром

Поширеність метаболічного синдрому в індустріальних країнах серед населення віком понад 30 років становить, за даними різних авторів, 10-20%. Це захворювання найчастіше зустрічається у чоловіків. У жінок його частота зростає у період менопаузи. Генетично обумовлене зниження вироблення яєчниками жіночих статевих гормонів ініціює розвиток взаємообтяжливих порушень обміну речовин: ліпідного, вуглеводного, пуринового, кальцієво-фосфорного, а також підвищення гемостатичного потенціалу крові. Раніше вважалося, що метаболічний синдром – це доля людей середнього віку, проте проведене під егідою Американської асоціації діабету обстеження свідчить про те, що метаболічний синдром демонструє стійке зростання також серед підлітків і молоді.

G. Reaven 1988 року на підставі власних спостережень та узагальнення досліджень інших авторів висунув гіпотезу, відповідно до якої резистентність до інсуліну, абдомінальне ожиріння, артеріальна гіпертензія, атерогенна дисліпідемія й ішемічна хвороба серця служать проявом одного патологічного стану, який він запропонував називати «синдромом Х». Через рік D. Kaplan навів дані, що свідчать про несприятливий прогноз поєднання цукрового діабету, ожиріння, артеріальної гіпертензії та ішемічної хвороби серця, назвавши його «смертельним квартетом».

За сучасними уявленнями, метаболічний синдром характеризується як сукупність порушень системної (у тому числі гормональної) регуляції вуглеводного, жирового, білкового та інших видів обміну речовин під дією зовнішніх і внутрішніх факторів, а також механізмів регуляції артеріального тиску та функції ендотелію, в основі яких лежить зниження чутливості тканин до інсуліну – інсулінорезистентність.

При метаболічному синдромі спостерігається накопичення у крові патологічно високих концентрацій продуктів ліпідного та вуглеводного обміну, проміжних метаболітів й аномальних сполук, таких як окислені ліпопротеїни, глікозильовані білки, продукти життєдіяльності гіпоксичних тканин.

Особливий внесок в ендогенну інтоксикацію організму роблять продукти окисної деструкції біомолекул. У зв’язку з цим активність антиоксидантної системи як частини гомеостатичного регулювання інтоксикації має особливе значення для перебігу та характеру проявів захворювання.

При синдромі інсулінорезистентності розвивається дисфункція ендотелію судин та, зокрема, порушується синтез оксиду азоту в судинній стінці (оксид азоту є потужним вазодилататором). Він стримує вплив на проліферацію гладком’язових клітин, гальмує адгезію моноцитів до ендотелію судинної стінки, знижує перекисне окислення ліпідів, тобто захищає стінки судин від пошкодження. Тому дисфункція ендотелію, що розвивається, сприяє прискоренню розвитку атеросклеротичних ушкоджень судин, що і підтверджено численними дослідженнями.

Важливу роль у розвитку та прогресуванні інсулінорезистентності й пов’язаних з нею метаболічних розладів відіграє жирова тканина абдомінальної області, нейрогормональні порушення, що супроводжують абдомінальне ожиріння, підвищена активність симпатичної нервової системи.

Таким чином, існування метаболічного синдрому, або синдрому інсулінорезистентності, є цілком доведеним. Це, своєю чергою, ставить завдання вироблення адекватних клінічних діагностичних підходів та біохімічних критеріїв. Відповідно до рекомендацій Американської асоціації клінічних ендокринологів, метаболічний синдром діагностують за наявності у хворого двох основних та одного додаткового критерію.

До основних критеріїв належить інсулінорезистентність або центральне ожиріння (окружність тулуба у чоловіків > 102 см, у жінок > 88 см), дисліпідемія (ліпопротеїни високої щільності (ЛПЗЩ): у жінок < 45 мг/л, у чоловіків < 35 мг/л, тиреоглобулін (ТГ) > 150 мг/л), артеріальна гіпертонія (АТ більше 130/85 мм рт. ст.), Порушення толерантності до глюкози, гіперурикемія.

Додаткові критерії: гіперкоагуляція, полікістоз яєчників, дисфункція ендотелію, мікроальбумінурія, ішемічна хвороба серця.

Клінічні симптоми та прояви метаболічного синдрому:

• абдомінально-вісцеральне ожиріння;
• інсулінорезистентність і гіперінсулінемія;
• дисліпідемія (ліпідна тріада);
• артеріальна гіпертонія;
• порушення толерантності до глюкози/цукровий діабет ІІ типу;
• ранній атеросклероз/ішемічна хвороба серця;
• порушення гемостазу.

Можливості озонотерапії

Лікування хворих з метаболічним синдромом спрямоване як на основну патогенетичну ланку, так і на порушення, які ускладнюють її перебіг. Основою терапії метаболічного синдрому є корекція кожного з порушених видів обміну речовин та клінічних проявів з урахуванням обтяжливого взаємовпливу. Програма лікування передбачає дієтичні обмеження для корекції надлишкової маси тіла, порушеного вуглеводного та ліпідного обмінів, артеріальної гіпертензії, помірні фізичні навантаження, медикаментозні препарати, що коригують вуглеводний обмін та/або інсулінорезистентність, артеріальну гіпертензію тощо.

Озонотерапія є одним із нових немедикаментозних методів, що передбачає використання з лікувальною метою озоно-кисневої суміші (медичного озону). Цей метод заслужено набуває все більшого поширення у всьому світі.

Медичний озон має різні лікувальні ефекти:

• покращення мікроциркуляції внаслідок зміни реологічних властивостей крові, а також активації ферменту NO синтетази;
• оптимізація про- й антиоксидантної систем організму, що реалізується через вплив на клітинні мембрани і полягає в нормалізації балансу рівня продуктів перекисного окислення ліпідів та антиоксидантної системи захисту;
• підвищення проникності клітинних мембран для глюкози, яке досягається за допомогою стимуляції пентозофосфатного шунту й аеробного гліколізу, що сприяє зниженню гіперглікемії внаслідок кращого надходження глюкози в тканини, відбувається окислення глюкози до кінцевих продуктів і в результаті відновлюється основна функція вуглеводів – енергетична, знімається енергетичний голод тканин;
• активація під дією озону обміну глюкози в еритроцитах, поліпшення віддачі гемоглобіном кисню тканинами, підвищення їх киснепостачання та ліквідація гіпоксії;
• корекція гормональних порушень тощо.

Зазначене дозволяє говорити про пато- й саногенетичне обґрунтування використання озонотерапії в реабілітації хворих на метаболічний синдром.

Проведені численні дослідження парентерального введення озону у вигляді внутрішньовенних інфузій озонованого фізіологічного розчину, процедур озонування крові (велика аутогемотерапія) показали здатність озону коригувати ліпідний профіль хворих з метаболічним синдромом за допомогою зниження атерогенних ліпопротеїдів, тригліцеридів крові, впливати на продукцію цитокінів, за допомогою активації антиоксидантних ферментів знижувати активність перекисного окислення ліпідів, підвищувати внутрішньоеритроцитарний вміст 2,3-дифосфогліцерату і АТФ, що обумовлює зниження агрегаційних властивостей і покращує деформабельність еритроцитів, покращує оксигенацію ішемізованих тканин, суттєво впливає на показники абдомінального ожиріння, знижуючи індекс маси тіла за формулою Кетле, індекс талія (стегна) внаслідок зниження обсягу талії та стегон, а також свідчить про активацію детоксикуючих систем організму.

Накопичені на сьогодні клінічні дані показують, що озонотерапія є потужним інструментом нормалізації метаболізму осіб із метаболічним синдромом і як наслідок зниження надмірної ваги. У чому причина щодо слабкої поширеності цього оздоровлення і корекції ваги у практиці фахівців естетичної медицини? Ми вважаємо, що причиною цього є стартові труднощі в переході до використання озонотерапії для косметологів, пов’язані з відносно високою вартістю апаратів для озонотерапії.

Тим не менш, позитивні зміни в цьому напрямі все ж таки відбуваються – так, за дорученням Всеукраїнської асоціації озонотерапевтів вітчизняними фахівцями (НВП «Еконіка») було розроблено нову озонотерапевтичну установку Бозон-Н, спеціально орієнтовану на використання в галузі естетичної медицини. Це спрощений варіант відомого українського генератора медичного озону Бозон-Н-колор, для якого характерні такі параметри:

• діапазон регульованої концентрації озону 0,5-100 мг/л;
• потрійна метрологія (вимірювачі витрати та концентрації озону в газовій суміші та воді);
• продуктивність озону – 8 г/година.

Крім того, сучасні озонотерапевтичні установки передбачають додаткову комплектацію концентратором кисню з двоступеневим електростатичним і мембранним ядерним фільтром, непроникним для вірусів, мікроорганізмів і пилових частинок.

Отже, озонотерапія є ефективним засобом для корекції метаболічного синдрому, а також таких дерматологічних проблем, як акне, целюліт, старіння шкіри, телеангіектазії тощо. Тому використання її у практичній діяльності буде обґрунтованим і перспективним.

---

За матеріалами Les Nouvelles Esthetiques Україна