Як опанувати себе: синдром відкладеного життя під час війни

Психологічний феномен, за яким людина постійно переживає за минуле чи майбутнє, не може жити «тут і зараз», має назву «синдром відкладеного життя». До цього синдрому схильні практично всі. Згадайте себе у мирні часи: «коли виростуть діти, тоді я…», «ось настане новий рік, тоді… », «з понеділка почну…»

Зараз, у часи війни, синдром відкладенного життя проявляється досить чітко. Люди переживають за майбутнє, що не має конкретного терміну настання, та планують жити лише після її закінчення. Всі ми знаходимось в очікуванні перемоги, повернення додому чи певного переломного моменту, після якого нарешті почнеться або повернеться справжнє життя. Така особлива форма сприйняття дійсності виснажує нашу нервову систему. Якщо не жити зараз, то, вважайте, що ворог вже переміг вас, ви віддали йому своє життя.

Як визначити та подолати СВЖ?

Психологи сходяться на думці, що підгрунтя синдрому відкладенного життя треба шукати в дитинстві. Наприклад, дитину хвалили лише за певні досягнення, дозволяли відпочинок тільки після виконаної роботи. Все це формує уявлення, що людина не має права на щастя без досягнення конкретних результатів. Те саме відбувається і зараз: «Я зможу повернутися до звичного життя лише після закінчення війни».

Такі думки загрожують депресією, тому що люди не вміють отримувати задоволення просто так. Якщо людина і в мирний час мала психологічні травми, війна лише погіршить ситуацію. Тому варто не зволікати і звернутися до психолога.

На каналі «Психологічна підтримка» медична психологиня та травмотерапевтка Оксана Степанюк наводить окремі випадки СВЖ. Розглянемо їх.

Хочу продовжити жити, але близькі мене не розуміють та засуджують

Осуд близької людини – найлегший спосіб виплеснути власну агресію. Це змушує оточуючих відчувати провину, погоджуватись зі звинуваченнями. Але може призвести до погіршення психологічного стану людини, яка схильна до відчуття провини і сприймає засудження на власний рахунок.

Вам треба бути готовими, що на вашу трансформацію близькі можуть зреагувати негативно, бо вони не чекають змін у своєму житті, вони їм не потрібні. Але не варто орієнтуватися на чужу картину світу.

Що робити у такому випадку:

• спробуйте обмежити спілкування з людиною, яка викликає у вас відчуття провини;
• якщо це неможливо, то уявіть, що ви в коконі. Нехай всі звинувачення у ваш бік не проникають всередину, а відскакують від захистної поверхні;
• хваліть себе за найменші справи і успіхи щодня;
• знайдіть у своєму оточенні людину, яка вас підтримає у цій ситуації;
• не нав`язуйте за будь-яку ціну свої погляди людині, яка з вами не згодна, але окресліть свої кордони. «Я зараз не готовий/-а продовжувати цю розмову» або «Не розмовляй зі мною так, мені це не до вподоби».

Я в безпеці, але відчуваю розгубленість і апатію. Не знаю, як повернути відчуття повноцінного життя

Покинувши території, де ведуться активні бойові дії, люди часто стикаються саме з такою проблемою. Переїхали у безпечне місце, а що далі? Розгубленість пов`язана з тим, що немає наступної цілі.

Тут потрібна підтримка психолога, щоб справитись з головним у ций ситуації завданням – відбудувати лінію часу. Як збирається хронологія дій? Найпростіший приклад: психолог просить згадати, як ви чистили зуби тиждень, місяць та рік тому. Потім – як це робили сьогодні та робитиме завтра.

Далі треба переходити до планування. Спочатку поставте собі ціль на найближчі 30–60 хвилин. Потім ще на годину. Але не слід очікувати від себе чіткого розуміння, що буде далі. Пам'ятайте, що ви переживаєте сильний стрес. Спочатку відновіть сили, накресліть плани на найближче майбутнє, а потім переходьте до наведення ладу у побуті, соціальній, особистісній, професійній сферах .

Після переїзду не хочу виходити з дому. Почну діяти, коли закінчиться війна

Пішов третій місяць війни. За цей час люди розділилися на три категорії:

• ті, хто розуміють, що життя продовжується, навіть попри війну. Вони зберігли ресурсну психіку без комплексних травм;
• ті, хто хочуть жити далі, але щось постійно їх зупиняє. Вони ніби затримались в проміжній фазі. Вони можуть відчувати сильне почуття вини;
• ті, хто ніби залишилися у першому дні війни. Вони не сплять, не їдять, забороняють собі будь-які задоволення. Такий стан змушує їх агресивно реагувати на бажання інших жити далі.

В останньому випадку слід вчасно звернутись за допомогою до сімейного лікаря чи терапевта, які зможуть діагностувати проблему та направити до невролога чи психіатра. Без належної допомоги може збільшитись ризик ПТСР, депресії та тривожних розладів.

Звертаємо вашу увагу, що матеріал не містить медичних порад та має виключно загальноінформаційний характер. Для отримання медичних порад обов'язково зверніться до лікаря.

Також нагадуємо, що отримати психологічну допомогу можна на інтернет-платформі «Розкажи мені», яка працює цілодобово та надає безкоштовні консультації в режимі онлайн. Для отримання допомоги потрібно коротко описати свій запит і надіслати заявку через сайт tellme.com.ua.

Залишайтесь здоровими!